• Чорний проти жовтого: класове протистояння та рух парасольок у Гонконзі

    Чорний проти жовтого: класове протистояння та рух парасольок у Гонконзі

    • Статьи
    • 29/10/2014

    Це і є боротьба під назвою Гонконг: старі кантонські пісні про любов, підхоплені дедалі різкішим вітром тайфуну, що розриває їх на шматки, перш ніж вони досягнуть стін круїзних кораблів та торгових центрів, які маячать під вогнями фінансового району, не подаючи ознак життя. 

    Далее
  • Наталка Гуменюк: «Люди всюди виступали проти того, що їхньою думкою нехтують»

    Наталка Гуменюк: «Люди всюди виступали проти того, що їхньою думкою нехтують»

    • Левая политика
    • 21/10/2014

    Зважаючи на міжнародний досвід, що потрібно протесту, щоб він став революцією? Потрібен системний план. Продуманість. Протест стає неконтрольованим і люди стають агресивними. Чи здатні при цьому лідери направити енергію мас у правильне русло? Мені здається, що сам хід протесту був недостатньо продуманим. Бо була мобілізація, але не було організації. Доходило до крайнощів: «Ми стоїмо і нічого не відбувається, давайте щось робити». Але ніхто нічого не робив.

    Далее
  • Корені расизму та повстання у Фергюсоні

    Корені расизму та повстання у Фергюсоні

    • Статьи
    • 17/10/2014

    Цілий світ знає про Фергюсон після смерті Майка Брауна, неозброєного афроамериканського підлітка, від рук білого поліцейського, який спочатку зупинив хлопця просто через те, що той ішов посеред вулиці. Злочин був мерзенний, та поліцейські вбивства неозброєних чорношкірих чоловіків є аж занадто звичними у Сполучених Штатах — одне таке вбивство відбувається кожні 28 годин, згідно зі звітом Низового руху Малькольма Ікс. Те ж, що виділяє випадок у Фергюсоні — це тривала мобілізація з вимогами справедливого покарання за вбивство Майка Брауна, в центрі якої — афроамериканські мешканці передмістя Сент-Луїс.

    Далее
  • РОССИЯ 1993, УКРАИНА 2013: ОБЩИЕ ОШИБКИ И ОБЩИЕ ВРАГИ

    РОССИЯ 1993, УКРАИНА 2013: ОБЩИЕ ОШИБКИ И ОБЩИЕ ВРАГИ

    • Статьи
    • 11/10/2014
    Двадцать один год назад, 4 октября 1993 года, выстрелами из танковых орудий по Верховному Совету Российской Федерации было окончательно установлено торжество свободы и демократии в соседнем с нами государстве. Это торжество свободы и демократии (в либеральной ее трактовке) продолжается в России и по сей день, несмотря на господствующую там «антилиберальную» риторику. В Украине с девяностых годов и до сегодня есть много либерально настроенных граждан, до последнего времени свято веривших, что расстрел законной власти в России и гибель сотен людей по приказу Ельцина были необходимой мерой «во благо страны». В действительности те, кто аплодировал Ельцину, накликали на нашу голову Путина, так как именно тогда родилась постперестроечная традиция защищать интересы олигархов, какой бы уровень насилия для этого не потребовалось применить. Вспоминая события двадцатилетней давности, надо понимать, что среди нас живут родные погибших, участники тех событий. И им не все равно, как те трагические дни будут воспринимать грядущие поколения. Далее
  • Парад? Так, але який і чий? Конкретний аналіз Прайду в Сербії (2010—2012)

    Парад? Так, але який і чий? Конкретний аналіз Прайду в Сербії (2010—2012)

    • Статьи
    • 10/10/2014

    28 вересня цього року у столиці Сербії Белграді відбувся другий в історії країни «успішний» Парад гордості. ЛГБТ-активісти намагалися організувати перший Парад у 2001 році, менш ніж через рік після кінця націоналістичного режиму Слободана Мілошевіча.

    Далее
  • Лівиця не може померти

    Лівиця не може померти

    • Статьи
    • 09/10/2014

    У публічних дебатах сьогодні ширяться безліч дурниць, що їх ліниво повторюють експерти та мас-медіа. Найбільш отруйна серед них, звісно, популярна примовка, нібито політичні категорії «правого» та «лівого» віджили своє і їхнє протистояння відійшло в минуле. Є певна тривожна близькість між виразами крайніх правих «більше немає ні правих, ні лівих» та закликами крайніх центристів «вийти за межі категорій правого та лівого» (які, як вони стверджують, «більше нічого не значать»). Яка дивна іронія, що праві та центристи мислять в одному руслі: перші керуються ілюзією одностайності та примирення під віковічним стягом національної ідентичності, а другі діють за принципами раціонального менеджменту, що «неминуче» має забезпечити загальну згоду — й, безсумнівно, спливе багато часу, поки медіа, які несамовито відстоюють таку одностайність, усвідомлять, як багато вони мають спільного з тими, хто захищає дещо інше.

    Далее