[:uk]Разом із тим, не можу погодитися із не надто радикальною візією авторки. Замість того, щоб доводити потенціал концепції emeritus до кінця – гарантованого (академічного) доходу, вона впирається на «політиці можливого», зазначаючи, що за складних економічних і воєнних умов України наївно було би вимагати всезагальної безкоштовної освіти. Натомість, гроші на емеритів мають віднаходитися в темних норах університетських бюджетів, які давно стали такими собі «чорними ящиками», в яких за умов прозорої ревізії можна віднайти вдосталь додаткових ресурсів. При цьому, авторка чомусь недобачає, що наступний крок, який логічно випливає з ревізії бюджетів вишів – це ревізія державного бюджету. І віднаходження коштів на всезагальну безкоштовну освіту. При чому, авторка сама ж окреслює потенційний засіб, як цю безкоштовну освіту можна зробити істотно менш бюрократичною та інерційною, ніж у радянському аналогу. Потрібно забезпечити всіх – від студентів_ок до академічних пенсіонерів_ок – гарантованими доходами і/або безкоштовними послугами на базові потреби.
Далее