Щоб уявити реальні утопії, соціологам спочатку слід зрозуміти наявні сюрреалістичні антиутопії: чому ініціативи, започатковані спеціально для сприяння соціальним змінам шляхом «створення прообразу емансипативних альтернатив», можуть натомість (як це не парадоксально) закінчитися відтворенням репресивних соціальних відносин? Ця стаття розглядає суперечності та дилеми нещодавніх інноваційних практик у міжнародних інституціях з питань біженців. Спираючись на особистий наративний аналіз та інституційну етнографію програми допомоги біженцям в Україні, ця стаття ставить питання: як політика, практика та інтереси міжнародних інституцій, що борються за права людини, впливають на життя та можливості змін на краще для отримувачів допомоги. Йдеться про висвітлення глибинних парадоксів професійної міжнародної індустрії гуманітарної допомоги, яке уможливить переосмислення прав людини.
Сьогодні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) – ключовий агент у плеяді керівних організацій з питань міграції, поруч із більш контроверсійними організаціями на кшталт Міжнародної організації з питань міграції (International Organization of Migration – IOM)[ref]Цікаво, що УВКБ ООН як конкурує, так і все більше співпрацює з IOM. Відповідальна за «сприяння» міжнародному «управлінню міграцією» IOM має суперечливу репутацію спостерігача при порушенні прав людини у центрах утримання іммігрантів з глобального Півдня від імені країн-донорів глобальної Півночі, що виступають за обмежувальну політику допуску (напр., Georgi 2010). Тоді як значна частина критики спрямована на IOM як на осередок влади у сфері глобальної міграції, роль УВКБ ООН в обговоренні та відтворенні підпорядкування біженців, що мігрують, значною мірою ігнорується.[/ref]. Поряд із західноєвропейськими політичними «фабриками думки», режим контролю над біженцями продукує широкий спектр прикладних знань, які випливають зі способу розуміння державами та міжнародною громадськістю поняття «біженець» та соціальних проблем прав людини, пов’язаних із депортованими та політичними вигнанцями (напр., UNHCR 2010).
Далее
