• Робітнича боротьба після СРСР: рецензія на «Працю після комунізму» та інтерв’ю з Давідом Манделем

    Робітнича боротьба після СРСР: рецензія на «Працю після комунізму» та інтерв’ю з Давідом Манделем

    • Статьи
    • 20/05/2013

    Давід Мандель провів більше десятиліття на пострадянських теренах, працюючи зі звичайними робітниками та профспілковими лідерами, проводячи з ними освітні програми і намагаючись зрозуміти процеси і явища, які мали місце в робітничому русі після розпаду Союзу. З одного боку — він сторонній спостерігач, який помічає речі, котрі для нас можуть здаватися звичними, нормальними, буденними — ті ж вогнища в цехах, нові адміністративні споруди в ландшафті напівзруйнованого заводу, горілка, яку можна придбати просто на робочому місці, катастрофічне ігнорування правил техніки безпеки.

    Далее
  • Українська специфіка: без неолібералізму

    Українська специфіка: без неолібералізму

    • Статьи
    • 13/05/2013

    Український панівний клас із задоволенням би здійснив усі фантазії лівих про неолібералізм, але йому бракує сил і впевненості в собі: його влада є надто хиткою, а вся соціальна конструкція — надто непевною, щоб реалізувати те, до чого щоденно закликають різноманітні економісти й журналісти (в ідеологічній галузі, слід визнати, неолібералізм справді переміг: усі «експерти» є типовими «чиказькими хлопцями»).

    Далее
  • Неолібералізм з українською специфікою

    Неолібералізм з українською специфікою

    • Статьи
    • 06/05/2013

    Українські ЗМІ та українська академічна наука не шанують термін «неолібералізм» для характеристики пострадянських соціально-економічних трансформацій

    Далее
  • «ДАВНО ВЖЕ Є ЗАКОН, ЩО ЖІНОК НА ШАХТІ НЕМА... НУ ЯК ЖЕ НЕМА, КОЛИ МИ Є!»

    «ДАВНО ВЖЕ Є ЗАКОН, ЩО ЖІНОК НА ШАХТІ НЕМА... НУ ЯК ЖЕ НЕМА, КОЛИ МИ Є!»

    • Статьи
    • 02/05/2013
    У дискусіях із опонентами фемінізму та захисниками «традиційної ролі жінки» дуже часто можна почути репліку на кшталт: «Хочете рівності з чоловіками? Ідіть попрацюйте у шахті!» Цей аргумент має на меті показати всю абсурдність розмов про гендерну рівність — адже є робота, яку можуть виконувати тільки чоловіки через вроджені фізіологічні та психологічні відмінності. І справді, все навколо — від шкільних підручників для першокласників до звітів Державного управління статистики — говорить нам, що жінка працює у школі, в лікарні, бухгалтерії, на нижчих ланках органів державного управління, в торгівлі тощо. Навіть на картинках у підручниках для першокласників, що зображають професії, люди в робітничому одязі — робах і касках — це завжди чоловіки. Але дійсність, як це часто буває, заперечує стереотипні уявлення: насправді жінки вже давно працюють у шахтах. У шахтах, на заводах, фабриках — загалом у 2012 році більш ніж 18% економічно активних жінок в Україні були зайняті саме у промисловості. Втім, це зовсім не гарантує їм рівного з чоловіками становища та гідного життя. Як же виглядає ця невидима, «підпільна» сторона жіночої праці у важких та небезпечних умовах? Щоб хоча б частково дати відповідь на це питання, авторка цієї статті опитала дев’ятьох жінок, які працюють на залізорудних шахтах Кривого Рогу. На цих підприємствах досить значною є частка жінок, зайнятих на важких підземних роботах (на відміну від вугільних шахт, де жінки безпосередньо у видобутку не задіяні). Це, знов-таки, суперечить загальноприйнятому уявленню, що праця жінок під землею заборонена. До того ж, металургійна галузь в Україні повністю приватизована, і це дозволяє вивчити вплив на працю жінок як державного контролю (у формі законодавчого регулювання праці, соціальної політики держави тощо), так і політики приватного власника, який зацікавлений у мінімізації витрат на утримання робочої сили. Шахти, де працюють опитані, є досить типовими для видобувної промисловості — спеціалізуються на видобутку залізної руди, постачаючи її як українським підприємствам, так і закордонним споживачам. В умовах, коли в економіці структурно необхідні (і вигідні власнику — чи то держава, чи приватна особа або група осіб) низькооплачувані робочі місця, та ще й у складних умовах, ці місця найчастіше займають вразливі групи населення, наприклад, мігранти чи люди без освіти. І дещо абсурдною виглядає ситуація, в якій вразливою групою є більше половини суспільства — жінки. Через перекладання на них усієї репродуктивної та великої частини хатньої праці жінки опиняються в ситуації, коли вимушені погоджуватися на роботу за меншу платню. І навіть якщо станеться диво і здійсниться мрія феміністок про цілковиту гендерну рівність, тобто жінки перестануть бути вразливою групою, їхнє місце займуть інші — як це сталося, наприклад, у США, де частина жінок із вищого класу покращили своє життя, але жінки бідні, мігрантки стали ще біднішими. Далее