Украина

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТЛА

• Статьи
• 05/12/2010

Юрій Лебєдєв

У Радянському Союзі сформулювали та намагалися реалізувати дуже незвичне для сучасного світу право. В його існування навіть складно повірити людям, котрі звикли до цинізму сучасних «правовідносин». Успадковане українською правовою системою, воно присутнє і сьогодні у Конституції України (ст. 47) та діючому Житловому Кодексі. Йдеться про право на житло, яке, по-суті, полягає в тому, що людина завжди матиме дах над головою. Єдині підстави для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення прописані у статті 116:

“Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними”

та статті 124, яка передбачає виселення людей з тимчасово займаного житла – гуртожитків і службових житлових приміщень, хоча з численними винятками(ст.125), ось тільки частина з них:

“Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено: одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ним, інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників”.

Ця розлога цитата наводиться, оскільки у ній добре відображаються принципи, на яких була заснована колишня правосвідомість. Далее

ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

• Статьи
• 03/12/2010

Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Цього разу розглядаємо міждисциплінарний проект «Судовий експеримент», що тривав у Центрі візуальної культури з 12 жовтня по 12 листопада 2010 року, та продовжився конференцією «Протест і місто» (22 – 26 листопада) і виставкою «Гоголівська, 32» (26 листопада – 22 грудня)

Далее

ЛІС ЗА ДЕРЕВАМИ. Рух «Зеленого фронту» від локального протесту до широкої платформи

• Статьи
• 01/12/2010

Виразна і складно пояснювана особливість 2010 року: багато визначних політичних конфліктів розгортаються навколо лісів і парків. Локальна суперечка щодо Хімкінського лісу поділила російські ЗМІ, політикум, навіть рок-співаків і реперів на два табори, вивела на поверхню наявність суперечностей у кремлівських коридорах і закінчилася відставкою всемогутнього, як здавалося, московського мера. Рубка парку під вокзал у Штутґарті та неадекватна реакція поліції на громадський протест опинилися на передніх шпальтах німецьких газет, викликавши багатотисячні демонстрації, і правляча партія нині стрімко втрачає позиції в регіоні, який досі вважався її бастіоном. У Харкові будівництво дороги крізь парк Горького, підкріплене, м’яко кажучи, сумнівними аргументами, позбавлене підтримки з боку більшості харків’ян(ок) та проведене з застосуванням силових методів, стало головною перед- і післявиборчою темою, а навколо «Зеленого фронту», низового руху за збереження парку, сьогодні гуртуються міські громадські організації та активіст(к)и найрізноманітніших спрямувань. У всіх цих випадках сама вирубка та насамперед мотиви, що стоять за нею, виявили низку багатьох конфліктних ліній, що в конкретній ситуації перетинаються в одній точці, протесті проти знищення зелених насаджень, і далі спиралеподібно розкручуються, захоплюючи все більше людей і дратівливих соціальних питань. У випадку історії з харківським парком Горького я виділив боротьбу за збереження природного середовища, класове протистояння, боротьбу проти виникнення поліцейської держави, поділ міського громадського простору, конфлікт поміж «біло-блакитним» та «помаранчевим» таборами, намагання створити «ефективну вертикаль» влади на міському рівні та опір цим спробам. При цьому я припустив, що центральним із цих конфліктів є конфлікт класовий, навіть якщо більшість учасниць та учасників конкретного локального протистояння цього не усвідомлюють. Далее

Журнал «Спільне», № 2: Трансформації міського простору

• Номера журнала
• 25/11/2010

[:uk]Природа великих міст динамічна, вони перебувають у стані постійної зміни. Однак за останні кілька десятиліть міста світу трансформувались особливо помітно. Більше того, ми можемо назвати основну рушійну силу цих трансформацій – неоліберальна реструктуризація. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста. На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Світова перспектива в цьому випуску представлена Девідом Гарві, одним з провідних марксистських теоретиків міста, що аналізує урбанізацію з точки зору її ролі в капіталістичній системі; Майком Девісом, який пропонує оптимістично-утопічний погляд на майбутнє міст, та Владом Михненком, з яким ми поговорили про його участь у міжнародному проекті «Різноманіття неолібералізму та альтернативні регіональні та міські стратегії».

Далее

Сутність неолібералізму

• Статьи
• 24/11/2010

Колектив "Спільного" презентує текст П'єра Бурдьє про сутність неолібералізму, написаний у 1998 році, який і сьогодні є важливим джерелом для роздумів та аналізу політичної й економічної ситуації в Україні та світі.

Далее

СПОВІДЬ КАТА З ПІДПІЛЛЯ

• Статьи
• 22/11/2010

[:uk]

Передмова перекладача:

У польському видавництві «Ośrodеk KARTA» цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Stefan Dąmbski) під назвою «Кат» (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 р. 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців та колабораціоністів. Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців. Повість вже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу – про жорстокість та безжальність аківців. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти.

Польські історики відзначають унікальність цього видання – це, по суті, перші спогади учасника карального підрозділу підпілля в Європі часів ДСВ. Досі був тільки голандський документальний фільм про долю учасника підпільного трибуналу, але вперше розповідається про того, хто безпосередньо натискав на гачок. У соціалістичній Польщі такі спогади не могли з’явитися, бо в них описано катування міліціонерів. Але не могли вони бути видані й жодним емігрантським угрупуванням, ані лондонським, ані паризьким Гедройця, бо це могло кинути тінь на АК...

Автор визнає, що вподобав собі роль ката під час війни: «Не заперечую, що мені та таким, як я, життя диверсанта було дуже на руку. Я не мусив ходити до школи, яку замолоду не любив, не мусив працювати фізично, не мав жодних родинних зобов’язань, не мусив переживати про те, що завтра поставлю на плиту. Не виносив монотонного життя, а різноманіття емоцій різного роду мав у підрозділі досхочу». Донмбський резюмує свою історію: «Здійснилися мої мрії: я став людиною без сумнівів у власній правоті... Був гіршим від найпідлішого звіря. Був на самому дні людського болота. Але я був типовим вояком АК. Був героєм, на грудях якого після війни висів Хрест Борців...» [Хрест Борців – друга (на той час) за значимістю військова польська нагорода, надавана за «вчинки мужності і відваги, зроблені під час бою» - Joanerges].

Донмбський писав не про те, яким безстрашним, білим та пухнастим борцем за Вітчизну він був, а про те, як потрохи почав отримувати задоволення від самого процесу вбивства, страти. Про те, як все частіше гинуть і прості поляки - випадкові люди: дівчина, яка бачила страту колабораціоніста, діти на лінії вогню... Власне, спогади обірвані на півслові – автор застрелився 13 січня 1993 р. в американському Маямі. Вашій увазі пропонується мій переклад уривків з книги, доступних в інтернеті.

joanerges

Далее