• Визвольне християнство у Латинській Америці: Теологія визволення і марксизм

    Визвольне християнство у Латинській Америці: Теологія визволення і марксизм

    • Слайдер
    • 03/04/2013

    Далі
  • Визвольне християнство у Латинській Америці: Сучасність та критика сучасності у теології визволення

    Визвольне християнство у Латинській Америці: Сучасність та критика сучасності у теології визволення

    • Слайдер
    • 29/03/2013

    Як теологія визволення і соціальний рух, який вона породжує, ставиться до сучасності? Цей розділ здебільшого присвячено католицькій теології визволення, яка має кілька особливостей, що відрізняють її від протестантського аналога. Суперечність між традицією та сучасністю часто використовують у суспільних науках, особливо коли йдеться про країни Третього світу, як головний ключ для інтерпретації економічної, соціальної, політичної та культурної реальності. Корисність цих категорій важко заперечувати, але слід уникати спокуси редукувати весь соціальний аналіз до дихотомії, нездатної пояснити глибоко амбівалентний чи полівалентний характер подібних явищ. Сучасність та традиція далеко не завжди суперечливі, їх часто проговорюють, пов’язують та поєднують так, що вони доповнюють одна одну — в такому разі елементи традиції не обов’язково лежать мертвим вантажем (як «релікти минулого»), натомість стають активними складовими культурного оновлення. Більше того, не слід забувати, що сучасність сама по собі не однозначна, пронизана суперечностями між спадком Промислової та Французької революцій, між лібералізмом та демократією, між інструментальною та посутньою раціональністю. Деякі європейські автори наполягають, що всередині теології визволення існує непереборна внутрішня суперечність між її сучасним виміром та критикою сучасності. Моя ж гіпотеза полягає у тому, що оригінальність теології визволення випливає саме з синтезу, що знімає (дехто скаже: «діалектично») класичне протистояння між традицією та сучасністю. Теологія визволення та визвольне християнство водночас і займають провідну позицію сучасної течії всередині Католицької Церкви, і успадковують традиційну — або непримиренну, якщо вживати термінологію Еміля Пола — католицьку недовіру до сучасності. Коротко розглянемо ці два аспекти.

    Далі
  • РАСИЗМ И КЛАССОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ

    РАСИЗМ И КЛАССОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ

    • Класова експлуатація
    • 27/03/2013
    Мы будем рассматривать расизацию и расизм как исторически конкретные и обязательно противоречивые явления. Расизм проявлял себя в самых разных формах, но он всегда находится в некоем варьирующем взаимодействии с экономическими и политическими отношениями в капиталистических и некапиталистических социальных формациях. Расизация и расизм не являются исключительно «продуктами» капитализма, они имеют свои истоки в обществах, существовавших до начала развития капиталистического способа производства, а также свою историю в рамках социальных формаций, где главенствовали некапиталистические способы производства во взаимодействии с капиталистическим. Иными словами, расизм есть идеология, условия существования которой не зависят (по крайней мере не целиком зависят) от интересов правящего класса и буржуазии в капиталистических обществах. Определить расизм как функцию капитализма – значит предопределить природу и результаты его взаимодействия с экономическими и политическими отношениями и с другими идеологиями. Такое определение ошибочно предполагает, что гомогенный правящий класс обязательно и неизбежно извлекает из его проявлений экономические и/или политические выгоды. Расистское ограничение рынка труда далеко не всегда в интересах работодателей, сталкивающихся с нехваткой рабочей силы, или квалифицированных работников; гражданские беспорядки, к которым приводят расизм и исключающие практики, отнюдь не всегда приветствуются капиталистами, чей бизнес в результате страдает, или государством, вынужденным увеличивать расходы на поддержание общественного порядка. Поэтому мы анализируем расизм как феномен неизбежно противоречивый. Проявления расизма и последующее структурирование политических и экономических отношений имеют множество обусловленных конкретной эпохой последствий для тех, кто участвует в этом процессе, а благоприятные это последствия или нет – зависит от классовых позиций и конъюнктуры. Таким образом, расизм – противоречивое явление, поскольку то, что является «функциональным» для одного комплекса интересов, может быть «дисфункциональным» для другого и поскольку условия, благоприятствующие его проявлению, редко существуют постоянно – изменившиеся обстоятельства могут войти с ним в резкое противоречие. Эффективность расизма исторически конкретна и познаваема лишь в результате исторического анализа, а не абстрактного теоретизирования. Цель данной главы и заключается в том, чтобы проиллюстрировать и развить все эти положения. Далі
  • ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ або ТАЄМНИЦІ НЕВИДИМОГО ВПЛИВУ

    ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ або ТАЄМНИЦІ НЕВИДИМОГО ВПЛИВУ

    • Слайдер
    • 25/03/2013
    Попри свої розміри, Швейцарія вже давно є одною з основних імперіалістичних держав світу. Я до цього ще повернуся. Проте у Швейцарії навіть робітничий рух лівих не усвідомлює цього феномену. Цьому сприяє низка причин: - Швейцарія ніколи не мала справжніх колоній, а отже, не заявляла відкрито про свій колоніальний чи імперіалістичний характер, тобто не була втягнена до колоніальної чи імперіалістичної війни. - Промислова і банківська швейцарська буржуазія ж тим часом уже віддавна розвивається потай: схована за політичною нейтральністю, вона просувається вперед у тіні великих колоніальних та імперіалістських держав (Великобританії, Франції, Німеччини, США). Вона замаскована також усюдисущим пропагандистським дискурсом, який часто намагається представити Швейцарію як країну гуманітарної політики за допомогою Червоного Хреста, посередництва, філантропії тощо. Нарешті, вона замаскована дискурсом, що доповнює попередній, — я назвав його «риторикою дріб’язковості»: завжди показувати Швейцарію як Давида, що протистоїть Голіафу, як маленьку, слабку і невинну державу і таке інше в тому ж дусі. Беручи до уваги ці причини, деякі автори охарактеризували швейцарський імперіалізм як другорядний, але цей вираз мені здається недоречним, бо він культивує ідею, ніби цей імперіалізм незначний, марґінальний — коротше кажучи, не такий важливий, як імперіалізм інших країн. Однак Швейцарія — впливова імперіалістична держава. Тому мені більше до вподоби вираз «прихований», або ж «невидимий імперіалізм». Далі
  • ОБРАНІ

    ОБРАНІ

    • Місто
    • 23/03/2013

    Далі
  • ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ

    ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ

    • Слайдер
    • 18/03/2013
    Увага до внутрішніх психологічних мотивів та міжособистісних взаємин, характерна для терапевтичної культури, стає важливим елементом соціальної стратифікації, що дозволяє стерти будь-які натяки на політику та економіку. Якщо за старими класовими схемами, заснованими на процесі виробництва матеріальних благ, мало сенс страйкувати і вимагати кращих умов праці та вищої зарплатні — та навіть за схемами, заснованими на споживанні, можна було купувати на турецьких ринках підробки дорогих брендів чи підпалювати елітні магазини — то з поширенням терапевтичної культури єдиним виходом є визнання неспроможності самостійно змінити своє життя і покірне слідування порадам терапевта. Самоконструювання зосереджується на стилі життя (зовнішній вигляд, кулінарні навики, проведення вільного часу та облаштування помешкань), а особлива роль євроремонту у цьому процесі пояснюється тим, що можливість мати житло як приватну власність зявилася у громадян пострадянських країн лише після розпаду СРСР, тому конструювання ідентичності просто не може обійтися без облаштування свого життєвого простору. Тож у контексті терапевтичної культури євроремонт на пострадянських теренах виконує схожу ідеологічну функцію, що й інші схеми та шаблони, що їх наданють доброзичливі експерти в телешоу та спеціалізованих журналах. Вони вказують на «правильне» рішення всіх проблем і гарантують соціальне визнання та приналежність до спільноти. Адже коли з переходом до капіталізму на індивіда покладають усю відповідальність за свої рішення, за успіхи та невдачі, так страшно помилитися і лишитися на узбіччі і так хочеться хоч якоїсь гарантії, що ти живеш правильно, як усі. Далі