• РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    • Статті
    • 27/09/2010
    Сторонники снижения налогов раньше делали вид, что они прежде всего стараются помочь рядовым американским семьям. Даже налоговые льготы для богатых обосновывались в свете теорий о «просачивающемся богатстве» (trickle-down economics), согласно которым снижение налогов в высшем сегменте способствует укреплению экономики на всех уровнях. Теперь, однако, сторонники сокращения налогов едва ли пытаются отстаивать такие аргументы. Республиканцы продвигают идею, что повышение налогов для богатых ударит по малому бизнесу, но на самом деле они об этом не заботятся. Теперь довольно часто можно услышать истовые заверения, что люди с годовым доходом 400-500 тыс. долларов не являются богатыми. Посмотрите на их расходы: налоги на имущество, которые они платят со своей дорогой недвижимости, плата за обучение детей в элитных частных школах, и так далее. Да они едва сводят концы с концами. Далі
  • СТРУКТУРНІ КРИЗИ

    СТРУКТУРНІ КРИЗИ

    • Статті
    • 13/09/2010

    Іммануїл ВАЛЛЕРСТАЙН

    Термін «криза» відігравав у 1970-х роках центральну роль у політичних дискусіях у багатьох країнах, хоча варіанти його визначення коливалися в широких рамках. До кінця століття йому на зміну прийшов інший, більш оптимістичний, термін – «глобалізація». Однак з 2008 року тон дискусій знову стає похмурим, а поняття «криза» знову спливає на поверхню; щоправда, користуються ним як ніколи вільно. На передній план знову вийшли питання про те, як дати визначення кризі і як пояснити її походження.

    Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років і  цикл гегемонії, і загальний економічний цикл сучасної світ-системи вступили у фазу спаду. Період з 1945 по бл. 1970 р. – влучно названий французькою les trente glorieuses («Славетне тридцятиріччя» – Прим. пер.) – відзначений піком гегемонії США, що збігається з найбільшим зростанням під час фази «А» кондратьєвського циклу, яке коли-небудь знавала капіталістична світ-економіка. Спади були цілком нормальні, і не тільки в тому сенсі, що всім системам властиві циклічні ритми – їх існування пов’язане з неминучими коливаннями, – але також і в тому, яким чином функціонує капіталізм як світ-система. Тут є два ключових питання: яким чином виробники одержують прибуток, і як держави забезпечують світовий порядок, в рамках якого виробники можуть одержувати прибуток. Давайте по черзі.

    Далі
  • КОНТРОЛЬОВАНЕ МІСТО НА ЗАХОДІ

    КОНТРОЛЬОВАНЕ МІСТО НА ЗАХОДІ

    • Статті
    • 09/08/2010
    Олексій ВЄДРОВ

    Рецензія на книгу: Фолькер Айк (ред). Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки (Volker Eick, Jens Sambale, Eric Töpfer. Hg. 2007. Kontrollierte Urbanität: Zur Neoliberalisierung städtischer Sicherheitspolitik. — Bielefeld: transcript. — 398 S.)

    Кому з нас не доводилось почуватися ніяково під пильними поглядами, коли заходиш у двір будинку, в якому не живеш і не працюєш? Ще неприємнішим це почуття стає, коли тебе прямо запитують, що ти тут забув. Були повідомлення і про обнесені парканом дитячі майданчики в Києві «тільки для своїх».

    Кому з нас приємно перед входом, скажімо, на великий концерт, мати близький тілесний контакт із працівниками приватних охоронних фірм або бути виведеною чи виведеним звідти за «занадто активну поведінку»?

    Хто з нас не бачив — в кращому разі зі співчуттям, в гіршому разі з полегшенням — як міліціонери забирають бездомного або просять неохайну людину показати документи з неодмінним питанням, мовляв, що ти тут робиш без місцевої прописки?

    Ми звикли списувати такі явища на «відсталість» України та «бидлуватість» тутешнього народу, який, звичайно, заслуговує на таку владу, таку міліцію й таке ставлення до нього. У цивілізованому світі все, звичайно, інакше. Ось тільки мешканці самого «цивілізованого світу» про це не знають. У збірці «Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки» науковці з Канади, США, Великої Британії та Німеччини на матеріалі переважно «своїх» країн, аналізують феномени, пов’язані зі зростанням контролю над міським простором за неоліберальної доби [1].

    Далі
  • КРОВ НА ШЛЯХУ

    КРОВ НА ШЛЯХУ

    • Статті
    • 28/07/2010

    Щороку десятки тисяч людей - 90 відсотків із них із Центральної Америки - перетинають усю Мексику в надії досягти Сполучених Штатів. Вони подорожують пішки, поїздами, машинами, автобусами та вантажівками. В дорозі цим людям доводиться стикатися з ризиком викрадення, шантажу, зґвалтування, хвороби, голоду та смерті.

    Фотограф із Еквадору Феліпе Хакоме Марчан проїхав разом із мігрантами цією небезпечною дорогою, документуючи випробування та небезпеки подорожі на північ.

    Усе тільки погіршилося після того, як Мексика посилила війну з наркокартелями: тепер у пошуках легких прибутків злочинні синдикати почали захоплювати мігрантів, вимагаючи від їхніх і так небагатих родичів викупу.

    В результаті збільшення ризиків, у квітні цього року Міжнародна Амністія назвала шлях мігрантів "одним із найнебезпечніших у світі". Хакоме провів 5 місяців, живучи в наметах і хибарах уздовж цього шляху, документуючи постійний потік мігрантів із Центральної Америки, що стали на довгий шлях до кращого життя.

    Далі
  • ОЛІГАРХИ «ВІДРОДЖУЮТЬ ТРАДИЦІЇ МЕЦЕНАТСТВА»

    ОЛІГАРХИ «ВІДРОДЖУЮТЬ ТРАДИЦІЇ МЕЦЕНАТСТВА»

    • Статті
    • 27/07/2010

    Анастасія РЯБЧУК

    «Столичний мер Леонід Черновецький оголосив 2008 рік Роком доброчинності в Києві», – читаємо на офіційному сайті Київської міської ради. «Безумовно, нинішня міська влада та Леонід Черновецький особисто й без того роблять чимало доброчинних справ. Але ми хочемо долучити до них якомога більше самих киян, насамперед заможних», – розповіла журналістам Ірена Кільчицька, голова організаційного комітету «з підготовки та проведення відповідних заходів» [1]. Насправді ж, українські олігархи («заможні кияни») і без ініціативи Черновецького вже давно навчилися грати у «проведення відповідних заходів», тому «рік доброчинності» просто більш чітко окреслює невтішні тенденції суспільної легітимації такого роду діяльності. Населення схвально сприймає щорічні акції «Благодійник року», численні статті про «відродження традицій меценатства» (скільки разів я зустрічала у пресі цю фразу-кліше) і навіть виявляє свою солідарність, висилаючи на благодійні фонди смс-ки чи перераховуючи останні копійки з пенсії. Ніби всі розуміють, що тому ж Пінчукові важливіший позитивний імідж на Заході серед інших капіталістів-благодійників, щоб його сприймали як легітимного «європейського» гравця (а не як напівдикого капіталіста з Третього світу), ніж якісь «духовні цінності» царської аристократії позаминулого століття. А втім ніхто не наважується написати «олігархи відроджують традиції меценатства», а пишуть у безособовій формі «відроджуються» (отак самі собою, невідомо як і з якого дива!) або з займенником «ми» – ніби ми всі маємо допомагати олігархам їх «відроджувати».

    Критичне ставлення до подібних проявів «доброчинності» зовсім не означає байдужості до соціальних проблем. Найпоширенішою реакцією на мої зауваження з цього приводу зазвичай є: «це краще, ніж якби вони нічого не робили» або «принаймні вони усвідомили необхідність соціальної відповідальності бізнесу»  (обурені співрозмовники не раз представляли мене ледь чи не бездушним тираном, який радше дозволить хворим дітям померти, аніж визнає можливість «позитивного внеску» олігархів чи мультинаціональних корпорацій у придбання необхідного медичного обладнання чи ліків). Потрібно дуже чітко показати, що одне зовсім не випливає з іншого, радше навпаки – саме «байдужість» до соціальних проблем дозволяє нам так некритично сприймати «відродження традицій меценатства» олігархами. Соціологічне розуміння витоків такого сплеску благодійних поривів серед вітчизняних економічних і політичних «еліт» видається мені доброю точкою відліку.

    Далі
  • ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    • Статті
    • 19/07/2010

    – Чи не могли б ви більше розповісти про поняття «громадської соціології», і про те, якою ви бачите роль соціолога сьогодні?

    – Застосування громадської соціології – це спроба використати інструменти соціальних наук з метою ефективної участі в поточних публічних дебатах найбільшої значущості. Як на мене, одним із таких дискусійних питань є зростаюча роль в’язниці та карального (punitive) повороту в карній (penal) політиці, який відбувся у найрозвиненіших суспільствах упродовж двох останніх десятиріч двадцятого сторіччя й триває досі. У своїй праці я намагаюся підірвати панівний політичний та медійний дискурс, а також показати жахливі соціальні наслідки та політичні загрози зростання карного крила держави.

    – Тобто ваше рішення взятися за цю тему зумовлено політичною дискусією, яку ви вважали достатньо важливою, аби втрутитися і надати наукові аргументи на підтримку певної політичногї позиції?

    – Коли я писав «Тюрми злиднів», свою першу книжку на цю тему, я не збирався й надалі ризикувати на території досліджень, що здавалася мені новою та незнайомою. Я включив апарат кримінального правосуддя до своєї аналітичної сфери через його велетенське зростання всередині та агресивне розгортання довкола чорних ґетто у США після занепаду руху за громадянські права, тож я чітко мав намір повернутися до питань міської нерівності та етнорасового панування. Але дві несподівані події штовхнули мене на продовження цієї лінії досліджень та інтелектуальної активності.

    Перша – незвичне сприйняття книжки, спочатку у Франції, а згодом в інших країнах, де її швидко переклали. Вона перетнула кордони наукової діяльності, громадянської активності та політичних стратегій. Друга подія – своєрідний доказ подвійної тези, пропонованої в книжці: що новий «каральний здоровий глузд», вироблений у США як частина атаки на державу загального добробуту, швидко перетинає Атлантику та пускає коріння у Західній Європі, і що поширення цієї тенденції – не внутрішня відповідь на зміни у специфіці злочину, а відгалуження зовнішнього розгортання неоліберального проекту. Ця теза отримала вражаюче prima facie підтвердження, коли Les Prisons de la misère було опубліковано низкою мов уже за кілька років після появи.

    Далі