• ОЛІГАРХИ «ВІДРОДЖУЮТЬ ТРАДИЦІЇ МЕЦЕНАТСТВА»

    ОЛІГАРХИ «ВІДРОДЖУЮТЬ ТРАДИЦІЇ МЕЦЕНАТСТВА»

    • Статті
    • 27/07/2010

    Анастасія РЯБЧУК

    «Столичний мер Леонід Черновецький оголосив 2008 рік Роком доброчинності в Києві», – читаємо на офіційному сайті Київської міської ради. «Безумовно, нинішня міська влада та Леонід Черновецький особисто й без того роблять чимало доброчинних справ. Але ми хочемо долучити до них якомога більше самих киян, насамперед заможних», – розповіла журналістам Ірена Кільчицька, голова організаційного комітету «з підготовки та проведення відповідних заходів» [1]. Насправді ж, українські олігархи («заможні кияни») і без ініціативи Черновецького вже давно навчилися грати у «проведення відповідних заходів», тому «рік доброчинності» просто більш чітко окреслює невтішні тенденції суспільної легітимації такого роду діяльності. Населення схвально сприймає щорічні акції «Благодійник року», численні статті про «відродження традицій меценатства» (скільки разів я зустрічала у пресі цю фразу-кліше) і навіть виявляє свою солідарність, висилаючи на благодійні фонди смс-ки чи перераховуючи останні копійки з пенсії. Ніби всі розуміють, що тому ж Пінчукові важливіший позитивний імідж на Заході серед інших капіталістів-благодійників, щоб його сприймали як легітимного «європейського» гравця (а не як напівдикого капіталіста з Третього світу), ніж якісь «духовні цінності» царської аристократії позаминулого століття. А втім ніхто не наважується написати «олігархи відроджують традиції меценатства», а пишуть у безособовій формі «відроджуються» (отак самі собою, невідомо як і з якого дива!) або з займенником «ми» – ніби ми всі маємо допомагати олігархам їх «відроджувати».

    Критичне ставлення до подібних проявів «доброчинності» зовсім не означає байдужості до соціальних проблем. Найпоширенішою реакцією на мої зауваження з цього приводу зазвичай є: «це краще, ніж якби вони нічого не робили» або «принаймні вони усвідомили необхідність соціальної відповідальності бізнесу»  (обурені співрозмовники не раз представляли мене ледь чи не бездушним тираном, який радше дозволить хворим дітям померти, аніж визнає можливість «позитивного внеску» олігархів чи мультинаціональних корпорацій у придбання необхідного медичного обладнання чи ліків). Потрібно дуже чітко показати, що одне зовсім не випливає з іншого, радше навпаки – саме «байдужість» до соціальних проблем дозволяє нам так некритично сприймати «відродження традицій меценатства» олігархами. Соціологічне розуміння витоків такого сплеску благодійних поривів серед вітчизняних економічних і політичних «еліт» видається мені доброю точкою відліку.

    Далі
  • ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    • Статті
    • 19/07/2010

    – Чи не могли б ви більше розповісти про поняття «громадської соціології», і про те, якою ви бачите роль соціолога сьогодні?

    – Застосування громадської соціології – це спроба використати інструменти соціальних наук з метою ефективної участі в поточних публічних дебатах найбільшої значущості. Як на мене, одним із таких дискусійних питань є зростаюча роль в’язниці та карального (punitive) повороту в карній (penal) політиці, який відбувся у найрозвиненіших суспільствах упродовж двох останніх десятиріч двадцятого сторіччя й триває досі. У своїй праці я намагаюся підірвати панівний політичний та медійний дискурс, а також показати жахливі соціальні наслідки та політичні загрози зростання карного крила держави.

    – Тобто ваше рішення взятися за цю тему зумовлено політичною дискусією, яку ви вважали достатньо важливою, аби втрутитися і надати наукові аргументи на підтримку певної політичногї позиції?

    – Коли я писав «Тюрми злиднів», свою першу книжку на цю тему, я не збирався й надалі ризикувати на території досліджень, що здавалася мені новою та незнайомою. Я включив апарат кримінального правосуддя до своєї аналітичної сфери через його велетенське зростання всередині та агресивне розгортання довкола чорних ґетто у США після занепаду руху за громадянські права, тож я чітко мав намір повернутися до питань міської нерівності та етнорасового панування. Але дві несподівані події штовхнули мене на продовження цієї лінії досліджень та інтелектуальної активності.

    Перша – незвичне сприйняття книжки, спочатку у Франції, а згодом в інших країнах, де її швидко переклали. Вона перетнула кордони наукової діяльності, громадянської активності та політичних стратегій. Друга подія – своєрідний доказ подвійної тези, пропонованої в книжці: що новий «каральний здоровий глузд», вироблений у США як частина атаки на державу загального добробуту, швидко перетинає Атлантику та пускає коріння у Західній Європі, і що поширення цієї тенденції – не внутрішня відповідь на зміни у специфіці злочину, а відгалуження зовнішнього розгортання неоліберального проекту. Ця теза отримала вражаюче prima facie підтвердження, коли Les Prisons de la misère було опубліковано низкою мов уже за кілька років після появи.

    Далі
  • КРОВЬ В МОБИЛЬНОМ

    КРОВЬ В МОБИЛЬНОМ

    • Права людини
    • 24/06/2010

    Дмитрий КОЛЕСНИК

    Ровно 50 лет назад, в последнюю неделю июня 1960 года, сразу 4 африканских государства были «освобождены» (Мадагаскар, Мали, Сомали и Конго). Африку освобождали оптом. Затем колониальная администрация выехала, но интересы бизнеса остались: их можно было уже отстаивать другим способом. Среди африканских стран были государства бедные на полезные ископаемые. Им относительно повезло – они не представляли особого интереса. Наиболее пострадали те, у кого что-то ценное все-таки было.

    Конго считается одним из богатейших государств планеты. Население же - замыкает список бедности. Есть в Конго даже такое пожелание врагу: «чтоб тебе жить в золоте»…

    Мы все пользуемся мобильными телефонами. Их продается до полумиллиарда в год, и в каждом использован колумбо-танталит, получаемый из колтановой руды, а 80% мировых залежей колтана находится как раз в Конго. И это не считая трети мировых запасов алмазов, почти половины запасов кобальта, четверти запасов урана, а также значительных нефтяных месторождений, меди, золота и серебра. Одно из богатейших государств мира могло бы позволить себе уровень жизни как минимум Эмиратов. Но есть компании America Mineral Fields Inc., а еще есть Nokia, Siemens, а также Cobatt (США), H.C. Starck (Германия), Ningxia (Китай) и целый ряд других…

    Далі
  • ДОН КАЛБ: «Мы видим зародыш нового кризиса, который последует за нынешним»

    ДОН КАЛБ: «Мы видим зародыш нового кризиса, который последует за нынешним»

    • Статті
    • 21/06/2010

    Интервью с Доном КАЛБОМ, профессором Центральноевропейского университета

    Вы прочитали в Киеве лекцию «Присвоение государства: финансовый крах в глобально-системной перспективе». Чем ваша интерпретация нынешнего кризиса отличается от других?

    Существуют три основные интерпретации этого кризиса. Либеральная теория утверждает, что продолжающийся обвал – это проблема недостаточного регулирования деятельности финансовых учреждений со стороны государства. Соответственно, на будущее просто нужно не допускать излишней дерегуляции, и все будет в порядке.

    Социал-демократическая интерпретация опирается на работы Карла Поланьи, уже в первой половине прошлого века утверждавшего: рынки имеют тенденцию «отсоединяться» (disembed) от общества, развиваться по своим законам, которые зачастую противоречат общественным интересам. Поэтому, когда такое случается, рынки нужно вновь «встраивать» в общество и, опять-таки, строго регулировать.

    С точки зрения глобально-системной теории, недостаток регулирования – слишком поверхностное объяснение. На самом деле к нынешнему кризису привели более глубокие процессы, начавшиеся в 1970-х гг. Речь идет о глобальной «капиталистической контрреволюции», выражавшейся в демонтаже кейнсианского «социального государства» и структурном давлении, направленном на последовательное сокращение доходов наемных работников и перераспределение в пользу зажиточных слоев. Если в 1976 г. доля заработной платы в Западной Европе составляла 73% ВВП, в США – 69%, а в Японии – 81%, то 30 лет спустя эти показатели для всех трех территорий колебались в районе 65% ВВП. Так же неуклонно падала доля потребления в ВВП, а доля капиталистической прибыли, наоборот, начала расти после полувековой паузы.

    Эти процессы привели к появлению огромной массы «свободного» капитала, который нужно было куда-то инвестировать, причем необходимо было сохранить норму прибыли на уровне не ниже 3%. Найти направление для такого прибыльного инвестирования было непросто; к тому же, вследствие падения уровня доходов населения падала его покупательная способность, что лишало смысла экономическую деятельность во многих отраслях. Далі

  • Впливовість і немічність в епоху шоків

    Впливовість і немічність в епоху шоків

    • Статті
    • 19/06/2010
    Рецензія на книгу: Наомі Кляйн. Шокова доктрина
    (Klein, N., 2007. The Shock Doctrine: The Rise of Disaster Capitalism. London: Macmillan. — 558 p.)
    Далі
  • 2009: Львів як завдання. Портрет міста на початку неоліберальної епохи

    2009: Львів як завдання. Портрет міста на початку неоліберальної епохи

    • Статті
    • 16/06/2010

    Вступ Львова у неоліберальну епоху міського врядування можна безпосередньо пов’язати з підготовкою до Євро-2012, хоча це лише привід. «Це найбільший політичний та соціальний проект за 18 років незалежності України» – говорить Васюник (віце-прем'єр-міністр України в уряді Тимошенко) про Євро-2012, артикулюючи основну ідею для розвитку Львова у наступні кілька років.

    Далі