Економіка

ЛАТИНОАМЕРИКАНСКИЙ СОЦИАЛИЗМ 21 ВЕКА В ИСТОРИЧЕСКОЙ ПЕРСПЕКТИВЕ

• Статті
• 10/11/2009

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

О РОЛИ США В КРИЗИСЕ (2)

• Статті
• 09/11/2009

Валерий ПАУЛЬМАН

Учитывая особую роль США в возникновении и развитии современного кризиса, представляется необходимым более подробно рассмотреть процессы, происходящие в самом сердце глобального капитализма.

На долю Соединенных Штатов, где проживает 5 % населения планеты, приходится 40 % потребляемых ресурсов, – и это, собственно, говорит об их месте в мировой экономике всё. Пальма первенства принадлежит США не только в потреблении (его удельный вес в ВВП страны до кризиса был равен 70 %), но и в производстве товаров, мировой торговле. Доллар до сих пор – главная мировая валюта. Основная масса ТНК и международных банков находится в этой стране. Штаты занимают ведущее место по военному потенциалу, а также продаже оружия третьим странам и т.д. и т.п.

США задают тон в развитии глобального капитализма, диктуя свои условия другим государствам в различных международных структурах (МВФ, МБРР, ВТО, ОЭСР, G-8, G-20).

США лидировали в политике неолиберализма, дали ей название «рейгаэкономика». Именно американцы показали пример в сокращении реальных доходов трудящихся в навязывании им различных форм потребительского кредита, создавая тем самым иллюзию процветания и благополучия. Однако за фасадом общества изобилия подчас скрываются не только неслыханная роскошь, но и ужасающая нищета. Разве не парадокс, что в самой богатой стране мира в 2008 году 28 миллионов граждан пользовались продовольственными талонами? Или то, что десятки миллионов граждан не имеют доступа к медицинским услугам? Или то, что миллионы взрослых американцев функционально неграмотны? Или то, что миллионы нелегальных иммигрантов по существу являются рабами? Или то, что США опережает все страны по числу преступлений? Пожалуй, ни в одной стране мира не существует такой пропасти между богатыми и бедными. По данным журнала Forbes, 45 % в списке богатейших людей планеты – граждане США, которые владеют более чем 40 % состояния клуба миллиардеров, оцененного в 2,4 триллиона долларов. И в этом нет ничего удивительного: 96 % доходов в США попадает в руки 10 % богатейшей части общества.

ІНТЕРВ’Ю ЗІ СЛАВОЄМ ЖИЖЕКОМ

• Статті
• 08/11/2009

Джонатан ДЕРБІШИР

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов'язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно - так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає - ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють - така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм - чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту.

Перемога спільного

• Статті
• 06/11/2009

Джей ВОЛДЖАСПЕР

«Ми часто не беремо до уваги те, що здатні робити громадяни, а також важливість справжньої залученості». - Елінор Остром

Нобелівський лауреат з економіки Елінор Остром довела, що люди можуть управляти і управляють ресурсами спільної власності, не руйнуючи їх.

Найбільшу перешкоду на шляху до визнання важливості спільного було подолано, коли професорка університету Індіани (США) Елінор Остром здобула Нобелівську премію в галузі економіки.

Гарет Хардін описав «трагедію спільного» через гіпотетичний приклад загального пасовища: якщо всі пастухи приймуть індивідуальне раціональне в економічному плані рішення збільшити поголів’я корів на пасовищі, то сукупний ефект виснажить або знищить спільне майно.

Впродовж багатьох десятиліть Остром збирала дані стосовно того, як різні спільноти управляють загальними ресурсами – пасовищами, лісами, зрошувальними системами, рибним господарством – справедливо та у спосіб, що не шкодить навколишньому середовищу. Визнання її роботи з боку Нобелівського комітету розвінчує популярні теорії «трагедії спільного», відповідно до яких приватна власність є єдиним ефективним методом, що здатен запобігти виснаженню та руйнуванню вичерпних ресурсів.

Taupe'ологія історії: фігура крота для політизованої історії. Бесаїд проти історицизму та "постмодернізму"

• Статті
• 03/11/2009

Прогнозована катастрофа, яку старанно заклинають, позбавляючи конкретного життєвого значення на користь абстрактної натуралізованої необхідності, економічна криза ставить питання для тих, хто ще має можливість слухати. У медіа-просторі слово «криза» набуває ідеологічного поняття, яке виїдає її технічне значення, «криза» стає абстрактним негараздом, досадною дрібницею, над якою для здоров’я краще пожартувати. Це мить небезпеки, яка дає можливість вловити ту картину минулого, яка з’являється в діалектичному образі. Мить небезпеки, за якою новий виток економічної гонитви або системний хаос, стабілізуюча перебудова економічної системи або перегрівання всіх потужностей, соціалізм або варварство?

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія

• Статті
• 16/10/2009

Публікація «Рукописів 1844 року» є справжньою подією, до якої я хочу привернути увагу читачів «Pensée»