Українська
Русский
Англійська
Ерік Гобсбаум (нар. 1917) - видатний британський історик-марксист, автор фундаментальної трилогії про "довге ХІХ століття" ("Доба Революції", "Доба Капіталу", "Доба Імперії") та книги про ХХ століття "Доба крайнощів", а також іще тридцяти книг, присвячених новітній історії, націоналізму, "винайденню традицій", джазу і багато чому іншому.
Далі
Український переклад книги Айн Ренд "Атлант розправив плечі" став бестселером, праволіберальні блогери не втомлюються називати її найвидатнішим твором усіх часів, а сам президент Порошенко радить її школярам, кажучи, що вона "допомогла сформувати його підхід до життя". Якщо за життя цієї прибічниці тотального егоїзму коло її поціновувачів здебільшого обмежувалося групкою адептів, яка більше нагадувала тоталітарну секту, то нині вона стала іконою неоліберальної ідеології "вільного ринку". Насправді ж писання Айн Ренд важко назвати красним письменством: вони не відрізняються літературними принадами і є передусім пропагандистськими маніфестами. Причому ідеї, які вона в них проповідує - виразно людиноненависницькі. Вона з презирством ставиться до будь-яких форм солідарності та взаємодопомоги між людьми, але понад усе її твори пронизує класова ненависть. А саме ненависть капіталістів (які для авторки є поголовно рушіями прогресу та досконалими "надлюдьми") до робітників (яких вона зображує як інтелектуально відсталих паразитів і грабіжників). Огляд Джонатана Чейта з журналу "The New Republic" аналізує полум’яний агітпроп Айн Ренд і те, як він стоїть на сторожі інтересів капіталістичної еліти.
Далі
Не тільки політики, а й економісти сушать голову над фінансовою кризою. Моделі неокласичної економічної теорії, що панує в університетах та комісіях радників, узагалі не знають криз. Мовляв, коли й доходить до «пошкоджень», то лише через зовнішні втручання до ринку. Тому неокласики з року в рік розхвалювали такий ефективний ринок, який, варто лиш залишити його в спокої, вирішить усі наші проблеми – від безробіття до видатків на пенсії й охорону здоров’я.
Далі
«Общественное мнение» напрочь забыло о Греции с её проблемами в январе прошлого года, когда СМИ переключились с поднадоевшей темы тамошних бунтов на войну в Газе, а потом и на другие раздражители.
Далі
Анастасія РЯБЧУК
1.
Ось уже декілька років наша міліція «повертається обличчям до людей». Про це повідомляють на телебаченні і в газетах, а нещодавно до моєї квартири подзвонив дільничий, щоб сповістити мені про це особисто. Він простягнув візитівку зі своїми прийомними годинами і контактними телефонами й поцікавився, чи не стикаюсь я з якимись проблемами, які він може допомогти вирішити. Дещо спантеличена, я почала думати (проблем, звісно ж, вистачає) з якої почати? Але міліціонер напевно вирішив «допомогти» не лише з проблемами, але і з їхнім переліком:
– Може вас турбує, що по вулиці небезпечно ходити вночі, чи може бомжі у під’їзді ночують і вам надокучають? – Та ні... але от, незважаючи на заборону суду, капітальні стіни руйнують і тріщини скрізь пішли – це надокучає... А ще машини на тротуарі паркуються і вже не раз на мене наїжджали – вони теж надокучають, ви можете якось допомогти? – На жаль, це не в нашій компетенції, – зніяковів дільничий, швиденько попрощався й пішов повертатися обличчям до сусідів. Далі
Славой ЖИЖЕК
Рецензия на книгу: Peter Hallward. Damming the Flood: Haiti, Aristide and the Politics of Containment. London: Verso, 2008. 480 p.
Ноам Хомский как-то заметил, что "безопасное введение демократических форм возможно только после преодоления угрозы народного участия". Тем самым он указал на "пассивизирующее" ядро парламентской демократии, которое делает ее несовместимой с прямой политической самоорганизацией и самоутверждением народа. Открытая колониальная агрессия или военное нападение - это не единственный способ утихомирить "враждебное" население: до тех пор, пока они имеют за своей спиной достаточные силы принуждения, международные "стабилизационные" миссии способны справляться с угрозой народного участия при помощи менее спорной тактики "содействия демократии", "гуманитарного вмешательства" и "защиты прав человека".
Это и делает случай Гаити столь показательным. Как пишет Питер Холлуард в своей книге "Остановить потоп", этом подробнейшем описании "демократического сдерживания" радикальной политики на Гаити на протяжении двух последних десятилетий, "нигде набившая оскомину тактика „содействия демократии“ не применялась с более разрушительными последствиями, чем на Гаити в 2000 - 2004 годах". Нельзя не отметить иронии того обстоятельства, что освободительное политическое движение, которое вызвало такое международное давление, называлось Lavalas, что по-креольски означает "потоп": потоп экспроприированных, заливающий закрытые сообщества тех, кто эксплуатирует их. Именно поэтому название книги Холлуарда оказывается необычайно точным, вписывая события на Гаити в глобальную тенденцию к возведению новых дамб и стен, которые появились повсюду после 11 сентября 2001 года, обнажив перед нами внутреннюю истину "глобализации", глубинные водоразделы, поддерживающие ее.
ДаліМи вітаємо відтворення матеріалів сайту (повністю або частково), якщо в них не внесено жодних змін чи доповнень за умови гіперпосилання на сторінку оригінальної публікації. Використовувати матеріали з комерційною метою заборонено. Думка авторів може не збігатися з позицією редакції.
