Економіка

ІНТЕРВ’Ю ЗІ СЛАВОЄМ ЖИЖЕКОМ

• Статті
• 08/11/2009

Джонатан ДЕРБІШИР

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов'язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно - так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає - ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють - така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм - чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту.

Перемога спільного

• Статті
• 06/11/2009

Джей ВОЛДЖАСПЕР

«Ми часто не беремо до уваги те, що здатні робити громадяни, а також важливість справжньої залученості». - Елінор Остром

Нобелівський лауреат з економіки Елінор Остром довела, що люди можуть управляти і управляють ресурсами спільної власності, не руйнуючи їх.

Найбільшу перешкоду на шляху до визнання важливості спільного було подолано, коли професорка університету Індіани (США) Елінор Остром здобула Нобелівську премію в галузі економіки.

Гарет Хардін описав «трагедію спільного» через гіпотетичний приклад загального пасовища: якщо всі пастухи приймуть індивідуальне раціональне в економічному плані рішення збільшити поголів’я корів на пасовищі, то сукупний ефект виснажить або знищить спільне майно.

Впродовж багатьох десятиліть Остром збирала дані стосовно того, як різні спільноти управляють загальними ресурсами – пасовищами, лісами, зрошувальними системами, рибним господарством – справедливо та у спосіб, що не шкодить навколишньому середовищу. Визнання її роботи з боку Нобелівського комітету розвінчує популярні теорії «трагедії спільного», відповідно до яких приватна власність є єдиним ефективним методом, що здатен запобігти виснаженню та руйнуванню вичерпних ресурсів.

Taupe'ологія історії: фігура крота для політизованої історії. Бесаїд проти історицизму та "постмодернізму"

• Статті
• 03/11/2009

Прогнозована катастрофа, яку старанно заклинають, позбавляючи конкретного життєвого значення на користь абстрактної натуралізованої необхідності, економічна криза ставить питання для тих, хто ще має можливість слухати. У медіа-просторі слово «криза» набуває ідеологічного поняття, яке виїдає її технічне значення, «криза» стає абстрактним негараздом, досадною дрібницею, над якою для здоров’я краще пожартувати. Це мить небезпеки, яка дає можливість вловити ту картину минулого, яка з’являється в діалектичному образі. Мить небезпеки, за якою новий виток економічної гонитви або системний хаос, стабілізуюча перебудова економічної системи або перегрівання всіх потужностей, соціалізм або варварство?

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія

• Статті
• 16/10/2009

Публікація «Рукописів 1844 року» є справжньою подією, до якої я хочу привернути увагу читачів «Pensée»

"НЕЗРОЗУМІЛА КРАЇНА"

• Статті
• 10/10/2009

Андрій РЄПА

Україну роз’їдає іржа кризи, і вже ні для кого не секрет, що соціальна модель, яка була запропонована країні на початку її незалежності, себе не виправдала і потребує серйозного переосмислення і заміни. Ця система, скажемо прямо, не створена для людей, більше того, вона глибоко шкодить їм, якщо не відверто спрямована проти них. Точніше, ця модель суспільства розрахована на благо невеликої кількості за рахунок поневірянь переважної більшості. Ось так це працює, все інше, як казав Поль Валері, література. Натомість нас переконують у тому, що гніт дикого капіталізму і супутні йому непристойне розділення праці та потворні нерівності є неминучими, природними і вічними. Довірливість і терпіння наших людей, звичайно, гідні подиву і пошани, але всьому є логічний край. Сьогодні питання вже не стоїть про поліпшення навколишнього світу (це вже занадто), але точно про зупинку сповзання на самісіньке дно.

Нещодавно ми пересвідчилися: коли трапляється лихо, держава рятує не людей, а банки. Тобто ту саму «невелику кількість», потреби та інтереси якої ототожнюються із загальним благом. Усе інше, як радить реклама, нехай зачекає. Куди зникають мільярди коштів кредитів на підтримку банків — велика таємниця, хоча борг віддаватимемо з гаманця всіх громадян. Криза — це чудова нагода збагатитися одним за рахунок банкрутства інших. Пікантності ситуації додає те, що люди, які методично заганяли країну в яму, сьогодні в перших кандидатах на її врятування. Вони не були з ганьбою вигнані геть, зовсім ні. Чомусь вважається, що той, хто одного разу вас пограбував, наступного разу обов’язково принагідно зробить навпаки.

ОТ КАРПАТ ДО БРИТАНСКИХ МОРЕЙ

• Слайдер
• 07/10/2009

master_genie

Ирландцы дали «зелёный свет» созданию огромной милитаризированной авторитарной империалистической сверхдержавы. Теперь – не только на восточных, но и на западных границах Украины.

2 октября в Ирландии прошёл референдум по вопросу ратификации Лиссабонского договора. Мнением жителей Зелёного острова относительно документа, который бы превратил ЕС в гигантскую федерацию, интересуются уже в четвёртый раз. Сначала они отвергли эту идею на референдуме по поводу Договора в Ницце, подписанного главами государств в 2001 г.; правительство не успокоилось и провело ещё один референдум на ту же тему. Договор таки протащили.

Потом была эпопея с Конституцией ЕС: этот унификационный неолиберальный проект отвергли на референдумах французы и голландцы, поэтому дальнейшее проведение плебисцитов представлялось бессмысленной публичной поркой евробюрократов, и его прекратили. Ведь по результатам опросов, отношение жителей всех европейских стран к конституции становилось тем более враждебным, чем больше информации об этом документе просачивалось в прессу. Это касалось и тех стран, где даже не собирались проводить референдум – например, Германии. Так что до Ирландии очередь просто не дошла.