Історія

ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

• Статті
• 13/04/2010

Денис ГОРБАЧ

На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується "Філософський пароплав", на якому було вислано з Радянської Росії "цвіт національної інтелігенції". Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що "Філософський пароплав" відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують "неавторитарних лівих", з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США - країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали "небажаних осіб" - анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.

МАОИСТСКИЕ И ХОДЖИСТСКИЕ ОРГАНИЗАЦИИ В ФРГ

• Статті
• 24/03/2010

Евгений КАЗАКОВ

История коммунистических организаций, ориентировавшихся на идеи Мао Цзэдуна и Энвера Ходжи, в последние годы все чаще привлекает исследователей. Вслед за работами патриарха американской социал-демократии Роберта Александера[2] только в Германии появились мемуары бывшего маоиста Герда Кёнена[3], монография Михаэля Штеффена о «Коммунистическом союзе»[4], исследование Андреаса Кюна о буднях наиболее крупных левых организаций 1970-х годов[5] и, наконец, сборник статей о феномене «маоизмов» в немецкоязычном мире[6]. В Интернете доступна база данных «Материалы для анализа оппозиции», в которой группа энтузиастов собирает данные о соответствующих организациях по отдельным регионам[7]. И, тем не менее, историческая работа, охватывающая все партии этого спектра от момента создания до наших дней, еще не написана и в истории этих маргинальных организаций еще немало белых пятен.

Нелегко подобрать правильный термин для течений, о которых пойдет речь в данной статье. Политические оппоненты - а вслед за ними и многие исследователи - иронически называли их «к-группами»[8], поскольку производные от слова «коммунизм» почти всегда присутствовали в названии этих организаций. Сами активисты предпочитали называть себя «антиревизионистами» (под «ревизионистами» подразумевались сторонники советского курса после смерти Сталина и ХХ съезда) или «марксистско-ленинским движением». Обычно их принято называть маоистами, хотя многие отвергали этот термин (в КНР он также никогда не был принят), а после смерти «великого председателя» некоторые организации полностью порвали с его учением, поддержав критику албанского руководства в адрес КНР. Так что если собирательный термин «маоизм» и уместен, то только до 1976 года, после чего уместно говорить о «ходжизме» как об отдельно оформившемся течении.

КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ І БОРОТЬБА ЗА ПАМ'ЯТЬ

• Статті
• 06/03/2010

Віталій АТАНАСОВ

Сучасна Україна «виросла» з пізнього Радянського Союзу, переживши мирну еволюцію, та зберегла чимало його питомих рис. Ця історична спадковість є фактом, який можна по-різному трактувати залежно від ідеологічних уподобань, але заперечити його неможливо.

Згідно з уявленнями націонал-ліберальної інтелігенції, функціонерів західних інституцій та радикальних правих політиків, радянський спадок є істинною причиною незліченних соціальних лих, що спіткали країну протягом двох останніх десятиліть. Корупція та економічна нерівність, надексплуатація та депопуляція, ксенофобія та расизм, епідемії та атрофія медицини – усе це, так чи інакше, є наслідками сімдесяти з гаком років радянської влади. Країна лишилася надто «комуністичною», й тому не змогла відчути на собі всі принади побудови капіталізму та демократії, - приблизно так розмірковують ліберали та націоналісти.

НЕГАТИВНАЯ ФАБРИКА ОСВЕНЦИМ

• Статті
• 05/02/2010

Роберт КУРЦ

Часто говорят об уникальности Освенцима как преступления против человечества. Это верно постольку, поскольку Освенцим воплощает уникальный масштаб преступления, который выходит за рамки как простой жестокости и варварства, так и массового убийства исходя из расчетов политико-экономической выгоды. Но это понятие уникальности служит одновременно идеологам западной демократии для того, чтобы с помощью мифотворчества исключить Освенцим из германской истории, демократии, капитализма и разума Просвещения. «Уникальность» начинает здесь означать уже не уникальные масштабы иррационализма на почве самого же современного буржуазного рационализма, а порыв некоей «чуждой», внешней и, в известной мере, «внеземной» силы Тьмы, которая не может иметь вообще ничего общего с чистой душой демократического капитализма.

С известным крестьянским лукавством Эрнст Нольте использовал это очевидное невежество демократического представления об «уникальности» для того, чтобы, занимаясь апологетической историзацией, отмыть национал-социализм, поставив Освенцим в ряду обычных преступлений модернизации и даже преуменьшить его как некое «второстепенное» злодейство. Как и в случае с национал-социалистической кризисной диктатурой в общем политико-экономическом смысле, так и в случае с Холокостом и его особым качеством, следует, в противовес Нольте, изменить перспективу с тем, чтобы, не отрицая уникальности масштабов, предпринять негативную, а не позитивную историзацию Освенцима. Тогда Холокост превращается в генеральное обвинение против Просветительского разума, капитализма и германской национальной истории: в этом смысле Холокост был не «чуждым» деянием, а особым германским следствием самой истории модернизации, корни которой уходили в общую почву буржуазно-либеральной и демократической мысли современности.

Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

• Статті
• 30/01/2010

Доба української революції 1917 - 1920 рр. і період Української Центральної Ради зокрема здавна привертає увагу істориків. Чимало з них, описуючи причини поразки Центральної Ради, згадують і повстання, підняте проти неї більшовиками в січні 1918 р. в Києві, як раз тоді коли більшовицькі війська зі сходу вели повномасштабний наступ на столицю УНР. Проте спеціальних наукових досліджень саме цього повстання до сих пір практично немає. Як не дивно, але навіть у радянські часи наукова розробка цієї теми була зведена до написання кількох популярних нарисів, енциклопедичних та ювілейних статей. Причини ж, підготовка, перебіг повстання, склад його учасників, роль різних політичних сил у ньому практично залишились недослідженими.

Не багато зробили в цьому напрямку і дослідники з української діаспори. Ось як описує причини і початок січневого повстання в Києві „Енциклопедія українознавства”: „Під впливом большевицької пропаганди чужонаціональні (росіяни та жиди) робітники київського заводу „Арсенал” під проводом А. Іванова, захопивши стратегічні пункти міста (Арсенал, Печерськ, Поділ, Вантажну станцію, Старе місто) і намагаючись оточити Центральну Раду, почали 29.01.1918 р. (дата подана за новим стилем. За старим стилем це 15 січня 1918 р. – А. З.) повстання”.

Революция и секс

• Статті
• 02/12/2009

Покойный Че Гевара был бы весьма удивлен и страшно разгневан открытием того, что его фотография сегодня печатается на обложке журнала "Эвергрин Ревью", eго личность - предмет обсуждений в статье в "Вог", а его имя является мнимым оправданием для гомосексуального эксгибионизма в театре Нью Йoрка