• ПОКАРАННЯ І НАСИЛЬСТВО: ЧИ СПРАВДІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ПОМИЛЦІ?

    ПОКАРАННЯ І НАСИЛЬСТВО: ЧИ СПРАВДІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ПОМИЛЦІ?

    • Права людини
    • 15/07/2014
    Протягом останніх трьох тисячоліть, ще з часів перших законотворців: Хаммурапі та Мойсея, Дракона і Солона, Платона й Арістотеля, Цицерона та Юстініана, – людство було залучене до масштабного соціального дослідження. Ми проводили великий соціальний експеримент для перевірки гіпотези про те, що насильству можна запобігти, визначивши його як злочин (або ж військовий злочин) і згодом караючи тих, хто його скоїв, новим насильством зі свого боку (яке ми визначаємо як правосуддя). Трьох тисяч років достатньо для того, щоб перевірити будь-яку гіпотезу, і результати цього експерименту були з’ясовані вже давно. Такий підхід до насильства, який я називатиму моральним і правовим підходом, аж ніяк не вирішує проблему насильства, ба навіть не зменшує загрози, яку воно становить для нашого подальшого виживання. Натомість цей підхід супроводжувався невпинною і дедалі швидшою ескалацією масштабу людського насильства – аж до того, що століття, яке ми щойно пережили, було найкривавішим за всю історію людства. Ба гірше, зараз ми цілеспрямованими зусиллями досягли технологічної спроможності знищити всіх на землі, ставши, таким чином, найпершим видом в еволюційній історії, який перебуває під загрозою самостійно спричинити власне вимирання – якщо ми не посилимо нашу спроможність запобігати насильству набагато ефективніше, ніж дозволяють способи мислення, якими ми користувалися протягом останніх трьох тисячоліть, і засновані на них стратегії. Далі
  • «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    • Статті
    • 07/07/2014

    Цей текст — розширена версія полемічної статті, що була надрукована у випуску «Критичної глобалізації», присвяченому руху «Окупуй Волл-стріт». На прохання редакторів «Спільного» я доповнила початковий варіант спробами сформулювати чітке уявлення про східноєвропейську емансипативну політику і кількома прикладами такої політики. Нещодавні події, пов’язані з рухом «Окупуй», що зосередився на організованій масовій мобілізації для вирішення різноманітних важливих суспільних питань, показують, що цьому рухові вдалося порушити проблеми, до яких ми звертаємося в цій статті. Втім, з точки зору східноєвропейського підходу до руху «Окупуй» як глобального проекту, я все ще вважаю ці проблеми важливими і вартими обговорення. Я пишу як східноєвропейська соціологиня та активістка, відштовхуючись від засадничого питання: як знайомі мені місцеві рухи могли би пов’язатися з «Окупуй Волл-стріт»? Уже стало очевидно, що «Окупуй Волл-стріт» справила незворотний вплив на нинішні дискусії про суспільний лад. Валлерстайн (Wallerstein 2011) прямо каже про тривалі перетворення світової економіки, за яких світовий суспільний рух міг би допомогти зрозуміти, чи сучасна криза панівної схеми «капіталізм плюс демократія» схилить систему до недемократичності й нерівності, чи навпаки, до більш демократичного та рівного суспільного ладу.

    Далі
  • Українські злами (interview)

    Українські злами (interview)

    • Слайдер
    • 01/07/2014

    Ever since the collapse of the USSR, Ukraine has stood out among post-Soviet states in having a much more open, contested political landscape. Why has the country been an exception to the regional norm? I wouldn’t claim that Ukraine is more of a democracy than the other countries—better to say it’s a more competitive authoritarian regime. The political system that emerged in Ukraine was from the outset more pluralistic than those of, say, Russia, Kazakhstan or Belarus. One of the main reasons for this was the country’s cultural diversity: there were very significant regional differences between the east and the west, and these were reflected in electoral outcomes from the 1990s onwards. Any candidate who won the presidential elections would not be seen as legitimate by almost half the population, who would immediately voice strong opposition to him. The strength of regional identities also tended to politicize socio-economic questions very quickly. This was one reason why the neoliberal reforms were not carried out as rapidly as in Russia, for example—the political forces behind them were unable to build up the same kind of momentum. The difference is also apparent in Ukraine’s constitutional system, which was much less presidential than those of the other post-Soviet states. In Russia, 1993 was clearly a crucial moment, when Yeltsin imposed his will on parliament by force, sending the army into Moscow. Nothing like this happened in Ukraine. The 1996 constitution, approved under Kuchma, gave the president more powers than parliament, but not to the same extent as in Russia: it was a presidential–parliamentary republic, rather than a purely presidential one. This was also a very important factor in the evolution of the political system: presidential elections were not winner-takes-all contests to the same extent as in many other former Soviet countries.

    Далі
  • СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    • Слайдер
    • 28/06/2014
    У першій статті, базуючись на даних моніторингу Центру дослідження суспільства, ми дійшли до висновку, що в Києві досить специфічна ситуація з протестами на соціально-економічну проблематику. З одного боку, в цій тематиці, як і загалом по всіх протестах, столиця впевнено лідирує — тут сконцентрована найбільша їх кількість в абсолютному і відносному вимірах. З іншого боку, чимала частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. Частково, як ми також з’ясували, причиною такої надмірної кількості репресій у Києві може бути незвично популярна у столиці тактика насильства, а також подрібнення чисельності учасників протестів. Водночас такий опис ще не є вичерпним, адже в попередньому огляді зовсім не було зачеплене питання про те, хто ж проводить усі ці протести. А таких охочих — діячів — багато, і це робить описану ситуацію по Києву неоднорідною. Такі оглянуті в першій статті характеристики протестів як кількість, тематика, реакції, тактики та чисельність відрізняються поміж різних груп протестних діячів. Для простоти розподілимо досить розлогий список цих діячів за формою організації та ідеологією на три основні категорії: аполітичні неформальні ініціативи, партії і праві, профспілки і «нові ліві». За участі кожної з цих категорій діячів сталося більш ніж 40 протестів за останній рік. У даній статті ми обмежимося розглядом протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, чи просто «аполітів». Маються на увазі протести, де не була повідомлена участь жодної формальної організації (партії, профспілки, громадської організації) або навіть неформальної ініціативи з чіткою політичною ідеологією, а тому ймовірно, що брали участь виключно неформальні аполітичні ініціативи. Вони є цікавими, насамперед, саме як потенційна сфера для політичної інтервенції, за яку конкурують праві і ліві. Далі
  • Сказ про Івана / Сказ про Ивана

    Сказ про Івана / Сказ про Ивана

    • Слайдер
    • 21/06/2014

    Публікуємо комікс Анастасії Рожкової, який показує, що насправді у солдатів сторін, які зараз воюють між собою в Україні, спільний ворог і спільні проблеми — а воювати між собою їм ні за що. Публикуем комикс Анастасии Рожковой, который показывает, что на самом деле у солдатов сторон, которые сейчас воюют между собой в Украине, общий враг и общие проблемы — а воевать между собой им не за что.

    Далі
  • НІ — КРОВІ ЗА НАФТУ? МІРКУВАННЯ ПРО ІМПЕРІАЛІЗМ І АНТИІМПЕРІАЛІЗМ

    НІ — КРОВІ ЗА НАФТУ? МІРКУВАННЯ ПРО ІМПЕРІАЛІЗМ І АНТИІМПЕРІАЛІЗМ

    • Слайдер
    • 17/06/2014
    Хоча практично кожен лівий в теорії визнає важливість антиімперіалізму, далеко не завжди ясно, що це поняття означає. Антиімперіалізм може бути ефективним тільки тоді, коли саме поняття імперіалізму визначене і зрозуміле, й антиімперіалістична стратегія працює тільки у тому випадку, коли узгоджено, чим є імперіалізм. Як не дивно, хоча риторика антиімперіалізму є загальновизнаним плацдармом діяльності лівих та об’єктом організаційних кампаній, залишається чимало неясності в розумінні того, що конкретно стоїть за цим терміном. Доля антивоєнних рухів з часів війни в Іраку є наочно демонструє цю проблему. Попри безпрецедентну чисельність активних противників «Коаліції охочих» (Coalition of the Willing) та її вторгнення в Ірак з метою усунути режим Саддама Хусейна, антивоєнний рух наочно показав брак здатності до тривалого неослабного протистояння. Перемога Обами на виборах, здається, збила з пантелику американських активістів, попри поширення бойових дій за допомогою безпілотників до багатьох країн та попри війну в Лівії, а у Європі взагалі тільки поодинокі погрози Ізраїля в бік Ґази спроможні мобілізувати бодай когось. Хоча переважання економічних занепокоєнь з часів початку кризи і є важливим чинником такого стану справ, підозрюю, що існує і ширша стратегічна проблема. Найкращим прикладом цього є (неофіційне) гасло руху проти війни в Іраку: «Ні — крові за нафту». Розглядаючи слабкі сторони цієї ідеї, я спробую спрямувати дискусії лівих про імперіалізм подалі від звичних нав’язливих ідей, до нової точки зору на засоби та масштаби імперіалізму сьогодні. Далі