• Справжні вороги, фальшиві друзі: імперіалізм і гомофобія в Африці

    Справжні вороги, фальшиві друзі: імперіалізм і гомофобія в Африці

    • Гендер
    • 04/03/2014

    Гомосексуали Африки здавна змушені проходити крізь екзистенційні випробування. Але зараз старі закони, що криміналізують гомосексуальну поведінку, доповнюються суворими покараннями й новими законопроектами, що мають на меті відтіснити гомосексуалів далі в темряву.

    Далі
  • Загальні міркування про державу надзвичайного стану

    Загальні міркування про державу надзвичайного стану

    • Слайдер
    • 25/02/2014

    Надзвичайна форма капіталістичної Держави все ще належить до капіталістичного типу Держави — не тільки з точки зору державної влади, але й за інституційними формами; це також стосується і фашистської Держави як капіталістичної Держави надзвичайного стану

    Далі
  • АЛЕКСАНДР МИШИН: «Конфликты в Африке показывают, что в регионе необходима реанимация панафриканизма»

    АЛЕКСАНДР МИШИН: «Конфликты в Африке показывают, что в регионе необходима реанимация панафриканизма»

    • Слайдер
    • 16/02/2014
    С декабря 2013 года новостные ленты ведущих мировых СМИ пестрят заголовками о вооруженных столкновениях, беспорядках и хаосе, который охватил Центральноафриканскую республику и Южный Судан. О комплексе противоречий, с которыми связаны конфликты в этой части Африки, и о будущем региона «Спільне» пообщалось с украинским африканистом, к.полит.н. Александром Мишиным — специалистом по изучению конфликтов на Черном континенте. В чем суть конфликта в Южном Судане, который начался в декабре? Какие интересы его участников? Каковы его последствия? Можно ли говорить о межэтническом конфликте, о конфликте между христианами и язычниками? У истоков текущего внутреннего конфликта в Южном Судане лежит проблема поддержания баланса представительства ключевых этнических групп в основных политических институтах страны. Южный Судан населяют около 60 этнических групп, но ведущие позиции в правящей элите страны занимают выходцы из двух крупнейших этносов — динка (35,8% населения) и нуэр (15,6%). Долгое время именно эти две группы доминировали в правительстве страны и руководящих органах Национально-освободительного движения Судана (НОДС). Ситуация начала резко меняться в конце 2012 года, когда была раскрыта попытка военного переворота. Действующий президент Южного Судана Сальва Киир, выходец из динка, использовал факт попытки переворота для усиления концентрации власти в своих руках путем вытеснения своих оппонентов с государственных должностей. Чистки охватили аппарат национальной полиции, армию и органы НОДС. Пиком кадровых перестановок стало увольнение в июле 2013 года вице-президента Риека Машара, который был самым высокопоставленным представителем нуэр в руководстве страны. Межэтнический баланс нарушился, что породило новый виток борьбы за власть. Апогеем этой борьбы стал декабрьский путч и последующее межэтническое противостояние, унесшее жизни тысяч людей. Таким образом, ключевой интерес участников конфликта — это борьба за политическую власть в стране. Более того, в 2015 году в стране должны пройти президентские выборы, и современные процессы в Южном Судане в значительной мере уже определяются данным фактом. Далі
  • НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

    НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

    • Слайдер
    • 14/02/2014
    Війна повернулася на вулиці міст Боснії та Герцеговини. Не націоналістична війна для переділу кордонів, як у дев’яностих, не холодна війна націоналістичних політиків у межах етнічно розділеної федерації на чолі з колоніальним Верховний Представником могутніх держав, а війна соціальна — народне повстання. Починаючи з бунту робітників Тузли проти винищення індустрії через приватизацію, розлючені робітники, безробітна молодь та ветерани війни солідарно повстали, спалюючи машини та державні будівлі по всій країні та вимагаючи відставки федерального й кантональних урядів. Написане на стінах графіті «Хто сіє голод — пожинає гнів» звертається до політичного класу, який панує над цілим суспільством без роботи, з неймовірним рівнем безробіття в 65% серед молоді до 24 років, який розділяє чиновницькі трофеї та награбоване в колишньому державному секторі з невеликим класом новоспечених олігархів. Наче спалах у темному небі, бунт висвітлив справжні владні відносини у федерації. Далі
  • Перевернути міф про корупцію

    Перевернути міф про корупцію

    • Слайдер
    • 11/02/2014

    Перед нами постає цікаве питання: що є більш руйнівним — дрібна диктатура чи наддержава, що встановлює її? На жаль, конвенція ООН просто ігнорує цю динаміку, і мапа ІСК вводить нас в оману, акуратно обмежуючи корупцію в кожній країні державними кордонами.

    Далі
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    • Слайдер
    • 04/02/2014
    Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі