Ліві і політика

ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ

• Слайдер
• 15/07/2013

Уявіть собі світ просунутих технологій. Хоча його навіть уявляти не треба. Він, фактично, проступає в тій чи іншій мірі вже сьогодні. Немає бога крім НТР, а футурологія пророк його! Саме ця «наука майбутнього» оспівує світ людей-суперменів, які, керуючись своїми надпотребами і користуючись надможливостями, невпинно розкручують економічне колесо капіталістичного розвитку. Новий зір в ультрафіолеті? Будь ласка. Додаткові п’ятдесят років життя? На здоров’я. Керування технікою подумки? Без проблем. От тільки заплатіть за все це гроші нашій корпорації. Словом, тут уява не потрібна. Все, що потрібно — блискучі яскраві образи технічного майбутнього «вічного капіталізму», — вже давно прошили в нашу свідомість всілякі Discovery та Мічіо Каку. Прошили так глибоко, що ми навіть не задумаємося, наскільки воно взагалі має підстави. А сумніватись насправді є в чому… Але все по порядку. Ще на початку 90-х російсько-радянський письменник фантаст Алєксандр Лазарєвич написав свій роман «Нанотех» — слід визнати, не зовсім характерний для свого часу. Тоді як більшість вітчизняних письменників оспівували прийдешні ринкові зміни, герой роману Лазарєвича — полишений пострадянськими реформами на призволяще технар Алєксєй Лєшов — виносить зі своєї напіврозграбованої лабораторії безпрецедентну технологію, над якою він зі своєю групою секретно працював протягом останніх восьми років і яка загрожує повністю змінити увесь відомий світ «кінця історії». Ні, він не хоче отримати якісь надприбутки, продавши за вигідні бариші своє відкриття, як і не хоче володарювати за допомогою цієї технології над світом (хоча обидва варіанти потенційно цілком можливі). Все це лише нікчемний дріб’язок у порівнянні з тим, що реально пропонує винайдена технологія. Далі

ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ. Про музику праворадикальних гуртів в Україні

• Слайдер
• 12/07/2013

У сучасному суспільстві музика виконує функцію ідентифікації для молодіжних субкультур. Ідеологія неонацизму, яку суспільство відкинуло на маргінес, через музику намагається здобути визнання, втертися в довіру та викликати звикання. Таке собі «повзуче відродження правого екстремізму»[ref]Термін запозичено зі спільного дослідження ультраправих партій України Андреаса Умланда та Антона Шеховцова.[/ref], яке зараз є доволі актуальним як у Європі, так і на пострадянському просторі і в Україні зокрема. Музика є одним із методів відродити маргіналізовану ідеологію і набути популярності. Неофашистські організації навмисно чи несвідомо беруть на озброєння пісні, в яких є прямі чи непрямі заклики до певних дій: консолідуватися, відроджувати історію, боротися за націю і расу, протистояти політичній верхівці, нищити ворогів тощо. Загалом, у радикальній музиці висвітлено основні постулати неонацистської ідеології, — це і пропаганда насильства як засобу політичної боротьби, і расизм (для якого цінність становить нордична арійська раса), і антисемітизм, ієрархічна будова суспільства на чолі з елітою та одноосібним лідером, апеляція до історії (Третого Рейху/Європи/Русі) як ідеалу для наслідування (Ластовский, 2012). Такий собі «рок проти комунізму», що увібрав різноманітні стилі, від класичного року до hate-metal’у, музики ненависті. Умовно можна виділити три типи праворадикальної музики. Перша неприховано пропагує насильство і виконує роль вербування до певної політичної групи. Друга не пов’язана з діяльністю радикальних/екстремістських політичних груп, партій чи інших організацій і не містить прямих закликів до насильства, проте має потенціал мобілізувати до боротьби. І нарешті, популістська музика, що має «сліпі» хаотичні заклики до насильства, проте вони не здатні мобілізувати своїх слухачів через безструктурність, необґрунтованість, позірність тощо. Далі

Что не так с современным марксизмом?

• Слайдер
• 10/07/2013

Предлагаем нашим читателям статью о распространенных серьезных ошибках в интеллектуальной дискуссии и аналитике, претендующей на научность, среди крайне левых. Очевидно, что описанные ниже манипуляции и другие нарушения базовых научных принципов часто встречаются далеко не только у марксистов, но характерны для левой сектантской полемики вообще. В этой заметке я попытаюсь обозначить некоторые, с моей точки зрения, недостаточно понимаемые и недостаточно признаваемые проблемы в основных формах современного марксистского анализа, в особенности в типичном для западных стран марксизме, где преобладает деятельность академических ученых и небольших партийных образований, иногда похожих на секты. Нижеследующие тезисы могут быть только обобщениями – те, к кому они относятся, себя узнают. Как гласит голландская поговорка, «кому подходят ботинки, может их надеть». Тем не менее, я надеюсь, что обсуждение этих проблем подтолкнет к более критичному осмыслению не только нашего нынешнего положения в левом движении (возможно, более слабом, чем когда-либо с начала ХХ века), но также и о методах применения марксистского понимания мира в политически состоятельные идеях и на практике. Для большей ясности и в той мере, в какой возможно концептуально разделить тесно связанные между собой проблемы, я представлю их в форме ряда тезисов.

Далі

ПІДНЕСЕННЯ МАГНАТІВ: Економічна криза та зміни власників медіа у Центральній Європі

• Слайдер
• 05/07/2013

Немає сумнівів, що новинні медіа в Центральній Європі, особливо друковані медіа, зараз переживають складні часи. В умовах боротьби із «подвійною кризою» зменшення тиражів та економічної рецесії, наслідки якої досі переслідують більшу частину регіону, медіа ще менш вільні обирати власника, тому частіше змушені піддаватися економічному або політичному тиску (ці два види тиску в цьому регіоні часто поєднуються, особливо через розповсюдження державної реклами). Коли доводиться боротися за виживання, структурна автономія від сфер великого бізнесу та політики — яку зазвичай підносять як обов’язкову передумову вільної та незалежної журналістики — здається недосяжною розкішшю, і медіа дедалі частіше ризикують бути залученими до місцевих політико-економічних мереж і владних структур, до яких належать їхні власники. Само собою зрозуміло, що в таких умовах їхня здатність виконувати роль «сторожового пса» обмежена. У плюралістичному медіасередовищі це не було би такою проблемою — за умови наявності видань, що постачають громадськості неупереджену інформацію та проводять дослідження незалежно від інтересів власників. Втім, не треба далеко ходити, щоб унаочнити наслідки ситуації, коли значна частина медіаринку зосереджена у руках бізнесменів, що стали політиками. Тінь колишнього прем’єр-міністра Італії досі дуже помітна навіть із Центральної Європи, де йому точно не бракує палких послідовників. Далі

ГОЛОДАТЬ НЕПРИЛИЧНО: Почему разогнали акцию протеста беженцев в Мюнхене?

• Права людини
• 02/07/2013

30 июня в Мюнхене драматически закончился первый этап беспрецедентной акции протеста, в ходе которой беженцы из Нигерии, Эфиопии, Пакистана и Ирака отстаивали свое право получить убежище в Германии. Полиция брутально разогнала палаточный лагерь, разбитый на Риндемаркт, одной из центральных площадей Мюнхена. В знак протеста против полученных ими уведомлений о депортации, около пятидесяти представителей этой самой отчаянной категории беженцев объявили голодовку. Это произошло в субботу, 22 июня, а во вторник, 25 июня, участники акции отказались и от воды. Протестующие требуют предоставить им убежище и пересмотреть политику депортаций (неслучайно наиболее жесткую по всей стране) в самой богатой земле Германии — Баварии. Активисты сразу заявили, что готовы идти до конца, и поместили свою акцию в соответствующий контекст радикальной политической борьбы в духе 1970-1980-х. На сайте Refugeetentaction, служащем им информационной площадкой, они заявили, что в случае невыполнения их требований на улицах Мюнхена могут появиться новые Бобби Сэндс и Хольгер Майнс. Далі

Якість життя для обраних

• Слайдер
• 01/07/2013

Якщо ж поглянути на статистику зростання нерівностей останніми десятиліттями, то не дивно, що прямо пропорційно зростає і кількість «заґратованих спільнот» чи не в кожному сучасному місті (в Україні у формі відгороджених елітних мікрорайонів чи «котеджних містечок»). Завдяки дослідженням, присвяченим сучасному феномену «заґратованих спільнот», ми бачимо яким чином бажання затишку і комфорту разом із переконанням, що «висока якість життя» можлива лише для обраних, штовхає заможних людей будувати мури навколо свого маленького приватного клаптика раю. Серед урбаністів, що досліджують проблему заґратованих спільнот, окремо варто згадати Сету Лоу — професора Міського університету Нью Йорка, колишнього директора Американської Антропологічної Асоціації (з 2007 до 2009 року) і члена «Центру місця, культури і політики», директором якого є Девід Гарві. У своїй книзі «За мурами: життя, безпека і прагнення щастя у фортеці Америка» Сета Лоу описує, як класове розділення породжує страх та недовіру, що підштовхують до утворення специфічної організації простору, яка, в свою чергу, формує простір соціальний, ще більше зміцнюючи класове розділення. Прослідкувати формування цієї нескінченної спіралі, на яку впливають так багато факторів, можна лише вдаючись до синтезу різноманітних методів дослідження. Вивчаючи протягом року життя заґратованих спільнот Сан-Антоніо та Нью-Йорка, Лоу поєднує включене спостереження, інтерв’ю, контент-аналіз та критичний дискурс-аналіз. Такий синтез дає можливість не тільки визначити, хто і з яких причин оселяється в заґратованих спільнотах, а й проаналізувати, яким чином їхні мешканці легітимують для себе сегрегацію міського простору, зовні уникаючи при цьому відвертого расизму чи класової зверхності. Як зауважує сама авторка, дослідження не дає аналізу маркетингових стратегій (питання, чому забудовникам вигідно будувати заґратовані спільноти, лишається винесеним за дужки). Цю білу пляму, однак, компенсує можливість побачити ці спільноти очима їхніх мешканців.

Далі