• ЩО МОЖНА НАЗВАТИ СОЦІАЛІСТИЧНИМ ФЕМІНІЗМОМ?

    ЩО МОЖНА НАЗВАТИ СОЦІАЛІСТИЧНИМ ФЕМІНІЗМОМ?

    • Гендер
    • 15/05/2013
    Схоже, що соціалістичний фемінізм в Україні займає маргінальне й малопомітне становище. Це можна пояснити як поширеною недовірою до будь-чого «соціалістичного» та низькою легітимністю лівої соціальної критики, так і непевними позиціями власне фемінізму, який часто сприймається негативно навіть у найбільш м'якій ліберальній формі. Феміністична критика, якій все ж вдається проникнути до широкого медіа-простору, переважно тяжіє до тематики культурної репрезентації, приділяючи менше уваги аналізу соціально-економічного становища жінок, питанням праці тощо. Разом з тим, в українському суспільстві протягом останніх десятиліть відбувалася широка трансформація як ринку праці, так і соціального сектору, призначеного для полегшення тягаря репродуктивної праці. Ці зміни, що супроводжувалися значним зростанням соціальної нерівності та фемінізацією бідності, заново підтверджують актуальність лівої феміністичної критики, уважної до економічного підґрунтя гендерної нерівності та здатної зважати на гетерогенність самої групи «жінки» й апелювати до проблем широкої аудиторії. Одним із прикладів такої критики є книга «Проект соціалістичного фемінізму» (The Socialist Feminist Project). Ця збірка за редакцією Ненсі Холмстром містить статті публіцисток, активісток, письменниць, а також дослідниць та дослідників, що працюють у рамках різних академічних дисциплін. Як вказано у передмові, книга має амбіційну мету — показати живучість та актуальність соціалістичного фемінізму як академічного та політичного емансипативного проекту. Попри те, що пік розвитку соціалістичного фемінізму припадав на 1970-80-ті роки, а згодом цей рух дещо ослаб через сукупність різних факторів (усвідомлення нових форм гноблення, які неможливо звести до дуальної системи «капіталізм-патріархат», домінування постмодернізму в академічному середовищі, вікові трансформації активістської спільноти та загальний крен праворуч у глобальній політиці), великий обсяг сучасних досліджень, що вписуються в цю інтелектуальну традицію, свідчить про актуальність та затребуваність такого виду аналізу в наш час. Далі
  • УКРАЇНСЬКА СПЕЦИФІКА: БЕЗ НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ

    УКРАЇНСЬКА СПЕЦИФІКА: БЕЗ НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ

    • Слайдер
    • 13/05/2013

    Далі
  • ПРОФСПІЛКА І/АБО СЕКТА

    ПРОФСПІЛКА І/АБО СЕКТА

    • Ліві і політика
    • 10/05/2013

    Далі
  • 1939-1945: ПІРАТИ ЕДЕЛЬВЕЙСА

    1939-1945: ПІРАТИ ЕДЕЛЬВЕЙСА

    • Слайдер
    • 09/05/2013
    Коли я почав шукати матеріали для цієї статті, то виявив, що інформацію на цю тему знайти дуже важко. Більшість відомостей про них виходили з дослідження німецького історика Детлева Пойкерта, а в інтернеті знайшлися лише дві статті. На думку спадають кілька пояснень. Повоєнна союзницька влада хотіла модернізувати Німеччину. Для цього вони впровадили суворі закони про працю, в тому числі примусову. «Пірати едельвейса» мали сильну настанову проти праці, тож вони вступили в конфлікт і з новою владою. У доповіді 1949 року йшлося про «широко розповсюджений феномен небажання працювати — звички багатьох молодих людей». Переслідування так званих «молодих нероб» іноді було не менш суворим під час союзницької окупації, ніж за нацистів. Так, суд у 1947 році засудив одну молоду жінку до позбавлення волі строком у п'ять місяців за «відмову працювати». Молоді люди стали ворогами і нового порядку теж. Політичні опоненти нацистів були або змушені піти у вигнання, або вбиті, або приховували свою політику. Підпільна діяльність зосереджувалася на збереженні партійних структур. Вони не могли визнати, що існував реальний фізичний опір нацистам, та ще й що його провадили вуличні банди! Для політиків Християнського демократичного союзу чи Соціал-демократичної партії «Пірати едельвейса» були таким самим збіговиськом бандитів, як і для нацистів. Міф союзників про справедливу війну залежав від уявлень, ніби прості німці принаймні пасивно мовчали, якщо не активній підтримували нацистський режим. Щоб підтримувати цей міф, «вуличних хуліганів», що боролися з нацистами, слід було забути. Однак через десятиліття інтерес до «Піратів едельвейса» починає повертатися. Про них почали друкувати статті, не так давно вийшов кінофільм. Ми мусимо зробити так, щоб про цей рух не забули. Як кажуть виробники цього фільму: «"Пірати едельвейсу" — це не якісь герої, а звичайні люди, що робили незвичайні речі». Саме це дає нам надію на майбутнє. Далі
  • Неолібералізм з українською специфікою?

    Неолібералізм з українською специфікою?

    • Класова експлуатація
    • 06/05/2013

    Отже, чи є українська економіка неоліберальною? Так, є. Так, в Україні неоліберальні перетворення навряд були зумовлені прямим впливом ідеологічно мотивованих «ринкових фундаменталістів». Так, український (та пострадянський) неолібералізм має принципові відмінності від неолібералізму у інших регіонах світу – однак, у цьому немає нічого надзвичайного.

    Далі
  • «ДАВНО ВЖЕ Є ЗАКОН, ЩО ЖІНОК НА ШАХТІ НЕМА... НУ ЯК ЖЕ НЕМА, КОЛИ МИ Є!»

    «ДАВНО ВЖЕ Є ЗАКОН, ЩО ЖІНОК НА ШАХТІ НЕМА... НУ ЯК ЖЕ НЕМА, КОЛИ МИ Є!»

    • Гендер
    • 02/05/2013
    У дискусіях із опонентами фемінізму та захисниками «традиційної ролі жінки» дуже часто можна почути репліку на кшталт: «Хочете рівності з чоловіками? Ідіть попрацюйте у шахті!» Цей аргумент має на меті показати всю абсурдність розмов про гендерну рівність — адже є робота, яку можуть виконувати тільки чоловіки через вроджені фізіологічні та психологічні відмінності. І справді, все навколо — від шкільних підручників для першокласників до звітів Державного управління статистики — говорить нам, що жінка працює у школі, в лікарні, бухгалтерії, на нижчих ланках органів державного управління, в торгівлі тощо. Навіть на картинках у підручниках для першокласників, що зображають професії, люди в робітничому одязі — робах і касках — це завжди чоловіки. Але дійсність, як це часто буває, заперечує стереотипні уявлення: насправді жінки вже давно працюють у шахтах. У шахтах, на заводах, фабриках — загалом у 2012 році більш ніж 18% економічно активних жінок в Україні були зайняті саме у промисловості. Втім, це зовсім не гарантує їм рівного з чоловіками становища та гідного життя. Як же виглядає ця невидима, «підпільна» сторона жіночої праці у важких та небезпечних умовах? Щоб хоча б частково дати відповідь на це питання, авторка цієї статті опитала дев’ятьох жінок, які працюють на залізорудних шахтах Кривого Рогу. На цих підприємствах досить значною є частка жінок, зайнятих на важких підземних роботах (на відміну від вугільних шахт, де жінки безпосередньо у видобутку не задіяні). Це, знов-таки, суперечить загальноприйнятому уявленню, що праця жінок під землею заборонена. До того ж, металургійна галузь в Україні повністю приватизована, і це дозволяє вивчити вплив на працю жінок як державного контролю (у формі законодавчого регулювання праці, соціальної політики держави тощо), так і політики приватного власника, який зацікавлений у мінімізації витрат на утримання робочої сили. Шахти, де працюють опитані, є досить типовими для видобувної промисловості — спеціалізуються на видобутку залізної руди, постачаючи її як українським підприємствам, так і закордонним споживачам. В умовах, коли в економіці структурно необхідні (і вигідні власнику — чи то держава, чи приватна особа або група осіб) низькооплачувані робочі місця, та ще й у складних умовах, ці місця найчастіше займають вразливі групи населення, наприклад, мігранти чи люди без освіти. І дещо абсурдною виглядає ситуація, в якій вразливою групою є більше половини суспільства — жінки. Через перекладання на них усієї репродуктивної та великої частини хатньої праці жінки опиняються в ситуації, коли вимушені погоджуватися на роботу за меншу платню. І навіть якщо станеться диво і здійсниться мрія феміністок про цілковиту гендерну рівність, тобто жінки перестануть бути вразливою групою, їхнє місце займуть інші — як це сталося, наприклад, у США, де частина жінок із вищого класу покращили своє життя, але жінки бідні, мігрантки стали ще біднішими. Далі