Ліва політика

Twenty years after the wall fell

• Статті
• 12/11/2009

One of our editors, Volodymyr Ishchenko, interviewed by British newspaper "The Commune"

What was the society that existed before 1989-91, and was its collapse the historic victory of capitalism over communism?

There are a lot of rather boring discussions in the left-wing movement on “class nature” of USSR, whether it was “state capitalism”, a “degenerated workers’ state” or anything of this kind. Often a specific position on this question becomes a basis for founding political organisations and sectarian rivalry; often such discussions substitute for the real political actions necessary here and now. This is not to ignore this discussion at all, but to point out that it is not so important what exactly we call the Soviet society but what we think should and could have been done to improve it.

ЛАТИНОАМЕРИКАНСКИЙ СОЦИАЛИЗМ 21 ВЕКА В ИСТОРИЧЕСКОЙ ПЕРСПЕКТИВЕ

• Статті
• 10/11/2009

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

ІНТЕРВ’Ю ЗІ СЛАВОЄМ ЖИЖЕКОМ

• Статті
• 08/11/2009

Джонатан ДЕРБІШИР

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов'язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно - так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає - ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють - така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм - чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту.

ПАРАНОЙЯ КАК ЦЕЛЬ, ПАРАНОЙЯ КАК СРЕДСТВО

• Статті
• 05/11/2009

Дмитрий КОЛЕСНИК

Единственное, чего нам следует бояться – это самого страха.

Из иннаугурационной речи Ф.Д. Рузвельта.

Глубинка. Сёла Черкасской, Полтавской и Черниговской областей - слухом земля полнится. Надвигается зараза - апокалипсис.

Здесь, равно как и в Киеве, впечатляет осеннее обострение не гриппа, а паранойи. Иррациональный страх (именно иррациональный, рационально не обоснованный) порождает нередко столь же иррациональные действия: закупить в магазине почти все, что там есть, на месяц вперед и закрыться дома перед телевизором. И уж тут один на один, в «интимной обстановке», он (телевизор) не отпустит старушку-пенсионерку, ну разве что ненадолго – по хозяйству.

ПОЧАТИ СПОЧАТКУ

• Статті
• 31/10/2009

[…] Тож де ми тепер, після désastre obscur [1] 1989 року? Як і у 1922, навколо нас зі злостивою втіхою лунають голоси: «Так вам і треба, лунатики, що хотіли нав’язати своє тоталітарне бачення суспільства!» Інші намагаються приховати свою злостиву радість; вони стогнуть і підводять очі до неба у скорботі, ніби кажучи: «Нас до болю засмучує підтвердження наших побоювань! Яким благородним було ваше бачення справедливого суспільства! Наші серця билися з вашими, але розум сказав нам, що ваші плани закінчаться лише стражданням і новою неволею!» Відкидаючи будь-який компроміс із цими спокусливими голосами, ми безперечно повинні починати спочатку – не покладатися й далі на підвалини революційної епохи ХХ ст., яка тривала від 1917 до 1989, чи, точніше, 1968 року – а спуститись до стартової точки й обрати інший курс.

ВОЗРОЖДЕНИЕ КОММУНИЗМА?

• Статті
• 22/10/2009

Натан КУМБС

Примечательно, что в манифесте «Коммюнике отсутствующего будущего», изданном студентами, которые недавно оккупировали Университет Калифорнии в Санта-Крусе, сделан акцент на слове «коммунизм». Манифест призывает требовать «не свободных университетов, а свободного общества».

Возвращение слова «коммунизм» само по себе свидетельствует о формировании нового восприятия этого термина. До того существовали лишь многочисленные попытки передать суть коммунизма, избегая при этом самого этого слова и всячески варьируя его в концепциях «the common» или «communisation», что было свойственно левым политическим активистам после «холодной войны». А термин «коммунизм» был отдан на откуп старым левацким политическим группировкам и маоистам.

Но в последнее время что-то изменилось, и манифест студентов университета – это лишь верхушка огромного культурного айсберга. Глобальный кризис 2008 года разрушил наивную веру в потенциал полузабытого антиглобалистского движения, веру в эффективность антивоенных демонстраций и привел к некоторым выводам – политика идентичности все-таки лучше служит всем этим интересам. Эта тенденция вызвала переоценку всего проекта постмодернистской левой политической мысли – как у приверженцев теории ненасилия, так и у тех, кто отрицал материалистический экономический анализ (например, теорию Карла Маркса о «падении процента прибыли»).