• ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ

    ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ

    • Статті
    • 11/03/2011
    Ольга ПАПАШ Коли 10 квітня 2010 року літак з польською політичною елітою на чолі з президентом Лєхом Качинським розбився під Смоленськом, в головах багатьох, дуже багатьох українців промайнула думка: «От якби й наш істеблішмент посадити на такий літак, і…». Ці слова стали загальним місцем у побутових коментарях до польської катастрофи. Вже тоді давалася взнаки втома від перманентної політичної кризи в Україні – так, що фізична ліквідація ключових дієвих осіб української політики вкупі могла видатися навіть цілком тверезим людям катартичним виходом із ситуації. Далі
  • ПРЕМІЙОВАНІ ВІНЬЄТКИ

    ПРЕМІЙОВАНІ ВІНЬЄТКИ

    • Статті
    • 26/01/2011
    Володимир АРТЮХ і Тамара ЗЛОБІНА коментують вручення Премії Малевича-2010 Стасу Волязловському у контексті розвитку українського мистецтва Далі
  • ПОСТПОЛІТИЧНА АНТИУТОПІЯ СЕРГІЯ ЛОЗНИЦІ

    ПОСТПОЛІТИЧНА АНТИУТОПІЯ СЕРГІЯ ЛОЗНИЦІ

    • Статті
    • 19/01/2011
    Фільм С. Лозниці “Щастя моє” є талановитим і майстерно втіленим конструктом, що формує модель суспільства на основі інтерпретаційних схем, які послуговуються категоріями первісної травми, ескалації насилля, суспільної згуртованості та заперечення політичної боротьби. Далі
  • ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

    ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

    • Статті
    • 03/12/2010

    Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Цього разу розглядаємо міждисциплінарний проект «Судовий експеримент», що тривав у Центрі візуальної культури з 12 жовтня по 12 листопада 2010 року, та продовжився конференцією «Протест і місто» (22 – 26 листопада) і виставкою «Гоголівська, 32» (26 листопада – 22 грудня)

    Володимир АРТЮХ

    Та сукупність людей, концепцій та приміщень, яка отримала назву Центру дослідження візуальної культури, від свого переходу на організований рівень дотримувалась принципу поєднання знання, політики та мистецтва. У кожній дискусії, акції чи виставці підіймалось питання ефективності мистецтва, яке б не зводилось до поганої соціології (виродження в науку) чи поганої агітації (виродження в політику). Виставка «Погляди» та пов’язані з нею обговорення, що проходили в Центрі, засвідчили серйозну заявку на мистецтво, яке усвідомлює своє співіснування з актуальним знанням та політикою. Але уникнення шва між мистецтвом та політикою зовсім не означає усунення політичного з мистецтва, якщо політичне розуміти як розрив в осерді суспільства (розрив між працею та капіталом) і неможливість уникнути зайняття позиції. Про цей розрив і структурне насилля, з ним пов’язане, свідчили численні демонстровані у Центрі твори: роботи Жмієвського, Снайдера, Бєлорусець, учасниць та учасників групи РЕП; а також інтелектуальні події, пов’язані з насиллям у сфері політики (арешти активістів, криміналізація бідності та протестів, наступ на права студентів) та знання (цензура «Комісії з питань моралі», проблеми Університету). На одній з таких подій, конференції “Візуальний диспозитив/Соціальний диспозитив” (квітень 2010 р.), підіймалось питання репресій щодо соціальних активістів та художників та обговорювались можливі шляхи альтернативного вирішення цих проблем (крім традиційного звернення через медія). Саме тоді й зародилась ідея парасолькової виставки «Судовий експеримент» покликаної продовжити лінії цих обговорень на прикладі судових репресій проти активістів від політики, знання та мистецтва. Візуально-мистецька частина «Судового експерименту» охоплює роботи Євгенії Бєлорусець (загроза адміністративного стягнення за громадський активізм), Олександра Володарського (кримінальне покарання за мистецько-політичну акцію), та інших художників, які у своїх творах оприявнюють системне насилля щодо активістів. Іще одними героями проекту є брати Мовчани (протест проти побудови культової споруди у парку). Далі

  • КИБЕРПАНК КАК ЗЕРКАЛО ПОЗДНЕГО КАПИТАЛИЗМА

    КИБЕРПАНК КАК ЗЕРКАЛО ПОЗДНЕГО КАПИТАЛИЗМА

    • Статті
    • 26/11/2010

    Дмитрий РАЙДЕР, Светлана ПОПОВА

    До слова было явление, наметившийся в начале 80-х поворот в американской фантастике, ощущение, что вот-вот произойдет нечто новое - и уже затем появилось звучное, многообещающее слово - киберпанк. Термин был придуман писателем Брюсом Бетке и подхвачен журналистом и литературным критиком Гарднером Дозуа для описания стиля произведений таких авторов, как Уильям Гибсон, Брюс Стерлинг, Руди Рюкер, Джон Ширли, Пэт Кэдиган. В близкой киберпанку стилистике написан и роман Майкла Суэнвика «Вакуумные цветы». А в 1986 году появилась антология «Mirrorshades: The Cyberpunk Anthology» («Зеркальные очки: антология киберпанка»), составленная Брюсом Стерлингом.

    Первый корень этого слова, «кибер», взят из слова кибернетика и указывает на то, что авторы описывают будущее, в котором высокие технологии являются неотъемлемой частью повседневной жизни. Глобальные коммуникационные сети, новые виды масс-медиа и развлечений, вторжение биоинженерии в природу человека и трансформации тела - к хардверу и софтверу добавился ветвер (wetware) - программирование мозга и иных биологических структур.

    Второй корень, «панк», отсылающий к панк-року, означает, что эти технологии жестко переплетены с жизнью людей социального «дна», маргиналов и преступников, «отверженных» эпохи высокотехнологичного капитализма. Слово ясно выражало контрастность мира киберпанковских произведений - мира могущественных транснациональных корпораций, высоких технологий, урбанизации, коррупции и сильного социального расслоения. Как резюмировал Гарднер Дозуа: «Высокие технологии, низкий уровень жизни». Общество, которое описывается в текстах киберпанков, походит на «сумасшедший эксперимент в области социального дарвинизма, все время подстегиваемый клавишей «ввод», которую давит зевающий от скуки исследователь» (У. Гибсон «Нейромант»).

    Далі
  • Капіталістичний реалізм: легше уявити кінець світу, аніж кінець капіталізму

    Капіталістичний реалізм: легше уявити кінець світу, аніж кінець капіталізму

    • Статті
    • 12/11/2010

    В одній із ключових сцен фільму «Нащадки/Children of Men» Альфонсо Куарона 2006 року персонаж Клайва Оуена, Тео, приходить в гості до свого товариша до електростанції Беттерсі, яка на той момент являє собою своєрідне поєднання державної установи та приватної колекції.

    Далі