• Лукач проти модернізму

    Лукач проти модернізму

    • Статті
    • 07/07/2010

    Саме у Лукача, зокрема в його «Теорії роману», Беньямін з Адорно навчились соціально-історичному розглядові художніх форм, який вони застосували до модернізму й показали його глибоку історичність та соціальність, попри стирання слідів історії зі змісту. Натомість сам Лукач використав свій метод геть інакше, виступивши з розгромними статтями проти новітньої йому літератури. Працюючи з Ліфшіцем у 30-і роки в Москві, він вплинув також і на нього – у антимодерністських аргументах російського марксиста легко вгадуються пасажі, властиві його угорському колезі. Звідки така позиція? Чому Лукач не визнав історичної «необхідності» модернізму? Чи лише обставини СРСР 30-их років зробили з нього затятого прихильника реалізму? Саме погляди Лукача на модернізм (що нерозривно пов’язано з його поглядами на реалізм) я й спробую зараз стило викласти. Почати, втім, доведеться не з теорії, а з життєвої практики мислителя – тобто з біографічного екскурсу.

     

    Далі
  • АУТ

    АУТ

    • Статті
    • 04/07/2010

    Цим текстом "Спільне" започатковує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій.

    Тамара ЗЛОБІНА

    З 25 квітня по 31 травня 2010 року у Шоколадному будинку (Київ, вул. Шовковична, 17) тривав міжнародний проект "АУТ", присвячений Всесвітньому Дню аутизму. Кураторки Тетяна Гершуні та Оксана Грищенко спробували підняти тему аутизму не як хвороби, а як соціально-культурного явища, усе більш поширеного у сучасному, перенасиченому інформацією, світі. У межах проекту свої роботи представили Тарас Полатайко, Анатолій Ульянов, Сергій Зубенко, Ріса Хоровіц, Олексій Сай, Федір Олександрович, Ігор Коновалов, Валерія Трубіна, Оксана Мерфенко.

    Після тривалих роздумів щодо проекту "Аут" я зрозуміла, що найбільше у ньому не подобається те, що спочатку якраз сподобалось – середовище, яке кураторки обрали для проведення виставки. Інтер’єри "Шоколадного будинку", вілли купця-мецената Семена Могильовцева, з їх провінційним несмаком та романтичним флером занедбаності є чудовим фоном для розважального сучасного мистецтва (що довела нещодавня виставка Іллі Чічкана у цьому ж приміщенні). Зібрані художні роботи надто легко перетворились на видовищні об’єкти, чия форма заступає зміст. Далі

  • КОНТЕМПОРАРІАРТ ТА АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

    КОНТЕМПОРАРІАРТ ТА АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

    • Статті
    • 08/06/2010

    Олексій РАДИНСЬКИЙ і Тамара ЗЛОБІНА розмірковують про сучасне мистецтво в Україні, його формат, форми і самоназви.

    Олексій РАДИНСЬКИЙ: Що таке «контемпораріарт», словосполучення, що домінує в українському дискурсі про сучасне мистецтво, як побутовому, так і (квазі)професійному? Як це словосполучення співвідноситься з поняттям «сучасне мистецтво» і чи співвідносяться вони взагалі?

    Тамара ЗЛОБІНА: Уже не перший раз, пишучи статті для закордонної аудиторії, пояснюю у примітках, що таке "актуальне мистецтво". Ukrainian contemporary art, or actual art, as it is called here because of… Because of what, справді? Далі

  • МИСТЕЦТВО ПРАЦЮЄ БОЛЕМ У СОЦІАЛЬНОМУ ТІЛІ

    МИСТЕЦТВО ПРАЦЮЄ БОЛЕМ У СОЦІАЛЬНОМУ ТІЛІ

    • Статті
    • 21/05/2010

    Тамара ЗЛОБІНА

    Про спільний проект кураторки Олесі Островської-Лютої, групи РЕП та Національного художнього музею.

    Навпроти мене стіна. Потріскана, зі слідами від куль, де-не-де видно древню цегляну кладку, крізь яку вже давно проростають трави. За нею – світлий і урочистий простір, який не втрачає своєї величі попри зруйнований дах і усі «тут був Вася». Зрештою, Васі вирішили засвідчити своє існування саме на цих стінах.

    Католицький костел святого Антонія, навпроти якого я стою, був збудований у Великих Межирічах, багатому волинському містечку, у 1702 році. Його прикрашали мармурові скульптури Томаша-Оскара Сосновського, орган і розкішна барокова різьба. У ХХ столітті євреїв розстріляли, поляків вивезли, місто перетворилось на село, костел на склад, панська садиба стала школою-інтернатом. Я чула багато історій про це місце від своїх родичів: від діда – як дитиною фехтував трубками від органу, які викинули на смітник; від дядька – які розкішні прикраси та скульптури були там, але ніхто не брав, бо з церкви і цвинтаря додому приносити не можна – а потім, в 90-х, то все понищили і попалили; від брата – про підземні ходи та пошуки скарбів. Сама ж уже бачила лише вицвілі фрески, порубані-попалені рештки дерев’яних скульптур, пір’я з ангельських крил та клаптики церковного шитва, які викопувала з куп сміття по кутках – і таки несла, попри протести бабці, додому.

    Далі
  • ДИВОКРАЙ

    ДИВОКРАЙ

    • Статті
    • 02/03/2010
    Тамара ЗЛОБІНА

    Україна очима актуальних художників

    У лютому в Києві  триває кілька виставок, які так  чи інакше торкаються теми Батьківщини  – чи то засобами критичного реалізму, чи через ліричний живопис. У час запеклих боїв за владу митці стороняться політичних висловлювань, що досить показово – на відміну від попередніх, ці президентські вибори художня спільнота наче не помітила. Нагадаймо, у буремні місяці 2004 сформувалась група Р.Е.П., яка вже у 2005-2006 провела серію публічних акцій, спрямованих на гостру критику організації політичного життя в країні. Партійні лідери ставали героями робіт Стаса Волязловського, Іллі Чічкана, Олександра Ройтбурда. На початку нового десятиліття художники демонструють інший настрій – їх цікавлять не конкретні особистості чи політика як така, а різні аспекти громадського співжиття. Від часткового до загального: об’єктом вивчення стає земля та люди, які її населяють, а популярним жанром - пейзаж. Митці оперують темами, близькими до повсякдення, таким чином створюють простір для осмислення глядачами власної ролі у соціальних процесах.

    Леся Хоменко "Wonderland", куратори Катерина Тейлор та Володимир Кадигроб, Український дім, до 25 лютого;

    Олександр Бабак "Зима 2009-2010", галерея Карась, до 9 березня;

    "Генофонд - проекти молодих авторів", Володимир Стецькович, Садан, арт-центр "Я Галерея" на Хорива, до 9 березня;

    Сергій Братков "Україна", ПАЦ, до 21 березня;

    "Імпресіонізм і Україна", куратор Ольга Жбанкова, Національний художній музей, до 11 квітня. Далі

  • Рецензія на фільм А. Аменабара «Агора»

    Рецензія на фільм А. Аменабара «Агора»

    • Статті
    • 25/02/2010

    Поскольку я с интересом ожидал появления этого фильма, то решил ознакомиться с ним до появления в прокате. Файл, который я скачал, оказался «фейком», то есть, он состоял из нарезки эпизодов фильма, снятых на камеру в кинотеатре. Но сначала меня даже посетили сомнение, не есть ли это своеобразный режиссерский ход: построить фильм как нудное повторение разрозненных эпизодов. Ведь действительно, все, что мы знаем о Гипатии – это скудные крохи биографической информации и еще меньше сведений о ее философских воззрениях. Все, что мы знаем о философе, которая оказалась также женщиной, происходит от мужчин и врагов-христиан.

    Далі