• МІСТО БОГА / CIDADE DE DEUS

    МІСТО БОГА / CIDADE DE DEUS

    • Статті
    • 22/01/2010
    Андрій БОЖОК і Валентин ДЕГТЯР

    Не так давно, у жовтні 2009 року в трущобах Ріо-де-Жанейро відбулася невеличка, проте кривава війна за контроль над торгівлею кокаїном. У сутичках між представниками влади та двома угрупуваннями бандитів було збито поліцейський гелікоптер, вбито декількох поліцейських та місцевих жителів, а також спалено щонайменше десять автобусів. Як повідомляє "The Guardian", незважаючи на усі намагання місцевої влади покращити рівень безпеки у Ріо перед чемпіонатом світу з футболу 2014 та Олімпійськими Іграми 2016 року "більшість з фавел міста все ще контролюються членами трьох угруповань наркомафії, які володіють все складнішим арсеналом зброї, в т.ч. автоматами та навіть засобами протиповітряної оборони. Джерелами цієї зброї часто є запаси, що призначені для болівійської і аргентинської армії та, натомість, доставлені контрабандою в Ріо" [1]. "Проекти пацифікації", за якими трущоби Ріо перманентно окуповані поліцією, не дають бажаних результатів "покращення безпеки". Адже вони не торкаються ані запитання корумпованості поліції та інших державних органів, які є частиною проблеми (без цієї корупції, "наркомафія" не мала би доступу до зброї, призначеної для болівійської і аргентинської армій), ані соціо-економічних передумов "війни" у бразильських фавелах, що триває уже декілька десятиліть.

    Далі
  • CHINA BLUE

    CHINA BLUE

    • Статті
    • 29/12/2009

    Ігор САМОХІН

    Фільм «China Blue» на перший погляд здається парадоксальним, його викривальність викликає підозри: в Китаї? Це? По-різному буває, але ж у країні-спадкоємиці Мао давно подолано жорстокі умови праці для робітників, реформи Ден Сяопіна лише зміцнили китайську економіку і вона вже років тридцять практично безперебійно росте з неймовірними темпами по 7-10 % на рік, а разом із тим росте ВВП per capita і рівень життя людей… Принаймні так нам кажуть, навіть по телевізору (у спрощеній формі), а вже у книжках економістів і поготів. Економіст і «некитаїст» Владімір Попов, попри всю свою критичність та виваженість, не може стриматися від захоплення успіхами запізнілого, однак найбільшого «далекосхідного тигра» [1]. Картинка, намальована Поповим, не лишає місця для показаного у «China Blue». І тим не менш фільм переконливий своєю наочністю, своєю (хоч і безумовно підкоригованою) документальністю. В книжці можна писати різне, а от зробити фіктивний фільм важче. До того ж тепер і в літературі можна знайти підтвердження описаного в фільмі.

    Далі
  • "ЯК ТРЕБА" І ЯК НЕ ТРЕБА

    "ЯК ТРЕБА" І ЯК НЕ ТРЕБА

    • Статті
    • 26/12/2009
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    "Це все для них. І Демієн Хьорст, і все інше. Щоб знали як треба. І як не треба", - промовляє Віктор Пінчук, вказуючи на юного художника - учасника групи Р.Е.П. під час прийому у власному мистецькому центрі.

    Цей епізод, переказаний однією московською критикесою, є взірцевою ілюстрацією того, що відбувається в українському мистецтві, поставленому на службу великого бізнесу. Багатії думають, ніби знають, "як треба", а художникам здається, ніби дуля в кишені врятує їх від остаточного перетворення на дизайнерів олігархічних інтер'єрів. І ті, й інші глибоко помиляються.

    Цього року головний арт-майданчик країни - вищезгаданий ПінчукАртЦентр - нарешті виразно продемонстрував свою стратегію в мистецькому полі. Якщо раніше йому доречно закидали відсутність чіткої кураторської програми та повний різнобій у виставковій діяльності, то тепер функціонери центру чітко сформулювали своє гасло: "Найкраще мистецтво - це найдорожче мистецтво".

    Далі
  • «КАПИТАЛИЗМ: ЛЮБОВНАЯ ИСТОРИЯ»

    «КАПИТАЛИЗМ: ЛЮБОВНАЯ ИСТОРИЯ»

    • Статті
    • 29/10/2009

    Дмитрий КОЛЕСНИК

    До недавнего времени американскому кино не было свойственно ставить под сомнение экономическую систему США.

    Но экономический кризис, закрытие предприятий, массовые выселения должников и недоступность для многих элементарной медицинской помощи заставляют «массы американцев задумываться о целесообразности самой капиталистической системы». В американской и британской прессе часто появляются пассажи, характеризирующие антикапитализм как мэйнстрим, как «поп-антикапитализм».

    По мнению «The Harpers», в этом есть некий налет снобизма – антикапитализм может стать популярным в США только тогда, когда он потеряет привлекательность в других странах.

    Национальная Академия Наук США обнародовала в этом году данные – 47,7 миллиона граждан живут за чертой бедности. При этом 79% процентов населения обвиняют во всем банки, крупный капитал и Буша (Обаме пока доверяют). Но тот факт, что миллионы простых американцев говорят не просто об «отдельных недостатках», а о вреде капитализма как такового – беспрецедентно для послевоенной Америки.

    Далі
  • КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    • Галереї
    • 12/10/2009

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    «То хай прийдуть жаркі розпалювачі з обпеченими пальцями! Ось вони! Ось вони!.. Вперед! Полум'я на бібліотечні полиці! Загатіть канали, щоб затопити музеї!.. О, втіха бачити, як величні старі полотна виринають без ладу в цих водах, пожухлі та пошарпані!..»

    (Перший маніфест футуризму)

    Для початку - коротка хронологія подій, що змусили зогнилу мистецьку спільноту очуняти від напівситого сну й почати скиглити зазубрені мантри. 25 вересня в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?». Обговорювалися поява антології «120 сторінок Содому» та заборона показу в Україні фільму «Бруно». Ця акція проходила в межах фестивалю «Остання барикада», а «Я Галерея» лише надала приміщення для її проведення. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я Галерею», залишивши на стіні напис «Ні содомії! ОУН». Реакція ключових учасників цих подій не забарилася, й вона була на диво знаковою. Першим ділом було затерто провокативний напис. А вже вранці 30 вересня Андрій Мокроусов, головний редактор видавництва «Критика», що видало антологію, поширив заяву, в якій прямим текстом пов'язав підпал галереї Гудімова з вищезгаданим диспутом, а також із націоналістичними погромами на Львівському форумі та в книгарні «Є», що супроводжували презентації «120 сторінок Содому». Крім того, Мокроусов скаржився, що медіа «цей брутальний акт терору зиґнорували», й «така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство».

    Далі
  • ТАРАНТИНО ТА АНТИФАШИЗМ

    ТАРАНТИНО ТА АНТИФАШИЗМ

    • Статті
    • 09/09/2009
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Один мій приятель мав щастя народитися на Борщагівці, в кавказькій родині. Суворе районне виховання змусило його піти тропою війни. Коли у Києві почали вбивати чорношкірих, він разом із товаришами розпочав боротьбу з нацистською ідеологією. Боротьба відбувалася так: убравшись у чорне, вони виходили на район і нещадно гамселили кожного носія нацистської символіки чи інших ознак ворожої субкультури. За кілька місяців мій приятель похвалявся, що хребет неонацизму – принаймні на його районі – зламано: юні декласовані елементи, що раніше були легкою здобиччю людиноненависницької ідеології, побачили, на чиєму боці груба сила, й масово вступають до лав антифашистського руху.

    Ця історія пригадалася в зв’язку з новим фільмом Квентина Тарантино «Бесславні виротки» (саме так, з граматичною помилкою в кожному слові, й мусить писатися ця назва, в оригіналі вона звучить як Inglourious Basterds).

    Те, що Тарантино взявся за історію часів Другої світової, відпочатку виглядало як чергова провокація, а слогани його фільму – «одного разу в окупованій нацистами Франції» та «безславна, нестримна, шокуюча помста» - викликали у фанатів кровожерливу посмішку. До того ж, трейлер «Бесславних виротків» обіцяв криваву феєрію на кшталт «Вбити Білла», з німецькими солдатами замість азійської мафії. Але Тарантино виявився хитрішим. Замість обіцяної зливи екранного насильства він запропонував нам видовище, що спонукає замислитись над складними стосунками між реальністю та екраном.

    Далі