Мистецтво

КОНТЕМПОРАРІАРТ ТА АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

• Статті
• 08/06/2010

Олексій РАДИНСЬКИЙ і Тамара ЗЛОБІНА розмірковують про сучасне мистецтво в Україні, його формат, форми і самоназви.

Олексій РАДИНСЬКИЙ: Що таке «контемпораріарт», словосполучення, що домінує в українському дискурсі про сучасне мистецтво, як побутовому, так і (квазі)професійному? Як це словосполучення співвідноситься з поняттям «сучасне мистецтво» і чи співвідносяться вони взагалі?

Тамара ЗЛОБІНА: Уже не перший раз, пишучи статті для закордонної аудиторії, пояснюю у примітках, що таке "актуальне мистецтво". Ukrainian contemporary art, or actual art, as it is called here because of… Because of what, справді? Далі

МИСТЕЦТВО ПРАЦЮЄ БОЛЕМ У СОЦІАЛЬНОМУ ТІЛІ

• Статті
• 21/05/2010

Тамара ЗЛОБІНА

Про спільний проект кураторки Олесі Островської-Лютої, групи РЕП та Національного художнього музею.

Навпроти мене стіна. Потріскана, зі слідами від куль, де-не-де видно древню цегляну кладку, крізь яку вже давно проростають трави. За нею – світлий і урочистий простір, який не втрачає своєї величі попри зруйнований дах і усі «тут був Вася». Зрештою, Васі вирішили засвідчити своє існування саме на цих стінах.

Католицький костел святого Антонія, навпроти якого я стою, був збудований у Великих Межирічах, багатому волинському містечку, у 1702 році. Його прикрашали мармурові скульптури Томаша-Оскара Сосновського, орган і розкішна барокова різьба. У ХХ столітті євреїв розстріляли, поляків вивезли, місто перетворилось на село, костел на склад, панська садиба стала школою-інтернатом. Я чула багато історій про це місце від своїх родичів: від діда – як дитиною фехтував трубками від органу, які викинули на смітник; від дядька – які розкішні прикраси та скульптури були там, але ніхто не брав, бо з церкви і цвинтаря додому приносити не можна – а потім, в 90-х, то все понищили і попалили; від брата – про підземні ходи та пошуки скарбів. Сама ж уже бачила лише вицвілі фрески, порубані-попалені рештки дерев’яних скульптур, пір’я з ангельських крил та клаптики церковного шитва, які викопувала з куп сміття по кутках – і таки несла, попри протести бабці, додому.

ДИВОКРАЙ

• Статті
• 02/03/2010

Україна очима актуальних художників

У лютому в Києві  триває кілька виставок, які так  чи інакше торкаються теми Батьківщини  – чи то засобами критичного реалізму, чи через ліричний живопис. У час запеклих боїв за владу митці стороняться політичних висловлювань, що досить показово – на відміну від попередніх, ці президентські вибори художня спільнота наче не помітила. Нагадаймо, у буремні місяці 2004 сформувалась група Р.Е.П., яка вже у 2005-2006 провела серію публічних акцій, спрямованих на гостру критику організації політичного життя в країні. Партійні лідери ставали героями робіт Стаса Волязловського, Іллі Чічкана, Олександра Ройтбурда. На початку нового десятиліття художники демонструють інший настрій – їх цікавлять не конкретні особистості чи політика як така, а різні аспекти громадського співжиття. Від часткового до загального: об’єктом вивчення стає земля та люди, які її населяють, а популярним жанром - пейзаж. Митці оперують темами, близькими до повсякдення, таким чином створюють простір для осмислення глядачами власної ролі у соціальних процесах.

Леся Хоменко "Wonderland", куратори Катерина Тейлор та Володимир Кадигроб, Український дім, до 25 лютого;

Олександр Бабак "Зима 2009-2010", галерея Карась, до 9 березня;

"Генофонд - проекти молодих авторів", Володимир Стецькович, Садан, арт-центр "Я Галерея" на Хорива, до 9 березня;

Сергій Братков "Україна", ПАЦ, до 21 березня;

"Імпресіонізм і Україна", куратор Ольга Жбанкова, Національний художній музей, до 11 квітня. Далі

Рецензія на фільм А. Аменабара «Агора»

• Статті
• 25/02/2010

Поскольку я с интересом ожидал появления этого фильма, то решил ознакомиться с ним до появления в прокате. Файл, который я скачал, оказался «фейком», то есть, он состоял из нарезки эпизодов фильма, снятых на камеру в кинотеатре. Но сначала меня даже посетили сомнение, не есть ли это своеобразный режиссерский ход: построить фильм как нудное повторение разрозненных эпизодов. Ведь действительно, все, что мы знаем о Гипатии – это скудные крохи биографической информации и еще меньше сведений о ее философских воззрениях. Все, что мы знаем о философе, которая оказалась также женщиной, происходит от мужчин и врагов-христиан.

СКРУТИ ЦЕНЗУРИ НА ЗЛАМІ ЕПОХ

• Статті
• 06/02/2010

Євгенія БІЛОРУСЕЦЬ

Для більшості українських ЗМІ сьогоднішні президентські вибори стали символом завершення чергового циклу в політичному і, можливо, історичному житті країни. Підбиття підсумків за «період після Помаранчевої революції» та соціологічні опитування промовисто свідчать не тільки про справжні проводи нинішньої української влади, але й про очікування її відходу з політичної та суспільної сцени. Золотий фонд надбань Помаранчевої революції найчастіше включає «свободу слова», «демократію», «повалення режиму Кучми», але що стоїть за цими поняттями сьогодні, чи не набули вони порожнього значення та паразитарної форми – їхня суспільна оцінка та аналіз найбільш резонансних подій, що привели до формування цієї оцінки, можуть пролити світло на справжні підсумки так званої «епохи Ющенка».

У 2009 році українське суспільство особливо гостро відчуло присутність цензури в культурному просторі.

СУБЪЕКТ КОНТРРЕВОЛЮЦИИ (О книге В.Ф. Переверзева «Творчество Достоевского»)

• Статті
• 03/02/2010

М. ИНСАРОВ, Ф. САНЧЕНЯ

Вдохновение есть голос класса, звучащий через всю сферу подсознания. Голос класса, звучащий в индивидууме.

В.Ф. Переверзев

Валериан Фёдорович Переверзев писал свою первую большую работу «Творчество Достоевского» в ссылке, что было естественно и нормально для русского революционера. Из неволи очень многое видится чётче и резче – материалистичнее. И вот, впервые в истории русской литературы был проведён анализ культового (по тогдашним, да и по нынешним меркам) писателя с последовательным применением историко-материалистических методов. При этом исследователю удалось сохранить в научном, в общем-то, тексте живость речи и увлекательность изложения. Через 27 лет после этой знаменитой публикации Переверзев стал узником теперь уже лагерей нового эксплуататорского государства. Сталинские подлизы победно улюлюкали, предвкушая расправу: «Разгром переверзевщины явился выражением общего победоносного хода строительства социализма, в процессе к-рого пролетариат под руководством ленинской партии разоблачает и разбивает последние крепости сопротивляющегося классового врага и его меньшевистской агентуры. («Литературная энциклопедия», Т.8.) Последовательность в классовой позиции была оценена по достоинству – революционер оставался опасным.

Что нам сейчас Достоевский? Читан-перечитан. И пик его истерической популярности в 90-е годы миновал. Идеи Достоевского – ничтожнейшая часть его словесного творчества, хотя его персонажи и предстают частенько «людьми идей». Его «философия» для нас не имеет решительно никакого значения, и представляет разве что предмет исторического любопытства. В. Ф. Переверзев так и оценивает философско-политические потуги писателя: «выбросить, как хлам».

Что увидел (и сумел въяве показать) ценного в Достоевском В.Ф. Переверзев? Многостороннее изображение человека, занимающего в обществе «противоречивую классовую позицию» (Э. О. Райт) – характер «двойника». «Двойник» – то есть, двоящаяся личность – главный характерный материал, с которым работает Достоевский как художник. В излюбленном персонаже Достоевского постоянный разрыв между садизмом и мазохизмом, разумом и волей, самоуничижением и манией величия… Причём сами двойники же и лелеют свои надрывы как нечто сладостное, подлинно человеческое. Вот примерный эскиз к портрету этого – такого богатого внутренними надрывами и противоречиями – «бедного человека»: