• Розмова П'єра Бурдьє з Гансом Хааке про мистецтво і політику

    Розмова П'єра Бурдьє з Гансом Хааке про мистецтво і політику

    • Статті
    • 08/06/2009

    haacke1(уривки з книги Bourdieu, P. and Haacke, H. Free Exchange. Stanford University Press, 1995. Повний текст англійською тут)

    Бурдьє: Набуття мистецьким світом автономії супроводжується відмовою від певних функцій, зокрема політичних. Ваша мета, схоже, навпаки полягає у поверненні цих функцій. На них Ви поширюєте ту свободу, яку художники отримали в ході історії і яка була обмежена лише формою. Це веде до проблем у сприйнятті Ваших творів. З одного боку є ті, кого цікавить форма і хто не помічає критичної функції, а з іншого - ті, кого цікавить критична функція і хто не помічає форми. Насправді, естетична необхідність твору полягає у тому, що Ви висловлюєте певну ідею, але через форму, яка є такою ж необхідною і такою ж підривною, як і зміст.

    Хааке: Я вважаю, що аудиторія того, що ми називаємо мистецтвом, майже ніколи не буває гомогенною. Завжди є тертя між людьми, яких понад усе цікавить, що «говориться», і тими, хто зосереджується на тому, як «говориться». Жодна з цих двох сторін не може повністю оцінити твір мистецтва. «Форма» говорить, а «зміст» вписаний у «форму». І ця цілісність завжди переповнена ідеологічними значеннями. Це стосується і моїх творів. Є ті, кого приваблює предмет і інформація…

    Далі
  • Анархист и книжник Борис Куприянов

    Анархист и книжник Борис Куприянов

    • Статті
    • 05/06/2009
    Борис Куприянов - директор открывающегося 11 июня в Центральном Доме Художника Международного книжного фестиваля. Он известен как организатор трёх книжных магазинов для интеллектуалов («Фаланстер», «Фаланстер на Винзаводе» и «Гараж»), как издатель и публицист, с завидной энергией постоянно затевающий всё новые и новые гуманитарные проекты. Его лицо можно видеть как на страницах крайне элитарных альманахов для высоколобых эстетов, так и в самых гламурных глянцевых журналах. Ему одинаково интересно, как в компании Ксении Собчак, так и на лекции Олега Аронсона. При этом Куприянов никогда не скрывал своих крайне левых взглядов и анархистских представлений о справедливости. Эти взгляды и представления он не просто исповедует, но и претворяет в жизнь. Корреспондент Рабкор.ру Андрей Ямщиков встретился с Борисом Куприяновым и подробно обсудил всё это. Про «Фаланстер» в прессе часто пишут, что это «магазин-коммуна», или называют её «анархистским кооперативом», или просто «единственным в России левацким книжным европейского типа». Какова ваша собственная концепция магазина? Далі
  • ДО ЯКОЇ АНТИУТОПІЇ МИ ЖИВЕМО НАЙБЛИЖЧЕ?

    ДО ЯКОЇ АНТИУТОПІЇ МИ ЖИВЕМО НАЙБЛИЖЧЕ?

    • Статті
    • 05/06/2009

    Артем ЧАПАЙ

    Час від часу зустрічаються статті на кшталт "Чи мав Оруелл рацію?" або "А може, все-таки правий був Гакслі?" Імхо, ця постановка питання надто спрощена. Звичайно ж, жодна антиутопія не справдилася повністю. Кожна з антиутопій - це лише модель, доведена до логічного завершення. В житті існують не ідеали (в тому числі негативні), а поєднання взаємозаперечних рис. Але так само очевидно, що в житті існують риси багатьох антиутопій - не тільки Оруелла чи Гакслі. Існує й боротьба проти цих рис. Давайте глянемо, які саме; які антиутопії ще не написано, але ознаки їх є у суспільстві - і спробуємо визначити, "яка ж розумная цьому альтернатива".

    Далі
  • Мають очі, щоб не бачити:  Парадокси критичного мистецтва в Україні

    Мають очі, щоб не бачити: Парадокси критичного мистецтва в Україні

    • Статті
    • 01/06/2009

    seance1Олексій РАДИНСЬКИЙ Центр візуальної культури

    Словосполучення «соціально-критичне мистецтво» є симптомом поточної художньої ситуації в Україні. З одного боку, протягом п'яти останніх років кількість художніх практик, що позиціюють себе як «критичні» стосовно панівного соціального ладу, невпинно зростає. З іншого, спроби запровадити певні форми «політичності» до, здавалося б, принципово «аполітичного» локального художнього контексту призвели до виникнення цілої серії парадоксальних ситуацій. Через нездатність помислити власну внутрішню суперечливість ці практики підважують не стільки «систему», на яку спрямовані, скільки власний статус у соціальному полі.

    Попри численні заяви про те, що «соціально-критичне» мистецтво в Україні лише зароджується і ми є свідками цього процесу, важко не помітити, що цей напрямок уже встиг перетворитися на мейнстримну форму, практично обов'язкову для легітимізації власних проектів новим поколінням українських художників. Якщо їхні попередники, котрі гуртувалися довкола «соросівського» дискурсу про сучасне мистецтво, з нав'язливою впертістю вказували в анотаціях до власних проектів, що вони не пропонують жодних конкретних відповідей на поставлені питання, жодних, боронь боже, готових рецептів та шляхів виходу із поточної ситуації, то для теперішнього покоління ця мантра змінилася на протилежну. Тепер, щоб легітимізувати свій проект в очах спільноти, художник віддає перевагу твердженню, що його творчість безкомпромісно критикує суспільство споживання, неоліберальну ідеологію чи бездарність української художньої ситуації. Але наскільки ефективною може бути така критика?

    Далі
  • Хто очевидець?

    Хто очевидець?

    • Галереї
    • 30/05/2009
    Тамара ЗЛОБІНА Напередодні заідеологізованих травневих свят Леся Хоменко, учасниця групи Р.Е.П., представила власний проект у київській галереї "Колекція". У виставці "Очевидець" художниця "презентує інший тип героя ВВВ зі спогадів свого дідуся" (30 квітня - 13 травня).
    Лесин проект складається з серії великих живописних полотен, створених за мотивами спогадів діда художниці, Степана Репіна, який брав участь у ІІ світовій війні. Пряма мова очевидця включена у тіло виставки як уривки оповіді. Досліджуючи минуле за допомогою родича-провідника, Хоменко ставить запитання-рефрен проекту "Я представляю дуже особистий, суб'єктивний погляд на історію, наполягаючи на тому, що він може бути лише суб'єктивним ... Я хочу загострити питання: чи має моє покоління право на історію, до якої воно не причетне напряму?".

    "Моє покоління" варто розуміти ширше за "народжені на початку 1980-х". Адже мова йде про реконструкцію минулого з інших джерел, аніж власний досвід. У відсотковому відношенні до усього суспільства живі свідки тих подій - дуже нечисленна група, отже, усі наші (українського суспільства) знання про велику війну сформовані спеціальними ресурсами - шкільними підручниками, телепередачами, пам'ятниками, святкуваннями тощо. У сучасній історичній науці є спеціальний термін для позначення цього типу знання - історична пам'ять, який коротко можна витлумачити так: сформовані відповідно до панівної ідеології варіанти репрезентації минулого, які людина вивчає у процесі соціалізації.

    А. Широков,

    Леся Хоменко,

    А. Широков, "За Родину !" Леся Хоменко, "Очевидець"

    Далі
  • Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    • Статті
    • 29/05/2009

    Роман ПІЩАЛОВ

    Я був на виставці «Погляди» в Центрі сучасного мистецтва, який розташований на території Києво-Могилянської академії (вул. Г. Сковороди, 2). Анонсована як «виставка політичного мистецтва», вона представила роботи художників, об'єднаних у ґрупу «Худрада». Загальне враження від експозиції залишилось таке, що художники взялися за формулювання чи висвітлення проблем, всю складність яких вони до кінця не усвідомили, а відтак не змогли ні чітко сформулювати їх, ані вирішити (якщо, звичайно, таке завдання вони перед собою взагалі ставили). Два десятки представлених на виставці робіт нагадували якісь відходи... ні, навіть не самих витворів мистецтва, а ідей, до того ж не зовсім ориґінальних. Відходи чужих ідей.

    Мені здається, що, коли берешся за політичне мистецтво, важливо не втрачати пильність і слідкувати за тим, щоб на шляху, незалежно від напрямку руху (чи від мистецтва до політики, чи навпаки), не тільки не розгубити властивостей одного, не набувши властивостей другого, але зробити так, аби витвір політичного мистецтва демонстрував гармонійне поєднання елементів одного й другого. Інакше виходить або шалена пропаґанда, або безформні згустки напівнатяків і напівжестів. Це тим більше важливо для художників, які зараховують себе до продовжувачів «лівої» традиції (а я розумію, що художники «Поглядів» вважають себе саме такими).

    Далі