• "ЯК ТРЕБА" І ЯК НЕ ТРЕБА

    "ЯК ТРЕБА" І ЯК НЕ ТРЕБА

    • Статті
    • 26/12/2009
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    "Це все для них. І Демієн Хьорст, і все інше. Щоб знали як треба. І як не треба", - промовляє Віктор Пінчук, вказуючи на юного художника - учасника групи Р.Е.П. під час прийому у власному мистецькому центрі.

    Цей епізод, переказаний однією московською критикесою, є взірцевою ілюстрацією того, що відбувається в українському мистецтві, поставленому на службу великого бізнесу. Багатії думають, ніби знають, "як треба", а художникам здається, ніби дуля в кишені врятує їх від остаточного перетворення на дизайнерів олігархічних інтер'єрів. І ті, й інші глибоко помиляються.

    Цього року головний арт-майданчик країни - вищезгаданий ПінчукАртЦентр - нарешті виразно продемонстрував свою стратегію в мистецькому полі. Якщо раніше йому доречно закидали відсутність чіткої кураторської програми та повний різнобій у виставковій діяльності, то тепер функціонери центру чітко сформулювали своє гасло: "Найкраще мистецтво - це найдорожче мистецтво".

    Далі
  • «КАПИТАЛИЗМ: ЛЮБОВНАЯ ИСТОРИЯ»

    «КАПИТАЛИЗМ: ЛЮБОВНАЯ ИСТОРИЯ»

    • Статті
    • 29/10/2009

    Дмитрий КОЛЕСНИК

    До недавнего времени американскому кино не было свойственно ставить под сомнение экономическую систему США.

    Но экономический кризис, закрытие предприятий, массовые выселения должников и недоступность для многих элементарной медицинской помощи заставляют «массы американцев задумываться о целесообразности самой капиталистической системы». В американской и британской прессе часто появляются пассажи, характеризирующие антикапитализм как мэйнстрим, как «поп-антикапитализм».

    По мнению «The Harpers», в этом есть некий налет снобизма – антикапитализм может стать популярным в США только тогда, когда он потеряет привлекательность в других странах.

    Национальная Академия Наук США обнародовала в этом году данные – 47,7 миллиона граждан живут за чертой бедности. При этом 79% процентов населения обвиняют во всем банки, крупный капитал и Буша (Обаме пока доверяют). Но тот факт, что миллионы простых американцев говорят не просто об «отдельных недостатках», а о вреде капитализма как такового – беспрецедентно для послевоенной Америки.

    Далі
  • КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    • Галереї
    • 12/10/2009

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    «То хай прийдуть жаркі розпалювачі з обпеченими пальцями! Ось вони! Ось вони!.. Вперед! Полум'я на бібліотечні полиці! Загатіть канали, щоб затопити музеї!.. О, втіха бачити, як величні старі полотна виринають без ладу в цих водах, пожухлі та пошарпані!..»

    (Перший маніфест футуризму)

    Для початку - коротка хронологія подій, що змусили зогнилу мистецьку спільноту очуняти від напівситого сну й почати скиглити зазубрені мантри. 25 вересня в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?». Обговорювалися поява антології «120 сторінок Содому» та заборона показу в Україні фільму «Бруно». Ця акція проходила в межах фестивалю «Остання барикада», а «Я Галерея» лише надала приміщення для її проведення. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я Галерею», залишивши на стіні напис «Ні содомії! ОУН». Реакція ключових учасників цих подій не забарилася, й вона була на диво знаковою. Першим ділом було затерто провокативний напис. А вже вранці 30 вересня Андрій Мокроусов, головний редактор видавництва «Критика», що видало антологію, поширив заяву, в якій прямим текстом пов'язав підпал галереї Гудімова з вищезгаданим диспутом, а також із націоналістичними погромами на Львівському форумі та в книгарні «Є», що супроводжували презентації «120 сторінок Содому». Крім того, Мокроусов скаржився, що медіа «цей брутальний акт терору зиґнорували», й «така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство».

    Далі
  • Тарантино та антифашизм

    Тарантино та антифашизм

    • Статті
    • 09/09/2009

    Один мій приятель мав щастя народитися на Борщагівці, в кавказькій родині. Суворе районне виховання змусило його піти тропою війни. Коли у Києві почали вбивати чорношкірих, він разом із товаришами розпочав боротьбу з нацистською ідеологією. Боротьба відбувалася так: убравшись у чорне, вони виходили на район і нещадно гамселили кожного носія нацистської символіки чи інших ознак ворожої субкультури. За кілька місяців мій приятель похвалявся, що хребет неонацизму – принаймні на його районі – зламано: юні декласовані елементи, що раніше були легкою здобиччю людиноненависницької ідеології, побачили, на чиєму боці груба сила, й масово вступають до лав антифашистського руху.

     

    Далі
  • ВИКТОР АРСЛАНОВ: «Ложный протест модернизма»

    ВИКТОР АРСЛАНОВ: «Ложный протест модернизма»

    • Статті
    • 01/09/2009

    Недавно в киевском институте «Новая демократия» состоялась презентация книги советского философа-марксиста Михаила Лифшица «Почему я не модернист». Представлял книгу доктор искусствоведения, профессор, ведущий научный сотрудник НИИ Российской академии художеств Виктор Арсланов. О Лифшице, искусстве, современных левых и многом другом с В. Арслановым побеседовал обозреватель Рабкор.ру Андрей Манчук.

    Виктор Григорьевич, как вы считаете, какое искусство нужно современным левым? Вообще, возможно ли «левое искусство» в наши дни – и как, в каком направлении следует его развивать?

    Я бы ответил на этот вопрос так, как отвечала в 30-е годы Елена Усиевич в своей статье о политической поэзии. Первое что нужно сказать, – нам просто нужно искусство. Когда голодный человек просит еды, ему нужно преподнести хлеб. Но, к сожалению, нам часто предлагают вместо хлеба отраву, в привлекательной для левых обертке – например, в ярких формах фальшивого бунта. А лично я убежден: ничто так не поддерживает капитализм на плаву, как ложный протест, который проявляет себя и в сфере искусства. Протест, естественно вытекающий из условий нашей жизни, но по существу поддерживающий собой капитализм и поэтому совершенно для него безопасный.

    Далі
  • Марксистская теория литературы: ликбез

    Марксистская теория литературы: ликбез

    • Статті
    • 28/08/2009
    Иван АКСЕНОВ

    Иглтон Терри. Марксизм и литературная критика. М.: Свободное марксистское издательство, 2009.

    «Марксизм и литературная критика» (1976) – первая книга Терри Иглтона на русском языке. Иглтон, крупнейший специалист по теории литературы, литературовед, интеллектуал-марксист, у нас фактически неизвестен (один из нескольких его текстов, переведенных на русский, был опубликован на Рабкор.ру). Кирилл Медведев решил восполнить этот пробел и издал «Марксизм…», пусть и не основную, но все равно важную книгу Иглтона – работы исследователя такого уровня можно и не делить на перво- и второстепенные.

    «Марксизм и литературная критика» – ликбезная книжка. Она устроена тематически, предназначена для «начинающих» и дает самое общее представление о том, каким образом говорили о литературе Маркс и Ленин, Брехт и Беньямин, Лукач и Гольдман. В предисловии Иглтон указывает, что книга была написана на волне идей конца 60-х – начала 70-х и предназначалась для «курса кратких вводных занятий», так что ждать от нее откровений не стоит. Откровения будут в увидевшей свет семью годами позже книге «Теория литературы: введение», до сих пор остающейся одной из лучших обобщающих работ по литкритике ХХ века.По слухам, эта значительная работа уже переведена и вскоре должна быть опубликована (хотя нашим издателям, кажется, проще состряпать по собранию сочинений Хайдеггера и Шмитта заодно с Хайеком и Фридманом, чем сделать приличную марксистскую книжку).

    Далі