• КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

    • Галереї
    • 12/10/2009

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    «То хай прийдуть жаркі розпалювачі з обпеченими пальцями! Ось вони! Ось вони!.. Вперед! Полум'я на бібліотечні полиці! Загатіть канали, щоб затопити музеї!.. О, втіха бачити, як величні старі полотна виринають без ладу в цих водах, пожухлі та пошарпані!..»

    (Перший маніфест футуризму)

    Для початку - коротка хронологія подій, що змусили зогнилу мистецьку спільноту очуняти від напівситого сну й почати скиглити зазубрені мантри. 25 вересня в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?». Обговорювалися поява антології «120 сторінок Содому» та заборона показу в Україні фільму «Бруно». Ця акція проходила в межах фестивалю «Остання барикада», а «Я Галерея» лише надала приміщення для її проведення. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я Галерею», залишивши на стіні напис «Ні содомії! ОУН». Реакція ключових учасників цих подій не забарилася, й вона була на диво знаковою. Першим ділом було затерто провокативний напис. А вже вранці 30 вересня Андрій Мокроусов, головний редактор видавництва «Критика», що видало антологію, поширив заяву, в якій прямим текстом пов'язав підпал галереї Гудімова з вищезгаданим диспутом, а також із націоналістичними погромами на Львівському форумі та в книгарні «Є», що супроводжували презентації «120 сторінок Содому». Крім того, Мокроусов скаржився, що медіа «цей брутальний акт терору зиґнорували», й «така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство».

    Далі
  • ТАРАНТИНО ТА АНТИФАШИЗМ

    ТАРАНТИНО ТА АНТИФАШИЗМ

    • Статті
    • 09/09/2009
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Один мій приятель мав щастя народитися на Борщагівці, в кавказькій родині. Суворе районне виховання змусило його піти тропою війни. Коли у Києві почали вбивати чорношкірих, він разом із товаришами розпочав боротьбу з нацистською ідеологією. Боротьба відбувалася так: убравшись у чорне, вони виходили на район і нещадно гамселили кожного носія нацистської символіки чи інших ознак ворожої субкультури. За кілька місяців мій приятель похвалявся, що хребет неонацизму – принаймні на його районі – зламано: юні декласовані елементи, що раніше були легкою здобиччю людиноненависницької ідеології, побачили, на чиєму боці груба сила, й масово вступають до лав антифашистського руху.

    Ця історія пригадалася в зв’язку з новим фільмом Квентина Тарантино «Бесславні виротки» (саме так, з граматичною помилкою в кожному слові, й мусить писатися ця назва, в оригіналі вона звучить як Inglourious Basterds).

    Те, що Тарантино взявся за історію часів Другої світової, відпочатку виглядало як чергова провокація, а слогани його фільму – «одного разу в окупованій нацистами Франції» та «безславна, нестримна, шокуюча помста» - викликали у фанатів кровожерливу посмішку. До того ж, трейлер «Бесславних виротків» обіцяв криваву феєрію на кшталт «Вбити Білла», з німецькими солдатами замість азійської мафії. Але Тарантино виявився хитрішим. Замість обіцяної зливи екранного насильства він запропонував нам видовище, що спонукає замислитись над складними стосунками між реальністю та екраном.

    Далі
  • ВИКТОР АРСЛАНОВ: «Ложный протест модернизма»

    ВИКТОР АРСЛАНОВ: «Ложный протест модернизма»

    • Статті
    • 01/09/2009

    Недавно в киевском институте «Новая демократия» состоялась презентация книги советского философа-марксиста Михаила Лифшица «Почему я не модернист». Представлял книгу доктор искусствоведения, профессор, ведущий научный сотрудник НИИ Российской академии художеств Виктор Арсланов. О Лифшице, искусстве, современных левых и многом другом с В. Арслановым побеседовал обозреватель Рабкор.ру Андрей Манчук.

    Виктор Григорьевич, как вы считаете, какое искусство нужно современным левым? Вообще, возможно ли «левое искусство» в наши дни – и как, в каком направлении следует его развивать?

    Я бы ответил на этот вопрос так, как отвечала в 30-е годы Елена Усиевич в своей статье о политической поэзии. Первое что нужно сказать, – нам просто нужно искусство. Когда голодный человек просит еды, ему нужно преподнести хлеб. Но, к сожалению, нам часто предлагают вместо хлеба отраву, в привлекательной для левых обертке – например, в ярких формах фальшивого бунта. А лично я убежден: ничто так не поддерживает капитализм на плаву, как ложный протест, который проявляет себя и в сфере искусства. Протест, естественно вытекающий из условий нашей жизни, но по существу поддерживающий собой капитализм и поэтому совершенно для него безопасный.

    Далі
  • Марксистская теория литературы: ликбез

    Марксистская теория литературы: ликбез

    • Статті
    • 28/08/2009
    Иван АКСЕНОВ

    Иглтон Терри. Марксизм и литературная критика. М.: Свободное марксистское издательство, 2009.

    «Марксизм и литературная критика» (1976) – первая книга Терри Иглтона на русском языке. Иглтон, крупнейший специалист по теории литературы, литературовед, интеллектуал-марксист, у нас фактически неизвестен (один из нескольких его текстов, переведенных на русский, был опубликован на Рабкор.ру). Кирилл Медведев решил восполнить этот пробел и издал «Марксизм…», пусть и не основную, но все равно важную книгу Иглтона – работы исследователя такого уровня можно и не делить на перво- и второстепенные.

    «Марксизм и литературная критика» – ликбезная книжка. Она устроена тематически, предназначена для «начинающих» и дает самое общее представление о том, каким образом говорили о литературе Маркс и Ленин, Брехт и Беньямин, Лукач и Гольдман. В предисловии Иглтон указывает, что книга была написана на волне идей конца 60-х – начала 70-х и предназначалась для «курса кратких вводных занятий», так что ждать от нее откровений не стоит. Откровения будут в увидевшей свет семью годами позже книге «Теория литературы: введение», до сих пор остающейся одной из лучших обобщающих работ по литкритике ХХ века.По слухам, эта значительная работа уже переведена и вскоре должна быть опубликована (хотя нашим издателям, кажется, проще состряпать по собранию сочинений Хайдеггера и Шмитта заодно с Хайеком и Фридманом, чем сделать приличную марксистскую книжку).

    Далі
  • Синдром Бруно

    Синдром Бруно

    • Статті
    • 15/08/2009

    Олексій Радинський

    Наступ українських консерваторів на наше право самим обирати, що, коли і як дивитися, має цілком несподівані наслідки. Заборонивши український прокат фільму «Бруно», Міністерство культури увійде до історії як цензорська установа, що наклала табу на найбільш радикальний взірець політичної сатири початку століття.

    Далі
  • Кирилл Медведев: «Интеллектуал – не привилегия!»

    Кирилл Медведев: «Интеллектуал – не привилегия!»

    • Статті
    • 31/07/2009

    Кирилл Медведев – признанный поэт и переводчик, неоднократно получавший литературные премии и лестные отзывы самых влиятельных критиков. Несколько лет назад он перестал публиковать свои новые стихи, создал Свободное марксистское издательство и стал участвовать в акциях леворадикалов. Специально для Рабкор.ру Алексей Цветков встретился с Кириллом Медведевым и задал ему несколько стратегически важных вопросов.

    Кирилл, ваша издательская деятельность – это тот случай, когда маргинальность неразличима с элитарностью. Вы делаете безупречно стильные маленькие книжки с продуманным макетом, шрифтами, цветовой гаммой, отличные переводы. Но одновременно эти артефакты, которые интересно держать в руках, весьма полезны как левым, так и интересующимся, политически функциональны. Какая задача изначально ставилась перед издательством и как она менялась в процессе?

    Хочется, чтоб издательство совмещало просвещенческую функцию с активистской. Представляло те теории, события, авторов, которые либо не известны у нас вообще, либо известны, но в искаженной – вульгарно-советской или антисоветской – версии.И чтобы это, с одной стороны, было поводом для диалога левых друг с другом, а с другой – постепенно изменяло все те дурные представления о социалистической истории и культуре, которые сложились в последние десятилетия. Кстати, для меня лично – это еще и самообразовательный проект. Техническая задача – минимизировать затраты, не впадая при этом в полное эстетическое убожество. Это, кстати, очень интересная творческая задача. Отсюда и внешний вид.

    Далі