• Бачили очі, що купували?

    Бачили очі, що купували?

    • Статті
    • 21/07/2009
    Тамара ЗЛОБІНА

    Після усіх статей та обговорень (публічних і приватних), присвячених "Поглядам", писати коментар суто про виставку дуже складно. Тому не обмежуватимусь експозицією - цей текст також і про дискусійне поле проекту, про зміст та характер окремих реплік щодо нього.

    Один мій приятель-"постмодерніст" вважає, що в творчості уже не можна сказати нічого нового, можна лише маніпулювати цитатами та алюзіями. Така позиція розглядає мистецтво як відлучений від суспільства об'єкт, який може бути інтелектуально "цікавим" чи "не цікавим"[1] і зводить його у ранг декору чи специфічної розваги, відмовляючи у політичності. У категорію цієї критики потрапляють усілякі "на Заході це вже пройшли", "ідеї/форма не нова", "не красиво", "твори зроблені нашвидкуруч", "художник - конструктор об'єктів"[2] тощо. Ця позиція вочевидь парадоксальна - з одного боку, заперечується сама можливість "новизни", з другого - художників звинувачують у плагіаті та вимагають якості. Переважно йдеться про неординарність і технічну досконалість виконання. Іншими словами, мистецтво (коли вже воно представлене в галереї) має виглядати як коштовна річ - в сенсі ціни використаних матеріалів, затраченого часу, віртуозної майстерності, оригінальності.

    Тексти у просторі експозиції, екскурсії, дискусії були покликані подолати такий фетишизм (а не "легітимувати" твори, які нібито не зрозумілі без пояснення). Однак роботи, представлені у проекті, не є лише закликами чи гаслами, тому деякі "якісні" зауваження стосовно взаємозв'язку форми та змісту, кураторських рішень при монтажі експозиції доречні.

    Далі
  • Саморефлексия сообщества или апология гетто?

    Саморефлексия сообщества или апология гетто?

    • Статті
    • 16/07/2009

    Эта давно ожидавшаяся книга – безусловно, первое столь подробное и хорошо иллюстрированное произведение про самоорганизующуюся DIY (do it yourself – «сделай сам») панк/хардкор сцену в России и на пост-советском пространстве.

    Далі
  • Розмова П'єра Бурдьє з Гансом Хааке про мистецтво і політику

    Розмова П'єра Бурдьє з Гансом Хааке про мистецтво і політику

    • Статті
    • 08/06/2009

    Насправді, естетична необхідність твору полягає у тому, що Ви висловлюєте певну ідею, але через форму, яка є такою ж необхідною і такою ж підривною, як і зміст.

    Далі
  • Анархист и книжник Борис Куприянов

    Анархист и книжник Борис Куприянов

    • Статті
    • 05/06/2009
    Борис Куприянов - директор открывающегося 11 июня в Центральном Доме Художника Международного книжного фестиваля. Он известен как организатор трёх книжных магазинов для интеллектуалов («Фаланстер», «Фаланстер на Винзаводе» и «Гараж»), как издатель и публицист, с завидной энергией постоянно затевающий всё новые и новые гуманитарные проекты. Его лицо можно видеть как на страницах крайне элитарных альманахов для высоколобых эстетов, так и в самых гламурных глянцевых журналах. Ему одинаково интересно, как в компании Ксении Собчак, так и на лекции Олега Аронсона. При этом Куприянов никогда не скрывал своих крайне левых взглядов и анархистских представлений о справедливости. Эти взгляды и представления он не просто исповедует, но и претворяет в жизнь. Корреспондент Рабкор.ру Андрей Ямщиков встретился с Борисом Куприяновым и подробно обсудил всё это. Про «Фаланстер» в прессе часто пишут, что это «магазин-коммуна», или называют её «анархистским кооперативом», или просто «единственным в России левацким книжным европейского типа». Какова ваша собственная концепция магазина? Далі
  • До якої антиутопії ми живемо найближче?

    До якої антиутопії ми живемо найближче?

    • Статті
    • 05/06/2009

    Кожна з антиутопій - це лише модель, доведена до логічного завершення. В житті існують не ідеали (в тому числі негативні), а поєднання взаємозаперечних рис. 

    Далі
  • Мають очі, щоб не бачити:  Парадокси критичного мистецтва в Україні

    Мають очі, щоб не бачити: Парадокси критичного мистецтва в Україні

    • Статті
    • 01/06/2009

    seance1Олексій РАДИНСЬКИЙ Центр візуальної культури

    Словосполучення «соціально-критичне мистецтво» є симптомом поточної художньої ситуації в Україні. З одного боку, протягом п'яти останніх років кількість художніх практик, що позиціюють себе як «критичні» стосовно панівного соціального ладу, невпинно зростає. З іншого, спроби запровадити певні форми «політичності» до, здавалося б, принципово «аполітичного» локального художнього контексту призвели до виникнення цілої серії парадоксальних ситуацій. Через нездатність помислити власну внутрішню суперечливість ці практики підважують не стільки «систему», на яку спрямовані, скільки власний статус у соціальному полі.

    Попри численні заяви про те, що «соціально-критичне» мистецтво в Україні лише зароджується і ми є свідками цього процесу, важко не помітити, що цей напрямок уже встиг перетворитися на мейнстримну форму, практично обов'язкову для легітимізації власних проектів новим поколінням українських художників. Якщо їхні попередники, котрі гуртувалися довкола «соросівського» дискурсу про сучасне мистецтво, з нав'язливою впертістю вказували в анотаціях до власних проектів, що вони не пропонують жодних конкретних відповідей на поставлені питання, жодних, боронь боже, готових рецептів та шляхів виходу із поточної ситуації, то для теперішнього покоління ця мантра змінилася на протилежну. Тепер, щоб легітимізувати свій проект в очах спільноти, художник віддає перевагу твердженню, що його творчість безкомпромісно критикує суспільство споживання, неоліберальну ідеологію чи бездарність української художньої ситуації. Але наскільки ефективною може бути така критика?

    Далі