• Хто очевидець?

    Хто очевидець?

    • Галереї
    • 30/05/2009
    Тамара ЗЛОБІНА Напередодні заідеологізованих травневих свят Леся Хоменко, учасниця групи Р.Е.П., представила власний проект у київській галереї "Колекція". У виставці "Очевидець" художниця "презентує інший тип героя ВВВ зі спогадів свого дідуся" (30 квітня - 13 травня).
    Лесин проект складається з серії великих живописних полотен, створених за мотивами спогадів діда художниці, Степана Репіна, який брав участь у ІІ світовій війні. Пряма мова очевидця включена у тіло виставки як уривки оповіді. Досліджуючи минуле за допомогою родича-провідника, Хоменко ставить запитання-рефрен проекту "Я представляю дуже особистий, суб'єктивний погляд на історію, наполягаючи на тому, що він може бути лише суб'єктивним ... Я хочу загострити питання: чи має моє покоління право на історію, до якої воно не причетне напряму?".

    "Моє покоління" варто розуміти ширше за "народжені на початку 1980-х". Адже мова йде про реконструкцію минулого з інших джерел, аніж власний досвід. У відсотковому відношенні до усього суспільства живі свідки тих подій - дуже нечисленна група, отже, усі наші (українського суспільства) знання про велику війну сформовані спеціальними ресурсами - шкільними підручниками, телепередачами, пам'ятниками, святкуваннями тощо. У сучасній історичній науці є спеціальний термін для позначення цього типу знання - історична пам'ять, який коротко можна витлумачити так: сформовані відповідно до панівної ідеології варіанти репрезентації минулого, які людина вивчає у процесі соціалізації.

    А. Широков,

    Леся Хоменко,

    А. Широков, "За Родину !" Леся Хоменко, "Очевидець"

    Далі
  • Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    • Статті
    • 29/05/2009

    Роман ПІЩАЛОВ

    Я був на виставці «Погляди» в Центрі сучасного мистецтва, який розташований на території Києво-Могилянської академії (вул. Г. Сковороди, 2). Анонсована як «виставка політичного мистецтва», вона представила роботи художників, об'єднаних у ґрупу «Худрада». Загальне враження від експозиції залишилось таке, що художники взялися за формулювання чи висвітлення проблем, всю складність яких вони до кінця не усвідомили, а відтак не змогли ні чітко сформулювати їх, ані вирішити (якщо, звичайно, таке завдання вони перед собою взагалі ставили). Два десятки представлених на виставці робіт нагадували якісь відходи... ні, навіть не самих витворів мистецтва, а ідей, до того ж не зовсім ориґінальних. Відходи чужих ідей.

    Мені здається, що, коли берешся за політичне мистецтво, важливо не втрачати пильність і слідкувати за тим, щоб на шляху, незалежно від напрямку руху (чи від мистецтва до політики, чи навпаки), не тільки не розгубити властивостей одного, не набувши властивостей другого, але зробити так, аби витвір політичного мистецтва демонстрував гармонійне поєднання елементів одного й другого. Інакше виходить або шалена пропаґанда, або безформні згустки напівнатяків і напівжестів. Це тим більше важливо для художників, які зараховують себе до продовжувачів «лівої» традиції (а я розумію, що художники «Поглядів» вважають себе саме такими).

    Далі
  • Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    • Статті
    • 24/05/2009
    «Вальс с Баширом»: показательный случай соучастия израильской культурной индустрии в израильском апартеиде. Waltz With Bashir: A Case Study on the Complicity of the Israeli Cultural Industry with Israeli Apartheid Rethinking marxism

    В статье проводится параллель между расистской и милитаристской политикой государства Израиль и его же культурной дискриминацией палестинского меньшинства. Рассматривается собравший много международных призов анимационный фильм израильского режиссера Ари Фольмана «Вальс с Баширом» и показывается как там за видимостью изображения драмы израильского солдата скрыт один из видов государственной пропаганды (пусть даже не сознаваемой самим режиссером). Для нас пример анализа такой связи искусства и государственной пропаганды в последнее время становится все актуальнее – в связи с все чаще появляющимися махровыми образчиками такого «искусства» в пространстве российской культуры.

    Далі
  • Показ відео з виставки „Погляди” на паркані незаконної забудови по вул. Гончара 17-23

    Показ відео з виставки „Погляди” на паркані незаконної забудови по вул. Гончара 17-23

    • Мистецтво
    • 23/05/2009

    Орест Цебрій

    Показ відбудеться 24 травня о 20:30 на місці незаконної забудови на Гончара 17-23. Провідні ангажовані художники з України та Росії надали для проекту-сателіту виставки «Погляди» свої відео-арт роботи для демонстрації їх на паркані варварської забудови. Акція пройде в знак солідарності з боротьбою киян проти незаконних забудов.

    Проект «Відео на паркані» - наявний приклад приєднання мистецтва до протистояння механізмам придушення соціального активізму, що практикуються в Україні. На знак солідарності з боротьбою киян проти незаконних забудов художники презентують частину виставкового проекту на одному зі скандальних парканів столиці. 24-го травня, у неділю, о 20:30 відбудеться показ відео-арту, що супроводжуватиметься виступами художників та активістів.

    Далі
  • ТИХА ХУДОЖНИЦЯ

    ТИХА ХУДОЖНИЦЯ

    • Статті
    • 09/05/2009
    Тамара ЗЛОБІНА

    "Сучасні художники бурхливі, епатажні, – як сталось, що премію отримали Ви, така тиха …?"

    (запитання лауреатці премії Малевича-2008 Алевтині Кахідзе)

    На фоні економічних та суспільних змін останніх років мистецтво в Україні усе більше зводиться до позиції "товару", сприймається як розвага, прикраса чи статусний атрибут, навіть якщо мова йде про концептуальні сучмистецькі твори (характерним прикладом може бути специфіка ПінчукАртЦентру як іміджевої інституції українського олігарха). Премія Малевича, заснована Польським інститутом у Києві, покликана зупинити ці загрозливі тенденції та привернути увагу до критичних, вдумливих і не "видовищних" проектів. Вона присуджується за особисті досягнення, претенденти висуваються культурними установами, а великий фінансовий приз легітимує подію в очах (обивательського?) суспільства. Премія також передбачає зворотній зв’язок – художник має витратити певну її частину на реалізацію проекту, спрямувавши ці гроші на спільну користь. Така альтернативна стратегія дуже на часі, адже більшість українських галерей орієнтуються на "продавабельне" мистецтво та не мають звички платити гонорари художникам і кураторам, навпаки, часто вимагають "орендну" плату за приміщення, позиціонуючи авторів як виробників, а виставки – як спосіб продати/рекламувати свій товар (а не як можливість озвучити/критикувати певні суспільні проблеми). В цьому контексті перемога Алевтини Кахідзе не випадкова: художниця вважає, що мистецтво товаром не є, що митці – це "соціальні робітники", які допомагають суспільству осмислювати себе, а не працюють заради збагачення. Її послідовна проектна творчість (про яку нижче), а також критична[1], редакторська[2], кураторська[3] робота покликана компенсувати недоліки сучасної мистецької інфраструктури.

    Далі
  • Марксизм и литературная критика

    Марксизм и литературная критика

    • Статті
    • 07/05/2009

    В Свободном марксистском издательстве вышла книга Терри Иглтона "Марксизм и литературная критика". Терри Иглтон (1943) - по мнению газеты «Independent», самый влиятельный из ныне живущих литературных критиков Британии, крупнейший транслятор классического марксизма в современном англоязычном мире. Автор множества книг: «Критика и идеология» (1976), «Функция критики» (1984), «Уильям Шекспир» (1986), «Идеология эстетического» (1990), «Иллюзии постмодернизма» (1996) и др., романа «Святые и ученые» (1987), сценария к фильму Дерека Джармена «Витгенштейн» (1993). С октября 2008 - профессор кафедры английской литературы в Ланкастерском университете. «Марксизм и литературная критика» - первая книга Иглтона на русском. Она доступно рассказывает об основных направлениях и вопросах марксистской литературной критики 19-20 вв.

    Далі