Місто

Невидима реальність

• Статті
• 06/05/2010

Рецензія на книгу: Майк Девіс. Планета нетрів (Davis, M., 2006. Planet of Slums. — London and New York: Verso. — 228 p.)

В нещодавньому антиутопічному фантастичному бойовику «Сурогати» (Surrogates, 2009) автори припустилися цікавого кіноляпу, на який багато глядачів, мабуть, не звернули увагу. Реальність стрічки переносить нас на десятиліття у майбутнє, де люди майже не виходять зі своїх кімнат, а вулицями розгулюють сурогати — роботи, до яких люди під’єднані усіма своїми чуттями і через яких вони фактично живуть. Сама по собі картина досить цікава і піднімає важливі проблеми. Однак на початку фільму закадровий голос повідомляє глядачам, що сурогатами користується 98 відсотків населення Землі. Безумовно, автори фільму хотіли вразити нас цифрою, показати масштаби зарази, яка заволоділа людським життям. Проте, повідомивши даний факт, вони за весь фільм так і не дали відповіді на питання, яке це твердження мало б викликати. А саме: який же такий гігантський стрибок зробила за десяток років економічна система планети Земля, що 98 відсотків її населення може дозволити собі таке дороге (що зрозуміло з контексту) задоволення, як сурогати, в той час як на даний момент близько одного мільярда населення землі живе в нетрях, і значна частина цього населення — за межею бідності?

Я сумніваюся, що це питання зацікавило багатьох глядачів. Адже автори того кіноляпу навряд чи взагалі припускали яку-небудь трансформацію світової економіки. Тому що швидше за все, вони, як і багато глядачів, просто забули про інший бік реальності. Саме детальний екскурс на цей бік пропонує Майк Девіс у своїй «Планеті нетрів». Його книга могла б бути антиутопічною антитезою фантастам і урбаністам, які уявляли майбутнє у високорозвинених містах. Могла б бути, якби, на відміну від світу «Сурогатів», ця антиутопія не була реальністю, реальністю для близько мільярда людей. І чимось за межами сприйняття для багатьох інших, для яких твердження про 98 відсотків не звучить дико.

Далі

ІСТОРИЧНА МИТЬ КОНТРАКТОВОЇ

• Статті
• 01/04/2010

Ксенія ДМИТРЕНКО

Контрактова – другий Майдан?

«Є таке поняття — багатофункціональний громадський центр, до нього звикли вже в багатьох країнах і в багатьох містах світу. Він охоплює підприємства торгівлі, громадського харчування. Припустимо, тільки на підземній частині майдану працюватимуть 18 різноманітних кафе — американські, китайські, японські, мексиканські тощо. Я можу сказати навіть, що такого центру, як у Києві, останнім часом не побудували в жодній столиці, тобто певною мірою ми виявилися новаторами»

Олександр Комаровський,

головний архітектор Майдану [1]

Випадок із реконструкцією Контрактової площі, яка була оголошена минулого вересня й, згідно із планами муніципалітету, має бути завершена до 2011 року, несподіваним чином накладається на історичний поступ Києва, а, може, й усієї країни. Проект докорінної перебудови одного з найвідоміших історичних місць [2], начебто затверджений під Євро-2012, насправді, потрапляє в самісіньке сузір’я пам’ятних дат, припадаючи на 20-річчя Незалежності й 10-річчя від реконструкції Майдану. Якщо розглядати Контрактову з цієї перспективи, у факті її переробки одразу можна виокремити типові ознаки, що надають цій події смисл, вписуючи її у вже усталену для сучасного українського суспільства структуру. Умовно цей тип історичних явищ, що тягне за собою набагато ширші й складніші економіко-політичні й соціокультурні імплікації, можна означити як насильницьку, неоліберальну за своєю природою, колонізацію громадського простору міста під проводом машкари постісторії, а його інструменталістські інваріанти, що виявляють себе знову і знову,  - як корумпованість та безглуздя локальної влади, продажність еліт і професіоналів, неміч та розрізненість місцевих громад.

Далі

ТУРИСТИ ТУТ НЕ ХОДЯТЬ

• Статті
• 08/10/2009

Тамара ЗЛОБІНА і Анастасія РЯБЧУК

Ця стаття почалася з випадкової зустрічі у Кракові, на літній школі „Міста в конфлікті: урбаністичні стратегії в Центральній Європі”, організованій Краківським міжнародним культурним центром. Незважаючи на різний бекграунд – одна з нас (Т.З.) прихильниця інтердисциплінарних культурних студій, друга (А.Р.) – критичний соціолог, скепсис до моделей культурного урядування, запропонованих професорами Краківського центру, був спільним. Нам видається, що за популярною нині як в Польщі, так і в Україні темою центральноєвропейських студій та збереження історичної спадщини забувається Місто як таке, як живе та динамічне соціальне середовище, яке існує не лише в площині інтелектуальних проекцій (representations of space), але й, за термінологією Aнрі Лефевра, в просторі, який щохвилинно проживається (representational space та spatial practice) його мешканцями і користувачами. Серед прикладів, до яких звертатимемося, будуть головним чином Краків та Львів – ті центрально-європейські міста, середовище і проблеми репрезентації яких знайомі нам з власного досвіду. Далі

Право на місто чи креативна економіка? Випадок аеропорту Берлін-Темпельгоф

• Статті
• 12/07/2009

Apelianer

Місто стало осердям активного життя людини не одне тисячоліття тому. Від міського оточення залежить, що люди думають, відчувають і роблять – але думки, дії та почуття людини теж впливають на те, як виглядає простір навколо її помешкання. Можливість визначати вигляд міста і способи використання публічного простору є, отже, однією з найважливіших умов справді самостійного життя. Тому соціальні теоретики говорять про особливе «право на місто».

Щоправда, сьогодні це право в мешканців міст дедалі частіше забирають – частково через мізерний зв'язок між владою та громадянами, частково через вплив на життєсвіт ринкової економіки, яка розвивається за своїми власними законами. За переможного всесвітнього маршу неоліберальної політики, якому активно сприяють уряди, система влади та система грошей діють заодно, посилюючи одна одну. Влада стає інструментом отримання прибутку, гроші стають засобом боротьби за владу, застосування влади та її втримання. Разом вони змінюють наші життєві обставини значно сильніше, ніж коли діють поодинці, складаючи одне одному противагу.

Визначний приклад того – стрімкі зміни великих міст по всьому світові: посеред історичних пам’яток, як гриби, під грошовим дощем виростають однакові в Києві, Шанхаї та Франкфурті хмарочоси; трущоби в передмістях «компенсуються» елітними будинками в центрах. Нині подібні зміни можна спостерігати навіть у тих містах, яким досі вдалося зберегти придатний для гідного життя людини вигляд. З цього погляду просто-таки симптоматичною виглядає боротьба за майбутнє колишнього аеропорту Берлін-Темпельгоф і близьких до нього районів. Він знаходиться майже в центрі Берліна й займає площу десь у 525 футбольних полів. До появи тут аеропорту 1923 року це було улюблене місце відпочинку мешканців. Минулого року, 31 жовтня, аеропорт остаточно вивели з користування. Рішення ухвалювали за підтримки плебісциту, адже мешканці прилеглих районів, страждали від шуму й почувалися в небезпеці. Сьогодні, однак, ця величезна ділянка опинилася в центрі запеклої суперечки.

Далі

СОЦІАЛЬНЕ ВИКЛЮЧЕННЯ у міському середовищі

• Статті
• 09/05/2009

Анастасія РЯБЧУК

Останні десятиліття країни колишнього "соцтабору" та "третього світу" переживають різкі соціальні, економічні та політичні зміни. Одним з негативних побічних ефектів цих змін є зростання соціальної нерівності та незахищеності населення. І хоча створення умов для повноцінної участі вразливих груп у суспільстві видається логічним рішенням проблем бідності та нерівності, на практиці як державна політика, так і приватні ініціативи, провокують соціальне виключення (ексклюзію) бідних та маргіналізацію значної кількості населення., посилюючи існуючу поляризацію замість того, щоб намагатися її подолати.

Однією з найпомітніших форм міської маргінальності у країнах, що розвиваються, є бездомність. Південно-африканський та український приклади, які  аналізуються у цій статті, є прикладами "перехідних суспільств", у яких спостерігається зростання нерівності, злочинності, захворюваності на ВІЛ/СНІД та туберкульоз, інших соціальних проблем. Обидві країни мають авторитарне минуле: Південно-африканська республіка (ПАР) до початку 1990-х років застосовувала політику апартеїду (расової сегрегації), а Україна до 1991 року була у складі Радянського Союзу. Це ускладнює прийняття демократичних рішень для вирішення соціальних проблем, бо чимало авторитарних практик відтворюються "за інерцією". Водночас, приклади репресивної політики щодо маргінальних категорій населення можна побачити у багатьох інших країнах як "першого", так і "третього світу".

Далі

Жилищное и экологическое движения в России: природа, динамика, перспективы

• Статті
• 24/03/2009

На последние годы, примерно начиная с 2004-го, пришелся бурный - по российским меркам - рост социальных движений. Практически во всех городах России сформировались и сейчас активно действуют координационные советы протестных действий, однако занимаются они преимущественно жилищными вопросами. Большинство из них возникло после известных выступлений пенсионеров против монетизации льгот в 2004—2005 годах. Однако основу этих координационных протестных структур в большинстве случаев составляют движения жителей общежитий и жителей, борющихся против точечной застройки. Далі