• НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ’ЯЗКИ: УКРАЇНА ТА ЗАХІДНІ СЛАВІСТИ

    НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ’ЯЗКИ: УКРАЇНА ТА ЗАХІДНІ СЛАВІСТИ

    • ЗМІ та інтернет
    • 25/03/2014
    Писати в самий розпал кризи завжди небезпечно. Будь-які міркування, прогнози, пропозиції можуть виявитися геть хибними за лічені дні. Раніше я виступив основним автором заяви платформи LeftEast, що викликала значні суперечки в нашій редакції. Помилковими виявилися викладені в ній оптимістичні прогнози про те, що наслідки цієї другої помаранчевої революції — масового антиавторитарного руху, що успішно змінює одну політичну еліту на іншу, при цьому без жодних змін в олігополістичній природі суспільства та економіки України, — створять набагато кращі умови для лівих, ніж визвольна боротьба Євромайдану, яка розколола лівих та послабила їхні позиції. Наступного тижня після виходу статті російські війська у формі без розпізнавальних знаків окупували ключові позиції на Кримському півострові, що призвело до активізації проявів проросійських сепаратистських настроїв у Східній та Південній Україні. Інформацію про вторгнення російських військ я дізнався 28 лютого зі статті на порталі Colta.ru під гучним заголовком «Тінь Третьої світової». До того, як я побачив підтвердження в багатьох інших джерелах, я був майже впевнений, що переді мною черговий випадок істеричної «демшизи». Зазначу, що я й досі вважаю, що війни, а тим більше Третьої світової війни, не хоче ніхто. Однак коли такі механізми запущено, вони набувають власної логіки, тому жодне занепокоєння чи протест надалі не можна ігнорувати як істерику. Далі
  • ВЕНЕСУЕЛА: РІК ПІСЛЯ ЧАВЕСА

    ВЕНЕСУЕЛА: РІК ПІСЛЯ ЧАВЕСА

    • Слайдер
    • 14/03/2014
    Після смерті Уго Чавеса 5 березня 2013 року пройшов уже майже рік. Ймовірно, саме цей рік був найтяжчим для Боліваріанської революції. Чимало людей лівих і правих поглядів завагалися, чи можливий чавізм без Чавеса. Мабуть, рік — занадто короткий період, щоб оцінити ситуацію по смерті Чавеса. Та все ж динамічний розвиток протягом останніх дванадцяти місяців заслуговує на попередні зауваження. Шляхом аналізу ключових подій протягом року, ця стаття доводить, що, попри теперішній жорстокий протест у Венесуелі, ліві вийшли сильнішими з кризи, що залишилася по смерті Чавеса. Окрім цього, новий президент Ніколас Мадуро возз’єднався зі своїм основним активом та продемонстрував унікальний стиль та погляди, завдяки яким здобув собі прихильність серед прибічників та неповагу з боку опозиції. Криза, спричинена смертю Чавеса, вперше дала про себе знати під час президентських виборів, призначених на 14 квітня 2013 року. Хоч багато хто і розраховував, що голосування зі співчуття приведе Ніколаса Мадуро до президентського крісла із великим відривом, та свого правого суперника Енріке Капрілеса він обійшов лише на 1,5%. Виграти вибори з таким малим розривом не є чимось незвичним, але такий результат був нетиповий для чавізму. Результати виборів можна інтерпретувати кількома способами. Далі
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    • Слайдер
    • 04/02/2014
    Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі
  • НАУКА УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОТЕСТУ

    НАУКА УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОТЕСТУ

    • Слайдер
    • 25/01/2014
    Збірник, виданий учасницями та учасниками протестів у Віденському університеті, цікавий насамперед тим, що представлені матеріали дають погляд на протести зсередини, без часової дистанції, адже статті почали збирати та редагувати просто під час протесту. Цей протест почався 20 жовтня 2009 року, коли студент(к)и Віденської академії мистецтв захопили актову залу, та досягнув кульмінації у майже двомісячній окупації найбільшої лекційної зали в країні — лекційної аудиторії «Аудімакс» Віденського університету, що стало приводом і прикладом для десятків університетів Австрії та інших країн, передусім Німеччини. За кількадесят років ця добірка буде дуже цінним документом для історикинь та істориків, сьогодні ж вона дає актуальну поживу для роздумів і навчання активістським колам і тим, чиї інтереси зосереджуються довкола соціологічних чи політичних питань. Мотиви протесту, навколо яких обертається тематика більшості текстів, добре відомі: комерціалізація освіти, впровадження плати за навчання; перевантаження навчальних планів; спрямування освіти радше на засвоєння матеріалу, ніж на критичне мислення; скорочення персоналу, яке призводить до стрімкого зростання груп, а подеколи й унеможливлює повноцінну дослідницьку роботу; згортання демократії всередині університетів, пов’язане з поступовим переведенням їх у статус підприємств і менеджеріалізацією; ризик згортання неприкладних галузей, що не можуть гарантувати швидкого прибутку тощо. Проте деякі міркування, пов’язані з загальнішим економічним і соціальним контекстом або ж, навпаки, описи ситуації з суб’єктивної перспективи студентів і викладачок змушують замислитися й над менш відомими проблемами. Далі
  • Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

    Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

    • Слайдер
    • 22/01/2014

    У кращих традиціях побутової поетики юність зазвичай називають найяскравішим періодом життя людини. Згідно з ідеалістичними міркуваннями, для молодої людини всі шляхи світу цього відкриті — але, за іронією долі, молодість супроводжується бажанням радше змінити світ, ніж потурати його недолікам. У шкільні роки батьки називають такі революційні прагнення «юнацьким максималізмом», в один голос пророкуючи їхнє невідворотне згасання. Водночас головною рушійною силою до перетворень на краще вважають саме молоде покоління, і ті батьки, котрі раніше з презирством реагували на закиди своїх дітей щодо недосконалості світу, з часом таки сподіваються, що їхнім дітям випаде можливість домогтися кращого соціального становища в країні.

    Далі
  • Чим академія нагадує наркокартель?

    Чим академія нагадує наркокартель?

    • Слайдер
    • 14/01/2014

    Якщо брати до уваги ризик, що тебе можуть вбити конкуренти, запроторити до в’язниці поліціянти чи побити власні боси, доводиться дивуватися, чому хтось узагалі погоджується працювати за таку низьку плату, ще й у таких жахливих умовах, замість знайти роботу в «Макдональдсі». Проте банди не мають особливих проблем із залученням нових членів. 

    Далі