• ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    • Слайдер
    • 04/02/2014
    Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі
  • НАУКА УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОТЕСТУ

    НАУКА УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОТЕСТУ

    • Слайдер
    • 25/01/2014
    Збірник, виданий учасницями та учасниками протестів у Віденському університеті, цікавий насамперед тим, що представлені матеріали дають погляд на протести зсередини, без часової дистанції, адже статті почали збирати та редагувати просто під час протесту. Цей протест почався 20 жовтня 2009 року, коли студент(к)и Віденської академії мистецтв захопили актову залу, та досягнув кульмінації у майже двомісячній окупації найбільшої лекційної зали в країні — лекційної аудиторії «Аудімакс» Віденського університету, що стало приводом і прикладом для десятків університетів Австрії та інших країн, передусім Німеччини. За кількадесят років ця добірка буде дуже цінним документом для історикинь та істориків, сьогодні ж вона дає актуальну поживу для роздумів і навчання активістським колам і тим, чиї інтереси зосереджуються довкола соціологічних чи політичних питань. Мотиви протесту, навколо яких обертається тематика більшості текстів, добре відомі: комерціалізація освіти, впровадження плати за навчання; перевантаження навчальних планів; спрямування освіти радше на засвоєння матеріалу, ніж на критичне мислення; скорочення персоналу, яке призводить до стрімкого зростання груп, а подеколи й унеможливлює повноцінну дослідницьку роботу; згортання демократії всередині університетів, пов’язане з поступовим переведенням їх у статус підприємств і менеджеріалізацією; ризик згортання неприкладних галузей, що не можуть гарантувати швидкого прибутку тощо. Проте деякі міркування, пов’язані з загальнішим економічним і соціальним контекстом або ж, навпаки, описи ситуації з суб’єктивної перспективи студентів і викладачок змушують замислитися й над менш відомими проблемами. Далі
  • Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

    Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

    • Слайдер
    • 22/01/2014

    У кращих традиціях побутової поетики юність зазвичай називають найяскравішим періодом життя людини. Згідно з ідеалістичними міркуваннями, для молодої людини всі шляхи світу цього відкриті — але, за іронією долі, молодість супроводжується бажанням радше змінити світ, ніж потурати його недолікам. У шкільні роки батьки називають такі революційні прагнення «юнацьким максималізмом», в один голос пророкуючи їхнє невідворотне згасання. Водночас головною рушійною силою до перетворень на краще вважають саме молоде покоління, і ті батьки, котрі раніше з презирством реагували на закиди своїх дітей щодо недосконалості світу, з часом таки сподіваються, що їхнім дітям випаде можливість домогтися кращого соціального становища в країні.

    Далі
  • Чим академія нагадує наркокартель?

    Чим академія нагадує наркокартель?

    • Слайдер
    • 14/01/2014

    Якщо брати до уваги ризик, що тебе можуть вбити конкуренти, запроторити до в’язниці поліціянти чи побити власні боси, доводиться дивуватися, чому хтось узагалі погоджується працювати за таку низьку плату, ще й у таких жахливих умовах, замість знайти роботу в «Макдональдсі». Проте банди не мають особливих проблем із залученням нових членів. 

    Далі
  • МИСЛИВЦІ-ЗБИРАЧІ ТА МІФОЛОГІЯ РИНКУ

    МИСЛИВЦІ-ЗБИРАЧІ ТА МІФОЛОГІЯ РИНКУ

    • Слайдер
    • 10/01/2014
    Маркс колись сказав, що «живучість примітивних спільнот була незрівнянно більшою, ніж… живучість сучасних капіталістичних суспільств». Це твердження згодом було доведене численними дослідженнями, чітко й точно підсумованими у вступі до поважної «Кембриджської енциклопедії мисливців та збирачів». В енциклопедії написано: «Мисливство та збиральництво стали першою та найбільш успішною адаптацією людства. Період такого способу життя займає щонайменше 90% нашої історії і закінчився лише 12 тисяч років тому». Іронія сучасного життя полягає в тому, що, попри неймовірне матеріальне багатство та століття технологічного прогресу, мисливці-збирачі — люди, які жили майже без матеріальних благ — насолоджувалися таким повним та щасливим життям, що його в деяких сенсах можна порівняти із життям у суспільствах індустріальної Півночі. Велика частка спільнот мисливців-збирачів жили в достатку — тобто мали ледь не все, чого потребували. Етнографічні дослідження бушменів жуцьоансі у Південній Африці, наприклад, показали, що представники цього суспільства мали повноцінне харчування, доступ до засобів життєдіяльності, а також багато вільного часу (Lee 1993). Вони використовували дозвілля, щоб перекусити, пограти в ігри чи поспілкуватися — коротше кажучи, робили саме те, що ми сьогодні асоціюємо з достатком. Для таких суспільств був характерний високий рівень особистої свободи. Поміж бушменами !кунґ та народом хадза з Танзанії, наприклад, не існує лідерів як таких. (Ті ж поодинокі тимчасові лідери, які виникають, стикаються з рядом обмежень своєї влади.) Ці суспільства не мають соціальних класів чи, як стверджують, дискримінації на основі гендеру. Їхній спосіб життя та колективного прийняття рішень дозволив їм виживати та процвітати десятками тисяч років у гармонії з середовищем, не знищуючи ресурси, на яких була заснована їхня економіка. Далі
  • Прорвати мовчанку: приховані травми неоліберальної академії

    Прорвати мовчанку: приховані травми неоліберальної академії

    • Слайдер
    • 24/12/2013

    Це запис моєї розмови з подругою за кілька днів до того, як я нарешті сіла писати цей розділ. Обидві учасниці розмови білі, обидві працюють у «старих» (створених до 1992 року) британських університетах, обидві працевлаштовані за «тривалими» контрактами, що по багатьох пунктах ставить їх у краще становище порівняно з більшістю в сучасній академії. Мене легко впізнати в голосі, який висловлює хвилювання про затримку цієї статті. 

    Далі