• БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    • Слайдер
    • 27/02/2013
    Сірі бетонні стіни й підлога; вузенькі віконця, цілодобова задушлива спека й один поламаний вентилятор на кімнатку площею 20 кв.м; а ще ящірки й павуки на стінах і дерев’яні меблі… Так виглядає не тюрма й не концтабір, а одна із приватних шкіл у найбагатшому штаті на північному заході Індії. Утім, не все так страшно: кабінетам фізики, хімії й інформатики позаздрять найбільші київські гімназії. Робити ж «євроремонт» у звичайних класних кімнатах тут не прийнято — мовляв, однаково все поламають і рознесуть. Ця думка небезпідставна. У школі навчається більше трьох тисяч дітей — а це всього-на-всього сорок-п’ятдесят чоловік у класі і п’ять хвилин на перекличку за номерами в журналі: «Перший», — «Є, мем!». «Другий», — «Присутній, мем!» Щоб учителька запам’ятала твоє ім’я, тут треба бути дуже видатною особистістю. Наприклад, сваритися із сусідами по парті, кидатися папірцями, запізнюватися на ранкові молитви. До речі, молитва вже давно почалася, а учні все заходять і заходять до класу. Вони швидко зрозуміли, що я нікого не каратиму й не битиму за спізнення. Так-так, за найменші порушення дисципліни в індійських школах б’ють — боляче, з усієї сили, по щоках, а то й книжкою по голові. Фізичні покарання, за які будь-де у світі на вчителя давно подали б до суду, тут нікого особливо не бентежать. Директор школи, якому я першого робочого дня побігла скаржитись на небачену жорстокість, навіть не зрозумів, що мені не подобається; самі ж батьки й діти сприймають такий стан справ як належний і справедливий — вчителька завжди права, її авторитет незаперечний, отже, якщо когось і вдарила, то було за що. Далі
  • НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

    НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

    • Слайдер
    • 22/02/2013
    Постійні намагання провести реформи в Україні протягом останніх двадцяти років дискурсивно оформлюються як вибір «західного» шляху розвитку на противагу застарілому «радянському». Трансформації сфери освіти не уникли цього протиставлення: кожен міністр, що отримував посаду, в тих чи інших варіаціях незмінно підтверджував доцільність подальших реформ вищої освіти в напрямку наближення до європейської/західної моделі, при цьому рідко розшифровуючи, про яку, власне, модель ідеться. Нечасті протестні голоси освітян проти міністерської політики так само грають на протиставленні західного і радянського, наголошуючи на невідповідності реформ міжнародним/європейським/західним зразкам та продовженні радянської практики управління галуззю. При цьому ця сама радянська практика представляється як сукупність винятково неефективних рішень, котрі повністю суперечать «ідеї Університету». Так, президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт стверджує: «Радянська влада повністю зруйнувала підвалини класичного університету, куди від часів Середньовіччя входили: академічна свобода, автономія, освіта, заснована на християнському світогляді, повага до людської індивідуальності, національні цінності, соціальна та інтелектуальна елітарність» (Квіт, 2006). Таке твердження базоване на невисловленому припущенні, що до приходу радянської влади ці «підвалини класичного університету» цілком успішно існували на українських теренах. Водночас історичні дослідження доводять протилежне: до приходу радянської влади університети знаходились під значним впливом органів державної влади і, вочевидь, не могли бути місцем розквіту вільних наук. Тож, напевно, радянська влада не могла зруйнувати того, чого не було. Проте подібні твердження базуються не на конкретному історичному університеті, а радше на уявленні про ідеальний університет – західний, якому протиставляється не-ідеальний – радянський. У той же час наполягання на виборі «західного» шляху розвитку університету криє в собі не менші загрози, аніж очевидне просування «радянських» методів управління з боку міністерства. Головною загрозою є той факт, що «західний» університет є пустим означником, терміном, який означає нічого і водночас все, що захоче вкласти в нього той чи інший мовець. У таких умовах ведення діалогу стає абсолютно неможливим, адже як мінімум не вистачає спільних дефініцій. За фальшивим узагальненням «західний університет» розмивається маса відмінностей, котрі не можна не помічати. Оперування такими «фальшивими універсаліями» (за Саїдом) дозволяє виправдовувати будь-яку політику. Далі
  • КАПИТАЛИЗМ ПРОТИВ ПРИРОДЫ

    КАПИТАЛИЗМ ПРОТИВ ПРИРОДЫ

    • Слайдер
    • 18/02/2013

    Далі
  • ДИТЯЧІ СТРАЙКИ В 1911 РОЦІ

    ДИТЯЧІ СТРАЙКИ В 1911 РОЦІ

    • Голод
    • 28/01/2013
    Дитячі страйки 1911 року, як показує Дейв Марсон у цьому тексті, були частиною величезного зрушення робітників протягом довгого, спекотного літа 1911 року. Про робітничі повстання багато пишуть, а шкільні страйки відкрив саме Дейв Марсон. Він натрапив на них випадково, коли досліджував історію своєї спільноти — галльських докерів. Він простежив історію цих страйків по всій країні і вписав їх у контекст як шкіл, так і ширших спільнот. Ситуація зі школами, яку він описує, мало змінилася. Не й зникли труднощі з організацією опору. Автор цього тексту зараз працює докером, а в 1970-1972 він був студентом у Раскіні. Далі
  • СТАН ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ ТА РОСІЇ

    СТАН ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ ТА РОСІЇ

    • Слайдер
    • 25/01/2013
    Шарль Сульє — французький соціолог, викладач університету «Париж-VIII». Інтереси: соціологія та демографія вищої освіти, соціологія науки, історія університету «ПарижVIII». charles.soulie@neuf.fr Алєксандр Бікбов — російський соціолог, співробітник Центру Моріса Хальбвакса (Париж), редактор журналів «Логос» та «Пушкін». Наукові інтереси: соціологія вищої освіти, соціологія науки, академічне самоврядування. http://a.bikbov.ru Далі
  • Крейґ Калхун: «Потрібно ставити питання про мету існування університету»

    Крейґ Калхун: «Потрібно ставити питання про мету існування університету»

    • Слайдер
    • 09/01/2013

    Я маю на увазі, що ми повинні думати про цю проблему не лише в економічній площині, адже спершу всі думають саме про фінансовий бік проблеми: яка вартість навчання, які переваги й таке інше, а не про суспільну роль університету, його призначення. Що він дає суспільству чи державі, що він дав випускникам, які можуть отримати роботу деінде? Це питання здається мені знехтуваним, і не лише в соціологічних обговореннях, але навіть у плануванні політики університетів. Усі думають про університет так, ніби це бізнес: як йому дістати достатньо грошей, як отримати прибуток, як заплатити професорам…

    Далі