• Пригадуючи Третю хвилю

    Пригадуючи Третю хвилю

    • Статті
    • 04/10/2010

    Леслі ВАЙНФІЛД

    У статті розповідається про експеримент у Вищій школі м. Каберлі (Каліфорнія) у 1967 р., коли вчитель створив прото-фашистський рух, який вийшов із-під контролю. Цей випадок був екранізований у фільмі 2008 року «Хвиля».

    Хоча привид відродження фашизму видається майже забутим на тлі ейфорії з приводу возз’єднання Німеччини, він може не так вже й глибоко ховатися під мирною оболонкою цієї нації, чи, відверто кажучи, будь-якої іншої. Навіть нібито найбільш вільні та відкриті суспільства не мають імунітету від принад фашизму – включаючи такі місця, як Пало Альто.

    Те, що пізніше стало відомим, як «Третя хвиля», почалося у Вищій школі м. Каберлі у Пало Альто у якості гри без будь-якого прямого стосунку до нацистської Німеччини, – розповідає Рон Джонс, який тільки-но взявся за викладацьку діяльність у 1966-67 академічному році. Коли учень із суспільствознавства запитав про відповідальність німецької громадськості за постання Третього Рейху, Джонс вирішив спробувати відтворити те, що трапилося в Німеччині, запропонувавши учням «просто слідувати інструкціям» протягом одного дня.

    Але один день перетворився на п’ять, а те, що сталося наприкінці шкільного тижня, породило кілька документальних фільмів, досліджень та подібних соціальних експериментів з метою висвітлення темної сторони людської природи та головної слабкості державної освіти.

    Далі
  • ПОЯВЛЕНИЕ ПСИХОЦИВИЛИЗАЦИИ

    ПОЯВЛЕНИЕ ПСИХОЦИВИЛИЗАЦИИ

    • Статті
    • 23/08/2010
    Стивен РОУЗ

    Наука о мозге — нейронаука — это большой бизнес, большая наука и большие исследования. Нейробиологи пытаются объяснить работу мозга, улучшить его и управлять им. Многие не видят в этом проблем. Например, Эрик Кандел [1], получивший Нобелевскую премию за его работу о памяти, сказал: «Вы – это ваш мозг».

    Это – крайний, сухой редукционизм, идея, что вы можете свести сложное явление, которое происходит в человеческом мозге к тому, что будет всего лишь работой клеток или молекул. Любой человек с марксистской перспективой понимает, что вы не можете игнорировать социальный аспект: мозги включены в тела, а тела включены в общественный строй, в котором мы взрослеем и живем.

    Когда вы говорите, что «мой мозг заставил меня сделать это», то вы рассуждаете подобно многим нейробиологам — в редукционистской манере. Мы не говорим «мои ноги идут», мы говорим, что «мы идем». Это не наш мозг осуществляет мышление, а мы, как единые человеческие индивиды. Таково представление о сути вещей, которое исходит из намного более богатого понимания мира, нежели нейронаука может обеспечить отдельно сама по себе.

    Нам заявляют, что благодаря нейронауке мы увидим огромные успехи медицины. Это будет означать такие вещи как генетические тесты на болезни Хантингтона и Альцгеймера, стволовые клетки для лечения неврологических заболеваний, специальные произведенные на заказ лекарства для решения проблемы депрессии, препараты, повышающие работоспособность и оживляющие интеллект и память и так далее. То, что предлагается, является счастьем для всех — по крайней мере для всех тех, кто не находится в самых беднейших частях мира.

    Есть и другая, более зловещая, перспектива. 

    Далі
  • ЗАЩИТИТЕЛЬНАЯ РЕЧЬ В ПОЛЬЗУ ИНТЕЛЛЕКТУАЛОВ

    ЗАЩИТИТЕЛЬНАЯ РЕЧЬ В ПОЛЬЗУ ИНТЕЛЛЕКТУАЛОВ

    • Статті
    • 23/07/2010
    Жан-Поль САРТР

    Лекция первая. Кто есть интеллектуал?

    1. Положение интеллектуала

    Должно быть, интеллектуалы в чем-то очень сильно провинились, раз к ним обращаются только с упреками. Впечатляет, что эти упреки везде одинаковы. Например, в Японии, когда я прочитал некоторые японские газетные и журнальные статьи, переведенные для западного мира на английский, мне показалось, что после эпохи Мейдзи произошел раскол между политическими силами и интеллектуалами; но после войны, особенно между 1945 и 1950 годами, интеллектуалы будто бы пришли к власти и совершили много зла. Если читать нашу прессу того же периода, может показаться, что они правили во Франции и привели страну к катастрофам: у нас так же, как и у вас, после военного разгрома (мы называем его победой, вы — поражением) наступил период ремилитаризации населения для участия в холодной войне. В этом процессе интеллектуалы, кажется, ничего не поняли. Здесь, так же, как и у нас, им выдвигают жестокие и противоречивые обвинения. Вы говорите, что их задача — сохранять и передавать культуру, то есть, что их роль консервативная, но что они ошиблись с выбором сферы деятельности и с определением своей роли, стали критичны и негативны, что, без конца нападая на власти, они видели в истории своей страны только горе. Следовательно, они ошиблись во всем, это еще могло и не быть и не так важно, если бы они не подводили народ в ответственные моменты.

    Подвести, обмануть народ! Это значит: добиться, чтобы он отказался от своих собственных интересов. Получается, что интеллектуалы обладают определенной властью, наравне с правительством? Нет, как только они отклоняются от культурного консерватизма, который определяет их деятельность и их обязанности, их сразу же обвиняют в бессилии: кто их станет слушать? Впрочем, они слабы от природы: они не производят и живут лишь на свою зарплату, что лишает их всякой возможности защищаться в гражданском, равно как и в политическом, обществе. Вот они, бездеятельные и изменчивые; в отсутствие экономической или социальной власти, они считают себя элитой, призванной быть всему судьей, но они ею не являются. Отсюда их морализм и идеализм (они рассуждают так, словно живут в отдаленном будущем, и судят наше время с абстрактной точки зрения будущего).

    Далі
  • КАПИТАЛ, ВЛАСТЬ И КЛАСС

    КАПИТАЛ, ВЛАСТЬ И КЛАСС

    • Статті
    • 16/07/2010

    Мэтт ВИДАЛ

    Ответ на статью Дэвида Брукса «Основания культурного капитала»

    В номере The New York Times от 6 октября 2005 года колумнист Дэвид Брукс отмечает, что для детей из семей с разными доходами «жизненные перспективы существенно различаются». Неудивительно, дети из семей с более низким доходом имеют гораздо меньше шансов получить высшее образование, чем дети из семей с высоким доходом.

    Брукс пытается объяснить эту ситуацию, ссылаясь на «культурное неравенство» - он утверждает, что в «эпоху информационного общества» причины социальных различий в гораздо большей степени укоренены в культурном капитале, нежели в экономическом неравенстве между классами, которое усугубляет разницу доходов и приводит к соответствующей социальной стратификации. Согласно автору: «Новое неравенство отличается от прежнего. Сегодня богатые уже не эксплуатируют бедных, они просто находятся вне конкуренции по отношению к ним. Их важным преимуществом является не обладание финансовым капиталом, но владение гораздо большим культурным капиталом».

    Понятие культурного капитала это достаточно сложный социологический концепт, введенный поздним Пьером Бурдье, одним из величайших социологов 20 века. Брукс неверно интерпретирует и вульгаризирует понятие культурного капитала в попытке индивидуализировать сложную проблему и избежать дискуссий на предмет экономической природы классов.

    Далі
  • КУЛЬТУРОКРАТІЯ ТА БЮРОЛОГІЯ

    КУЛЬТУРОКРАТІЯ ТА БЮРОЛОГІЯ

    • Статті
    • 25/06/2010

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Рецензія на Олександр Івашина, Загальна теорія культури. Навчальний посібник, Київ, 2008.

    «Прикметою культурології є особливий статус деяких творів літератури і мистецтва, деяких культурних героїв та персонажів». Так розпочинається розділ «Естетичне несвідоме» з книжки «Загальна теорія культури», в якій зібрано матеріяли до лекцій з однойменного авторського курсу Олександра Івашини, читаного в Києво-Могилянській Академії.

    Розпочинаючи в такий спосіб одну зі своїх лекцій, автор навряд чи здогадувався, якою мірою ці слова стосуватимуться його власної особи невдовзі після виходу книжки. Саме «особливий статус» культурного героя та персонажа, статус академічного гуманітаря, здатного дозволити собі позицію незалежного інтелектуала, опинився у центрі конфлікту, що запам’ятався в академічній спільноті під умовною назвою «справа Івашини». Ба більше, саме цей конфлікт, що напозір може видатися локальним непорозумінням чи прикрим наслідком академічних підкилимних ігор, унаочнив численні суперечності й негаразди теперішньої гуманітарної освіти, яка зазнає тотальної бюрократизації, комодифікації та деінтелектуалізації під гаслами так званого Болонського процесу. Та замість поринати в аналіз численних механізмів, спрямованих на згортання непідвладних академічній бюрократії осередків університетської гуманітарної думки, варто звернутися до тексту, що виник в одному з цих осередків, і з’ясувати його нинішню актуальність.

    Далі
  • НЕЙРОКАПІТАЛІЗМ

    НЕЙРОКАПІТАЛІЗМ

    • Здоров'я
    • 23/06/2010
    Зневажена феноменологія духу поступається місцем. На сцену виходить дюжина наук зі складеними назвами: нейроантропологія, нейропедагогіка, нейротеологія, нейроестетика і нейроекономіка. Їхній самовпевнений вихід свідчить про узурпаторський нахил нейронаук, які претендують не тільки на появу природничої науки про дух, а й на роль провідної науки ХХІ століття. Підставою, мотивацією та обіцянкою цієї претензії є максима, що людська поведінка визначається закономірностями процесів у нервових клітинах і способом їхньої організації в мозку. І так само, як глобалізація являє собою передбачений уже Карлом Марксом і Фридрихом Енґельсом наслідок оптимізації засобів виробництва та шляхів комунікації, мозок, командний центр модерної людини, завжди був жаданою і, зрештою, відкритою метою пов’язаних із капіталізмом гуманітарних наук. Спостерігачів може шокувати, наскільки близько вузький шлях до наукового опанування мозку проходить до широкого автобану, на якому понад 150 років гуркоче капітал. Відношення залишається динамічним, адже капіталізм і нейронаука пов’язані не через обов’язковий регулятив, а через комплексний синдром системних недоліків. Так, репресивний капіталізм пізнього ХІХ ст. із його експлуататорськими заборонами, наказами та несправедливостями був поживним ґрунтом для неврозу, що його на початку ХХ ст. дослідники діагностували як народну душевну епідемію. Цей таємничий бич буржуазії (класу, який, за «Комуністичним маніфестом», втягує «всі, навіть найбільш варварські нації в цивілізацію через швидке покращення виробничих інструментів і через сильно полегшене сполучення») виявив німе повстання замученої частини людської конституції – тієї, яка вперто, але даремно чинила спротив насильницькій модернізації та цивілізуванню як така собі «варварська нація» всередині людини. Далі