• Університет у кризі?

    Університет у кризі?

    • Слайдер
    • 05/11/2013

    Соціальні науковці, які більшу частину свого життя проводять в університетах, тим не менш часто демонструють дивовижну необізнаність стосовно трансформацій вищої освіти. Однак нам не варто бути такими безтурботними: глибоких структурних змін з далекосяжними наслідками зазнають центральні інституційні основи нашої діяльності. Тут замало просто нарікати на зміну умов праці. На карту поставлено більше — засаднича освітня місія університетів, їхня роль у публічній сфері, пов’язана з ними соціальна нерівність. Не дивно, що останнім часом університет так багато й гостро критикують ззовні; дивує, натомість, брак внутрішніх дискусій та досліджень на цю тему. Соціальні науки повинні піддавати аналізу трансформації у виробництві, передачі та вдосконаленні знання. Що це нагальне, невідкладне питання, показала книга Дженіфер Вошберн (Jennifer Washburn) University, Inc., яка гучно заявляє про псування (corruption) сучасної вищої освіти. Розумна і небайдужа журналістка Вошберн виразно окреслює проблеми, які лише деякі дослідники піддали аналізу, хоч і не такому пристрасному. Більшість же науковців ці проблеми просто проігнорували. Може, хоч ця книжка пробудить їхній інтерес?

    Далі
  • Три способи зробити опудало з марксизму

    Три способи зробити опудало з марксизму

    • Слайдер
    • 31/10/2013

    Представники кожної наукової школи люблять стверджувати, що інші школи неправильно розуміють або витлумачують їх, тобто «мимо каси» критикують «опудало» замість справжнього опонента. На жаль, це часто і справді так — я сам іноді хибую неправильною інтерпретацією своїх опонентів.

    Далі
  • ПОТОПАЮЧИ В БОРГАХ. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    ПОТОПАЮЧИ В БОРГАХ. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    • Слайдер
    • 24/10/2013
    Формально Сербія — банкрут. «Ми не можемо, — заявив перший віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вучіч, — і далі витрачати більше, ніж заробляємо, інакше поглинемо самі себе». Кажуть, що винна економічна політика, яку останні тринадцять років після падіння режиму Мілошевича провадили всі уряди. Це послужило виправданням для режиму жорсткої економії і реформ, врешті-решт проголошених 8 жовтня. Насправді, на нашу думку, майбутня хвиля жорсткої економії є не завершенням, а посиленням неоліберального економічного режиму. Вона не лише не вирішить наявної проблеми заборгованостей, а й іще більше поглибить кризу. Теперішня офіційна політика, в тому числі і пакет заходів жорсткої економії, йде безпосередньо від МВФ. Відкрити ринки для іноземного капіталу, почати приватизацію державного виробництва і соціальних послуг, лібералізувати ринок праці та жорстко регулювати монетарну політику — типово неоліберальна терапія. Думка, начебто нам у Сербії пропонують почати все спочатку, просто сміховинна. З 2000 року неолібералізм постійно наголошував, що лише відкриття ринків прямим іноземним інвестиціям через приватизацію державних активів та дерегуляцію ринку праці може принести інвестиції, вищу продуктивність і зростання. Інвестуючи в Сербію, іноземний капітал досі мусив переплачувати через високі відсоткові ставки та переоцінену валюту. У відповідь іноземні кредити субсидували імпорт та кредитний бум нульових. Але та сама монетарна політика, що так приваблювала іноземні кредити і приватизацію, викликала руйнування промисловості і масове безробіття та посилила абсолютну бідність. Політика дорогих грошей стримувала інвестиції в реальну економіку, тоді як переоцінена валюта зробила експорт неконкурентноспроможним. Наслідки цього для бюджету і дефіцит торговельного балансу поглибили зовнішній борг. Сербія стала настільки залежною, що після перекриття крану іноземних позик після банкрутства Lehman Brothers у вересні 2008 року її економіка зазнала краху і досі не відновилася. Далі
  • Фемінізм, капіталізм і підступність історії

    Фемінізм, капіталізм і підступність історії

    • Гендер
    • 21/10/2013

    У цій статті я хочу в загальних рисах розглянути фемінізм другої хвилі. Не той чи інший напрямок активізму і не якусь конкретну течію феміністичної теорії, не окремий географічний відрізок цього руху чи суспільний прошарок жінок. Скоріше мені хотілося б поглянути на фемінізм другої хвилі як на ціле, як на епохальний соціальний феномен. Озираючись на майже сорокарічну історію феміністичного активізму, я хотіла би зважитися на оцінку загальної траєкторії цього руху та його історичної значущості. Маю надію, що такий погляд назад допоможе нам подивитися вперед, у майбутнє. Відтворюючи пройдений нами шлях, я прагну пролити світло на ті виклики, які стоять перед нами сьогодні — в час масштабної економічної кризи, соціальної непевності та політичного перегрупування. Тож я розповім історію про основні контури та загальне значення фемінізму другої хвилі. Ця історія буде однаковою мірою історичним наративом та спробою соціально-теоретичного аналізу, а її сюжет витиметься довкола трьох моментів історії, у кожен із яких фемінізм другої хвилі співвідноситься з конкретним етапом в історії капіталізму. Перший момент — це початок руху в контексті того, що я буду називати «державним капіталізмом». Тут я пропоную вивести зародження фемінізму нової хвилі з антиімперіалістичної «Нової лівиці», з якої він постав як радикальний виклик повальному андроцентризму капіталістичних суспільств в післявоєнну добу. Концептуалізуючи цей етап, я спробую пов’язати обіцянку емансипації, що лежить в основі цього руху, з його розширеним розумінням несправедливості та структурною критикою суспільства. Другий момент стосується процесу еволюції фемінізму в кардинально зміненому соціальному контексті зародження неолібералізму. Тут я пропоную відзначити не тільки неймовірні успіхи цього руху, а й те, що викликає занепокоєння, а саме злиття окремих його ідеалів з новоявленою формою капіталізму — постфордистського, «дезорганізованого», транснаціонального. Щоб осмислити цю фазу, я поставлю питання, чи не міг фемінізм другої хвилі мимоволі стати основним компонентом того, що Люк Болтанскі та Ев К’япелло називають «новим духом капіталізму». Третій момент має стосунок до можливої переорієнтації фемінізму в нинішньому контексті капіталістичної кризи та зміни політичного курсу США, які можуть бути початком переходу від неолібералізму до нової форми соціальної організації. Я пропоную дослідити перспективи відродження феміністичної емансипативної обіцянки у світі, який сколихнула подвійна криза фінансового капіталу та гегемонії США і який тепер чекає розвитку подій під час президентства Барака Обами. Отже, в цілому я пропоную співвіднести траєкторію фемінізму другої хвилі з нещодавньою історією капіталізму. Таким чином я сподіваюся допомогти відродити той різновид соціалістично-феміністичної теорії, який надихнув мене кілька десятиліть тому і на який ми все ще покладаємо найбільші надії щодо прояснення перспектив гендерної справедливості в нинішній період. Втім, я не збираюся вдаватись до зужитих теорій дуальних систем, а скоріше прагну поєднати найкращі з сучасних феміністичних теорій з останніми здобутками критики капіталізму.

    Далі
  • ЕРОЗІЯ НИЗОВОГО СПОРТУ (фоторепортаж)

    ЕРОЗІЯ НИЗОВОГО СПОРТУ (фоторепортаж)

    • Галереї
    • 18/10/2013

    Далі
  • СВІТ 2050 РОКУ БУДЕ ТАКИМ, ЯКИМ МИ ЙОГО СТВОРИМО (уривок зі збірки «Утопістика: історичні вибори ХХІ ст»)

    СВІТ 2050 РОКУ БУДЕ ТАКИМ, ЯКИМ МИ ЙОГО СТВОРИМО (уривок зі збірки «Утопістика: історичні вибори ХХІ ст»)

    • Слайдер
    • 17/10/2013
    Три речі потрібно підкреслити щодо сучасного та наступного періоду безладу, сум’яття і розпаду. Хоча його буде тяжко пережити, він не триватиме вічно. Ми знаємо, що хаотичні реалії самі по собі породжують нові впорядковані системи. Це не буде великою втіхою, якщо я додам, що такий процес може тривати аж п’ятдесят років. Наука складності вчить нас, що за таких хаотичних ситуацій як наслідку біфуркації результат, власне, непередбачуваний. Ми не знаємо — не можемо знати — як це все розв’яжеться. Що ми дійсно знаємо, так це те, що наявна система як така не може вижити. Виникне система-наступниця або системи-наступниці. Вона може бути кращою; вона може бути гіршою; вона може не дуже відрізнятися за своєю моральною якістю. І саме третя річ стосовно таких хаотичних ситуацій відкриває більш райдужний бік історії. У поточних історичних (як і в усіх тривалих) системах навіть значні коливання мають порівняно малі наслідки. Це і є те, що ми розуміємо під системами. Система має механізми, які прагнуть відновити рівновагу й досягти визначеної точки. Саме тому в тривалій перспективі Французька та Російська революції можуть сприйматись як «невдачі». У соціальних змінах вони безперечно досягли меншого, ніж їхні прихильники сподівались та очікували. Але коли системи знаходяться далеко від стану рівноваги, коли вони перебувають у стані біфуркації, малі коливання можуть мати великі наслідки. Це одна з головних причин, чому результат настільки непередбачуваний. Ми навіть не можемо почати уявляти безліч вхідних даних, які матимуть вирішальний вплив. Я перекладу цю концептуальну схему на античну мову грецької філософії. Я скажу, що, коли системи функціонують нормально, структурний детермінізм переважує індивідуальну та групову свободу волі. Але в часи кризи й переходу чинник свободи волі стає чільним. Світ 2050-го року буде таким, яким ми його створимо. Завдяки цьому ми набуваємо повного контролю для втілення нашої дії, для нашого обов’язку й для нашого морального судження. Це також означає, що цей період буде часом жахливої політичної боротьби, тому що ставки набагато вищі, ніж за так званих нормальних часів. Далі