• «Майдан», которого вы не видели

    «Майдан», которого вы не видели

    • Україна
    • 11/08/2014

    В украинский прокат вышел полнометражный документальный фильм Сергея Лозницы «Майдан», шумно представивший Украину в этом году в основном конкурсе Каннского кинофестиваля.

    Далі
  • «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    • Статті
    • 07/07/2014

    Цей текст — розширена версія полемічної статті, що була надрукована у випуску «Критичної глобалізації», присвяченому руху «Окупуй Волл-стріт». На прохання редакторів «Спільного» я доповнила початковий варіант спробами сформулювати чітке уявлення про східноєвропейську емансипативну політику і кількома прикладами такої політики. Нещодавні події, пов’язані з рухом «Окупуй», що зосередився на організованій масовій мобілізації для вирішення різноманітних важливих суспільних питань, показують, що цьому рухові вдалося порушити проблеми, до яких ми звертаємося в цій статті. Втім, з точки зору східноєвропейського підходу до руху «Окупуй» як глобального проекту, я все ще вважаю ці проблеми важливими і вартими обговорення. Я пишу як східноєвропейська соціологиня та активістка, відштовхуючись від засадничого питання: як знайомі мені місцеві рухи могли би пов’язатися з «Окупуй Волл-стріт»? Уже стало очевидно, що «Окупуй Волл-стріт» справила незворотний вплив на нинішні дискусії про суспільний лад. Валлерстайн (Wallerstein 2011) прямо каже про тривалі перетворення світової економіки, за яких світовий суспільний рух міг би допомогти зрозуміти, чи сучасна криза панівної схеми «капіталізм плюс демократія» схилить систему до недемократичності й нерівності, чи навпаки, до більш демократичного та рівного суспільного ладу.

    Далі
  • Українські злами (interview)

    Українські злами (interview)

    • Статті
    • 01/07/2014

    Ever since the collapse of the USSR, Ukraine has stood out among post-Soviet states in having a much more open, contested political landscape. Why has the country been an exception to the regional norm? I wouldn’t claim that Ukraine is more of a democracy than the other countries—better to say it’s a more competitive authoritarian regime. The political system that emerged in Ukraine was from the outset more pluralistic than those of, say, Russia, Kazakhstan or Belarus. One of the main reasons for this was the country’s cultural diversity: there were very significant regional differences between the east and the west, and these were reflected in electoral outcomes from the 1990s onwards. Any candidate who won the presidential elections would not be seen as legitimate by almost half the population, who would immediately voice strong opposition to him. The strength of regional identities also tended to politicize socio-economic questions very quickly. This was one reason why the neoliberal reforms were not carried out as rapidly as in Russia, for example—the political forces behind them were unable to build up the same kind of momentum. The difference is also apparent in Ukraine’s constitutional system, which was much less presidential than those of the other post-Soviet states. In Russia, 1993 was clearly a crucial moment, when Yeltsin imposed his will on parliament by force, sending the army into Moscow. Nothing like this happened in Ukraine. The 1996 constitution, approved under Kuchma, gave the president more powers than parliament, but not to the same extent as in Russia: it was a presidential–parliamentary republic, rather than a purely presidential one. This was also a very important factor in the evolution of the political system: presidential elections were not winner-takes-all contests to the same extent as in many other former Soviet countries.

    Далі
  • СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    • Статті
    • 28/06/2014
    У першій статті, базуючись на даних моніторингу Центру дослідження суспільства, ми дійшли до висновку, що в Києві досить специфічна ситуація з протестами на соціально-економічну проблематику. З одного боку, в цій тематиці, як і загалом по всіх протестах, столиця впевнено лідирує — тут сконцентрована найбільша їх кількість в абсолютному і відносному вимірах. З іншого боку, чимала частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. Частково, як ми також з’ясували, причиною такої надмірної кількості репресій у Києві може бути незвично популярна у столиці тактика насильства, а також подрібнення чисельності учасників протестів. Водночас такий опис ще не є вичерпним, адже в попередньому огляді зовсім не було зачеплене питання про те, хто ж проводить усі ці протести. А таких охочих — діячів — багато, і це робить описану ситуацію по Києву неоднорідною. Такі оглянуті в першій статті характеристики протестів як кількість, тематика, реакції, тактики та чисельність відрізняються поміж різних груп протестних діячів. Для простоти розподілимо досить розлогий список цих діячів за формою організації та ідеологією на три основні категорії: аполітичні неформальні ініціативи, партії і праві, профспілки і «нові ліві». За участі кожної з цих категорій діячів сталося більш ніж 40 протестів за останній рік. У даній статті ми обмежимося розглядом протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, чи просто «аполітів». Маються на увазі протести, де не була повідомлена участь жодної формальної організації (партії, профспілки, громадської організації) або навіть неформальної ініціативи з чіткою політичною ідеологією, а тому ймовірно, що брали участь виключно неформальні аполітичні ініціативи. Вони є цікавими, насамперед, саме як потенційна сфера для політичної інтервенції, за яку конкурують праві і ліві. Далі
  • НОВА БІПОЛЯРНІСТЬ У КИЄВІ: про конференцію «Мислити з Україною»

    НОВА БІПОЛЯРНІСТЬ У КИЄВІ: про конференцію «Мислити з Україною»

    • Статті
    • 24/05/2014
    15-19 травня у Києві відбувся масштабний захід, який засвідчив вплив Майдану та нинішнього конфлікту в Україні на світобачення значної частини західних інтелектуалів та дипломатів – конференція «Мислити з Україною», проведена спільно такими виданнями та ініціативами, як «Критика», Центр візуальної культури, «Політична критика», The New Republic, Eurozine. Як ціле цей захід складно назвати науковою конференцією – швидше його учасники щиро прагнули висловити підтримку українському суспільству, що опинилося в такій складній ситуації. Багато учасників конференції відомі позитивними публікаціями про Майдан і початок перетворень в Україні в умовах жорсткої російської пропаганди, що має неабиякий вплив і на Заході та почасти є причиною доволі скептичної постави частини західних ЗМІ. Водночас було помітно, що ставлення до Майдану, розуміння ситуації з анексією Криму та конфліктом на Сході України стали поживним ґрунтом для певного ідеологічного проекту, який уже своєю чергою впливає на подальше розгортання подій і на наратив про ті події, що вже сталися. Нижче я в короткому повідомленні про деякі основні тези, що лунали на заходах конференції (а я відвідав далеко не всі заходи, тож моє сприйняття може бути певною мірою викривлене), спробую пояснити, що я маю на увазі. Хтось, імовірно, скаже, що виявлення ідеологічних проектів та полеміка з ними не на часі — але мені здається, що це важливо для визначення напрямку, в якому буде рухатися наше суспільство надалі. Якщо на часі артикуляція таких проектів, то на часі й полеміка з ними. Далі
  • Соціально-економічний протест у Київі: огляд

    Соціально-економічний протест у Київі: огляд

    • Статті
    • 20/05/2014

    Соціально-економічна тематика завжди була найчастішим приводом для протестів як у Києві, так і в Україні загалом. Звісно, це може бути складно осягнути після збурень Майдану з усіма його правими ідеологічними випадами. Але такими є факти, які демонструє нам статистика моніторингу протестів, репресій та поступок Центру дослідження суспільства. Зокрема, в Києві у 2011 році моніторинг зафіксував щонайменше 203 соціально-економічних протестів, у 2012 — 267, а в 2013 — 304.

    Далі