• ЮЛІЯ НУЗБАН: «Українська пенітенціарна система потребує ґрунтовних та всеохопних реформ»

    ЮЛІЯ НУЗБАН: «Українська пенітенціарна система потребує ґрунтовних та всеохопних реформ»

    • Права людини
    • 30/08/2010

    Інтерв’ю з Юлією Нузбан, стажеркою Міжнародного кримінального суду (Гаага), магістром міжнародного права Університету Амстердама, членкинею Міжнародної Амністії в Україні з 2005 по 2009 роки.  Розмовляла Тамара Марценюк.

    - Як би Ви описали основні проблеми пенітенціарної системи в Україні?

    - Українська пенітенціарна система налічує 183 установи та близько 146 тис. в'язнів. Їй характерне недостатнє фінансування, грубі порушення прав людини та невідповідність міжнародним стандартам. Рік за роком потреби установ виконання покарань та слідчих ізоляторів фінансуються менш аніж наполовину. Задекларовані правила не виконуються, а недостатньо чітка законодавча база не сприяє нормальному функціонуванню карної системи. Персонал часто зловживає своїм посадовим становищем, не вміє працювати із в'язнями та не знає вимог міжнародних стандартів. Натомість, спостерігається відтік кваліфікованих кадрів. Досі не завершено процес передачі управління пенітенціарною системою Міністерству юстиції України, про що неодноразово наголошували міжнародні організації. Але ж це зобов'язання український уряд мав виконати ще понад десять років тому (до кінця 1998 року) згідно із Висновком Парламентської Асамблеї Ради Європи  N 190 (1995). Українська пенітенціарна система вимагає грунтовних та всеохоплюючих реформ, проте значною мірою досі залишається консервативною та закритою до змін.

    Далі
  • СОЦИАЛИЗМ МОЖЕТ РАБОТАТЬ

    СОЦИАЛИЗМ МОЖЕТ РАБОТАТЬ

    • Статті
    • 27/08/2010
    Джон МОЛИНЕКС

    Если капитализм не работает, то какова альтернатива? Этот вопрос, должно быть, приходил в голову миллионам, возможно даже сотням миллионов, людей по всему миру, который стал ещё более актуальным в связи с разразившимся глобальным кризисом. Проблема, конечно, в том, что эти миллионы, исходя из оценки информации полученной из прессы, от политических деятелей и, опираясь на собственный опыт, должны были ответить, что нет никакой альтернативы. Альтернативы нет. Во всяком случае, нет альтернативы, которая явилась бы продолжением измененной версии капитализма, названой «новым Кейнсианством», предлагаемой нам Гордоном Брауном или, например, Бараком Обамой.

    Фактически, безусловная альтернатива – социализм, существующая в течение, по крайней мере, 160 лет. Еще в 1848 году Карл Маркс и Фридрих Энгельс написали знаменитый Коммунистический Манифест. Социализм, в отличие от капитализма, чрезвычайно прост. Он предполагает коллективное владение и контроль основных средств и результатов производства (земля, фабрики, банки, фирмы и т.д.). Производство для удовлетворения потребностей человека, без получения личной выгоды, и отмену классового разделения общества. Некоторые люди не признают превосходства такой жизни не потому, что социализм тяжело понять, просто они думают - все это слишком хорошо, чтобы быть правдой. Многие, живя при капитализме, становятся деморализованными и искренне убежденными в том, что ничто столь очевидно хорошее как социализм никогда не могло бы работать практически, так как из всего необходимо извлекать выгоду.

    В этой статье я намереваюсь убедить людей, что социализм не сказка, что это − весьма разумный и практический способ организовать общество, и что различные возражения по этому поводу, которые приходят нам на ум, обусловлены доминирующей капиталистической идеологией, иллюзорны и даже совершенно глупы. Я говорю, − глупы, потому что, когда люди не объективны, они часто думают, что аргументы очевидны, хотя на самом деле основаны на предрассудках, которые фактически абсурдны и исчезают, как дым, если их проверить на практике.

    Далі
  • ПРИПУЩЕННЯ ПРО ВСЕСВІТНЮ ЛІТЕРАТУРУ

    ПРИПУЩЕННЯ ПРО ВСЕСВІТНЮ ЛІТЕРАТУРУ

    • Статті
    • 25/08/2010

    Франко Моретті

    Моя місія – сказати це простіше, ніж я це розумію

    Арнольд Шьонберґ, «Мойсей та Аарон»

    «В наш час національна література не має великого значення: починається доба всесвітньої літератури, і слід прискорювати її настання». Це був, звісно, Ґьоте в розмові з Еккерманом в 1827 р. А ось Маркс і Енґельс, двадцять років потому, в 1848: «національна однобічність і обмеженість стають все більш і більш неможливими, і з багатьох національних і місцевих літератур утворюється одна світова література». Weltliteratur: ось що Ґьоте і Маркс мають на увазі. Не «порівняльна», а всесвітня література: китайський роман, що його читав Ґьоте на час тієї розмови, або буржуазія «Маніфесту», яка «надала космополітичного характеру виробництву та споживанню в усіх країнах». Що ж, я скажу дуже просто: порівняльна література, компаративістика [1], не виправдала таких сподівань. Це була значно скромніша, західноєвропейська інтелектуальна ініціатива, що оберталась переважно довкола річки Рейн (німецькі філологи, які працювали з французькою літературою). Не більше.

    Далі
  • ПОЯВЛЕНИЕ ПСИХОЦИВИЛИЗАЦИИ

    ПОЯВЛЕНИЕ ПСИХОЦИВИЛИЗАЦИИ

    • Статті
    • 23/08/2010
    Стивен РОУЗ

    Наука о мозге — нейронаука — это большой бизнес, большая наука и большие исследования. Нейробиологи пытаются объяснить работу мозга, улучшить его и управлять им. Многие не видят в этом проблем. Например, Эрик Кандел [1], получивший Нобелевскую премию за его работу о памяти, сказал: «Вы – это ваш мозг».

    Это – крайний, сухой редукционизм, идея, что вы можете свести сложное явление, которое происходит в человеческом мозге к тому, что будет всего лишь работой клеток или молекул. Любой человек с марксистской перспективой понимает, что вы не можете игнорировать социальный аспект: мозги включены в тела, а тела включены в общественный строй, в котором мы взрослеем и живем.

    Когда вы говорите, что «мой мозг заставил меня сделать это», то вы рассуждаете подобно многим нейробиологам — в редукционистской манере. Мы не говорим «мои ноги идут», мы говорим, что «мы идем». Это не наш мозг осуществляет мышление, а мы, как единые человеческие индивиды. Таково представление о сути вещей, которое исходит из намного более богатого понимания мира, нежели нейронаука может обеспечить отдельно сама по себе.

    Нам заявляют, что благодаря нейронауке мы увидим огромные успехи медицины. Это будет означать такие вещи как генетические тесты на болезни Хантингтона и Альцгеймера, стволовые клетки для лечения неврологических заболеваний, специальные произведенные на заказ лекарства для решения проблемы депрессии, препараты, повышающие работоспособность и оживляющие интеллект и память и так далее. То, что предлагается, является счастьем для всех — по крайней мере для всех тех, кто не находится в самых беднейших частях мира.

    Есть и другая, более зловещая, перспектива. 

    Далі
  • ТЮРЬМЫ СВОБОДНОГО МИРА

    ТЮРЬМЫ СВОБОДНОГО МИРА

    • Права людини
    • 17/08/2010

    Лилия ЗАКИРОВА, Андраник МИГРАНЯН, Николай ПАХОМОВ

    Масштаб проблем пенитенциарной системы США таков, что пока у властей не получается их решить даже под давлением мощного американского правозащитного сообщества.

    Сегодня США с более 2,3 млн заключенных возглавляют список стран по количеству людей, находящихся в местах лишения свободы. Это четверть всех отбывающих наказание в мире. Цифра 754 заключенных на 100 тыс. человек делает США мировым лидером и по соотношению количества заключенных к общему количеству населения. Если к числу заключенных добавить американцев, на которых распространяются процедуры условного и условно-досрочногоосвобождения, то получится, что 7,3 млн человек так или иначе охвачены системой наказаний — 3,2% населения страны.

    Все эти данные свидетельствуют о сложностях, с которыми сталкивается сегодня американское общество. Само функционирование пенитенциарной системы таких масштабов порождает множество социальных, правозащитных, экономических, межрасовых и, в результате, политических проблем.

    Главная причина перенаселенности американских тюрем — строгость законов, согласно которым незначительные правонарушения и нетяжкие преступления караются тюремными сроками. Перенаселенность ведет к росту затрат на тюрьмы в федеральном и местных бюджетах. Когда эти затраты пытаются сократить, часто нарушаются права заключенных. Кроме того, растет количество так называемых частных тюрем, в деятельности которых тоже отмечено множество нарушений. Попадая в тюрьму в молодом возрасте, отбывшие наказание в подавляющем большинстве случаев совершают правонарушения повторно и снова направляются в исправительные учреждения.

    Далі
  • ЙОНАС МЕКАС: «Флюксус тільки починається»

    ЙОНАС МЕКАС: «Флюксус тільки починається»

    • Статті
    • 14/08/2010
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Американський кіноекспериментатор Йонас Мекас – живе втілення поразки повоєнного мистецького авангарду. Виставка, яку він привіз до Києва в червні 2010 року показала, що ця поразка не є остаточною.

    87-річний Мекас у капелюсі a la Фредді Крюґер та пляшкою «Чернігівського» в руці ходить по Музею сучасного образотворчого мистецтва України, де саме відкрилася виставка «З Нью-Йорка з любов’ю: Флюксус та американський кіноавангард». На стінах – роботи Джорджа Мачунаса, Нам Джун Пайка, Джорджа Брехта, Бена Вотьє, Йоко Оно та інших художників руху Флюксус, які віддали чимало зусиль задля того, щоб мистецтво не виставлялося в музеях, а взаємодіяло безпосередньо з навколишнім середовищем. «Митці повинні поміняти вежу зі слонової кістки на контрольну вежу суспільства» - йдеться в творі Джорджа Брехта «Текст, що стосується питань про мистецтво й суспільство»[1]. Під англійською назвою твору на виставці – лаконічний український переклад: «Текст про мистецтво». Крапка. В одному залі з Флюксусом – об’єкти з постійної «образотворчої» експозиції: богоматір з білого каменя та Ісус на колінах. Наступного дня з колонок у музейному залі лунатиме fm-радіо, а плазмові монітори з фільмами Мекаса, здається, виконують функцію подібних екранів над барною стійкою в кабаку. Якщо ж врахувати, що центральною установкою Флюксуса було «скасувати мистецтво», розчинити його в потоці побутових практик й таким чином революціонізувати повсякденність, ця виставка виглядає надзвичайно влучною іронією історії чи помстою естетики. Далі