Статті

КУЛЬТУРОКРАТІЯ ТА БЮРОЛОГІЯ

• Статті
• 25/06/2010

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Рецензія на Олександр Івашина, Загальна теорія культури. Навчальний посібник, Київ, 2008.

«Прикметою культурології є особливий статус деяких творів літератури і мистецтва, деяких культурних героїв та персонажів». Так розпочинається розділ «Естетичне несвідоме» з книжки «Загальна теорія культури», в якій зібрано матеріяли до лекцій з однойменного авторського курсу Олександра Івашини, читаного в Києво-Могилянській Академії.

Розпочинаючи в такий спосіб одну зі своїх лекцій, автор навряд чи здогадувався, якою мірою ці слова стосуватимуться його власної особи невдовзі після виходу книжки. Саме «особливий статус» культурного героя та персонажа, статус академічного гуманітаря, здатного дозволити собі позицію незалежного інтелектуала, опинився у центрі конфлікту, що запам’ятався в академічній спільноті під умовною назвою «справа Івашини». Ба більше, саме цей конфлікт, що напозір може видатися локальним непорозумінням чи прикрим наслідком академічних підкилимних ігор, унаочнив численні суперечності й негаразди теперішньої гуманітарної освіти, яка зазнає тотальної бюрократизації, комодифікації та деінтелектуалізації під гаслами так званого Болонського процесу. Та замість поринати в аналіз численних механізмів, спрямованих на згортання непідвладних академічній бюрократії осередків університетської гуманітарної думки, варто звернутися до тексту, що виник в одному з цих осередків, і з’ясувати його нинішню актуальність.

Далі

КРОВЬ В МОБИЛЬНОМ

• Права людини
• 24/06/2010

Дмитрий КОЛЕСНИК

Ровно 50 лет назад, в последнюю неделю июня 1960 года, сразу 4 африканских государства были «освобождены» (Мадагаскар, Мали, Сомали и Конго). Африку освобождали оптом. Затем колониальная администрация выехала, но интересы бизнеса остались: их можно было уже отстаивать другим способом. Среди африканских стран были государства бедные на полезные ископаемые. Им относительно повезло – они не представляли особого интереса. Наиболее пострадали те, у кого что-то ценное все-таки было.

Конго считается одним из богатейших государств планеты. Население же - замыкает список бедности. Есть в Конго даже такое пожелание врагу: «чтоб тебе жить в золоте»…

Мы все пользуемся мобильными телефонами. Их продается до полумиллиарда в год, и в каждом использован колумбо-танталит, получаемый из колтановой руды, а 80% мировых залежей колтана находится как раз в Конго. И это не считая трети мировых запасов алмазов, почти половины запасов кобальта, четверти запасов урана, а также значительных нефтяных месторождений, меди, золота и серебра. Одно из богатейших государств мира могло бы позволить себе уровень жизни как минимум Эмиратов. Но есть компании America Mineral Fields Inc., а еще есть Nokia, Siemens, а также Cobatt (США), H.C. Starck (Германия), Ningxia (Китай) и целый ряд других…

Далі

НЕЙРОКАПІТАЛІЗМ

• Здоров'я
• 23/06/2010

Зневажена феноменологія духу поступається місцем. На сцену виходить дюжина наук зі складеними назвами: нейроантропологія, нейропедагогіка, нейротеологія, нейроестетика і нейроекономіка. Їхній самовпевнений вихід свідчить про узурпаторський нахил нейронаук, які претендують не тільки на появу природничої науки про дух, а й на роль провідної науки ХХІ століття. Підставою, мотивацією та обіцянкою цієї претензії є максима, що людська поведінка визначається закономірностями процесів у нервових клітинах і способом їхньої організації в мозку. І так само, як глобалізація являє собою передбачений уже Карлом Марксом і Фридрихом Енґельсом наслідок оптимізації засобів виробництва та шляхів комунікації, мозок, командний центр модерної людини, завжди був жаданою і, зрештою, відкритою метою пов’язаних із капіталізмом гуманітарних наук. Спостерігачів може шокувати, наскільки близько вузький шлях до наукового опанування мозку проходить до широкого автобану, на якому понад 150 років гуркоче капітал. Відношення залишається динамічним, адже капіталізм і нейронаука пов’язані не через обов’язковий регулятив, а через комплексний синдром системних недоліків. Так, репресивний капіталізм пізнього ХІХ ст. із його експлуататорськими заборонами, наказами та несправедливостями був поживним ґрунтом для неврозу, що його на початку ХХ ст. дослідники діагностували як народну душевну епідемію. Цей таємничий бич буржуазії (класу, який, за «Комуністичним маніфестом», втягує «всі, навіть найбільш варварські нації в цивілізацію через швидке покращення виробничих інструментів і через сильно полегшене сполучення») виявив німе повстання замученої частини людської конституції – тієї, яка вперто, але даремно чинила спротив насильницькій модернізації та цивілізуванню як така собі «варварська нація» всередині людини. Далі

ДОН КАЛБ: «Мы видим зародыш нового кризиса, который последует за нынешним»

• Статті
• 21/06/2010

Интервью с Доном КАЛБОМ, профессором Центральноевропейского университета

Вы прочитали в Киеве лекцию «Присвоение государства: финансовый крах в глобально-системной перспективе». Чем ваша интерпретация нынешнего кризиса отличается от других?

Существуют три основные интерпретации этого кризиса. Либеральная теория утверждает, что продолжающийся обвал – это проблема недостаточного регулирования деятельности финансовых учреждений со стороны государства. Соответственно, на будущее просто нужно не допускать излишней дерегуляции, и все будет в порядке.

Социал-демократическая интерпретация опирается на работы Карла Поланьи, уже в первой половине прошлого века утверждавшего: рынки имеют тенденцию «отсоединяться» (disembed) от общества, развиваться по своим законам, которые зачастую противоречат общественным интересам. Поэтому, когда такое случается, рынки нужно вновь «встраивать» в общество и, опять-таки, строго регулировать.

С точки зрения глобально-системной теории, недостаток регулирования – слишком поверхностное объяснение. На самом деле к нынешнему кризису привели более глубокие процессы, начавшиеся в 1970-х гг. Речь идет о глобальной «капиталистической контрреволюции», выражавшейся в демонтаже кейнсианского «социального государства» и структурном давлении, направленном на последовательное сокращение доходов наемных работников и перераспределение в пользу зажиточных слоев. Если в 1976 г. доля заработной платы в Западной Европе составляла 73% ВВП, в США – 69%, а в Японии – 81%, то 30 лет спустя эти показатели для всех трех территорий колебались в районе 65% ВВП. Так же неуклонно падала доля потребления в ВВП, а доля капиталистической прибыли, наоборот, начала расти после полувековой паузы.

Эти процессы привели к появлению огромной массы «свободного» капитала, который нужно было куда-то инвестировать, причем необходимо было сохранить норму прибыли на уровне не ниже 3%. Найти направление для такого прибыльного инвестирования было непросто; к тому же, вследствие падения уровня доходов населения падала его покупательная способность, что лишало смысла экономическую деятельность во многих отраслях. Далі

Впливовість і немічність в епоху шоків

• Статті
• 19/06/2010

Далі

2009: Львів як завдання. Портрет міста на початку неоліберальної епохи

• Статті
• 16/06/2010

Вступ Львова у неоліберальну епоху міського врядування можна безпосередньо пов’язати з підготовкою до Євро-2012, хоча це лише привід. «Це найбільший політичний та соціальний проект за 18 років незалежності України» – говорить Васюник (віце-прем'єр-міністр України в уряді Тимошенко) про Євро-2012, артикулюючи основну ідею для розвитку Львова у наступні кілька років.

Далі