• «СОБАЧЬЕ СЕРДЦЕ», или Кое-что о фашизации сознания

    «СОБАЧЬЕ СЕРДЦЕ», или Кое-что о фашизации сознания

    • Статті
    • 01/10/2010

    Александр ДЮКОВ

    Произведения М.А. Булгакова в настоящее время настолько хорошо изучены, что представляется весьма проблематичным сказать что-нибудь новое. Так кажется на первый взгляд, однако при внимательном рассмотрении мы можем увидеть, что подавляющее большинство статей о творчестве писателя носит ярко выраженный идеологический характер. Пожалуй, особенно этот идеологический характер понимания характерен для повести «Собачье сердце».

    «Повесть «Собачье сердце» отличается предельно ясной авторской идеей, - пишет Виктор Лосев. – Коротко ее можно сформулировать так: свершившаяся в России революция явилась не результатом естественного социально-экономического развития общества, а безответственным и преждевременным экспериментом; а посему необходимо страну возвратить, по возможности, в ее прежнее состояние» [1]. Это писалось в перестроечные годы, поэтому простим литературоведу мысль о том, что революция может явиться «результатом естественного социально-экономического развития общества», главное здесь другое: «вернуть в прежнее состояние». Остальное – для приличия. Эти приличия не сдерживают уже Всеволода Ревича: «Анализ в «Собачьем сердце» проведен не только художественный, но, если угодно – и классовый. Деклассированные пролетарии, которым в окружающей жизни ничего не дорого, не свято, с патологической злобой уничтожали себе подобных… Прохвоста удалось вернуть в естественное для него четвероногое состояние». Кому как, а мне от такой ненависти к собственным предкам становится не по себе. Не знаю, как предки Лосева и Ревича, а мои до революции были безземельными крестьянами, жили на 16 рублей в месяц ввосьмером, и если бы не революция, не было бы у меня в роду не военных, ни режиссеров, ни журналистов, ни вообще людей с высшим образованием. Возможно, моего рода вовсе бы и не было. Возвратить в естественное четвероногое состояние! Если перед нами не социальный расизм в самой явной и откровенной форме, то что тогда социальный расизм?

    Далі
  • БОРОТЬБА – ЦЕ ШКОЛА: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка

    БОРОТЬБА – ЦЕ ШКОЛА: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка

    • Статті
    • 29/09/2010

    Здавалось би, що спільного можуть мати проблеми українських міст з проблемами мешканців нетрів у Південній Африці? В Україні ще нема проблеми «6 туалетів для 6 тисяч людей», діти не змушені полювати на черв'яків в екскрементах та й самих класичних нетрів тропічних країн немає. Хоча й у нас сміття уже вивозять далеко не завжди вчасно і регулярно, а все зростаюча кількість будинків у аварійному стані, з яких ніхто й не збирається переселяти мешканців навіть у столиці, є хорошим претендентом на зародок нетрів у холодній країні. А ще спільною є неоліберальна система, в якій прибутки стоять вище за людей, а зрадливі «народні обранці» готові віддавати перспективні ділянки для елітних забудов, залишаючи місцевих мешканців напризволяще. Чи будемо ми захищати свої права, настільки ж завзято як південноафриканці?

    Річард ПІТГАУЗ

    Порушені обіцянки

    9-го листопада 1993 р. Африканський Національний Конгрес (АНК) видав офіційну заяву, у якій відніс тогочасну кризу житлового будівництва до «питань безпосередньої відповідальності режиму Національної Партії та її сателітів», а умови проживання в несанкціонованих поселеннях описав як «неприпустимі». У цьому документі було проголошено, що «Нельсон Мандела проведе Народний Форум в Інанді в суботу зранку для того, щоб почути думки мешканців несанкціонованих поселень… АНК закликає всіх, хто проживає в несанкціонованих поселеннях, прийти, щоби їх голос було почуто! «Ваші проблеми – це мої проблеми. Ваше рішення – це моє рішення», - каже президент Мандела».

    Одне з поселень, окремо відзначених у цьому документі, – це поселення Кеннеді Роуд на території колишнього індійського передмістя Клейр Естейт у Дурбані. Через сім місяців АНК прийшов до влади на парламентських виборах.

    4 червня АНК радо привітав свою першу перемогу над Партією Свободи Інката (ПСІ) на виборах у провінції КваЗулу-Натал сповненою ейфорії заявою для преси. Він пообіцяв, що як  головними пріоритетами «АНК разом із нашими людьми займеться проблемами найбідніших із бідних, які живуть у таборах сквоттерів на зразок Кеннеді Роуд, Лузака та Мбамбаї». Влада АНК, включно з його владою демобілізувати народних бойовиків, була виправдана в першу чергу в ім’я найбідніших. В обох виборах мешканці Кеннеді Роуд одностайно голосували за АНК.

    Це було тоді. Зранку в середу, 14 вересня 2005 р., більше 5 000 людей з поселення Кеннеді Роуд разом із представниками інших поселень, промаршували до їхнього місцевого радника з АНК з вимогами землі, житла, туалетів та усунення загрози примусових виселень, нарешті, відставки самого радника. Усі численні спроби з боку місцевого АНК зупинити марш були марними. Це було сильним приниженням.

    Далі
  • РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    • Статті
    • 27/09/2010
    Сторонники снижения налогов раньше делали вид, что они прежде всего стараются помочь рядовым американским семьям. Даже налоговые льготы для богатых обосновывались в свете теорий о «просачивающемся богатстве» (trickle-down economics), согласно которым снижение налогов в высшем сегменте способствует укреплению экономики на всех уровнях. Теперь, однако, сторонники сокращения налогов едва ли пытаются отстаивать такие аргументы. Республиканцы продвигают идею, что повышение налогов для богатых ударит по малому бизнесу, но на самом деле они об этом не заботятся. Теперь довольно часто можно услышать истовые заверения, что люди с годовым доходом 400-500 тыс. долларов не являются богатыми. Посмотрите на их расходы: налоги на имущество, которые они платят со своей дорогой недвижимости, плата за обучение детей в элитных частных школах, и так далее. Да они едва сводят концы с концами. Далі
  • "ЧЕРНАЯ ПАНТЕРА" – РЕВОЛЮЦИОННОЕ ИСКУССТВО ЭМОРИ ДУГЛАСА

    "ЧЕРНАЯ ПАНТЕРА" – РЕВОЛЮЦИОННОЕ ИСКУССТВО ЭМОРИ ДУГЛАСА

    • Статті
    • 24/09/2010

    Ольга КОПЁНКИНА

    Эмори Дуглас: "Черная Пантера". Новый музей современного Искусства (New Museum), Нью Йорк. 22.07.09 – 18.10.09

    Выставка Эмори Дугласа, американского графикa-дизайнерa, иллюстраторa, политического карикатуристa и мастерa визуального стиля, ответственного за выпуск газеты [1] и памфлетов партии "Черная Пантера", представила графические работы, созданные художником c середины 1960-х по конец 1970-х годов. Восходя к традиции политического коллажа (в работах явно угадываются элементы агитпроповской графики русского авангарда и фотомонтажей немецкого художника-дадиста Хартфильда), графика Дугласа – с ее воинственно-прямолинейной, партизанско-пропагандистской эстетикой – близка по стилю и пафосу кубинским, вьетнамским революционным плакатам, а также агитпропy 1960-х годов, которые циркулировали среди ультралевых политических групп США.

    Выставка, включавшая почти 150 работ, собранных куратором Сэмом Дюрантом для Музея современного искусства в Лос-Анджелесе и Нового музея в Нью-Йорке, кому-то могла показаться свидетельством новой (ностальгической) моды на радикализм. В то же время в ней было очевидно признание кураторами глубокого кризисa современной неолиберальной культуры, включающей всякий радикальный жест в систему художественного эстеблишмента. Но что бы такая "нестандартная" для музея выставка ни значила, она выглядела своевременным напоминанием об эпохе, когда искусство рассматривалось как оружие борьбы, а художник – как солдат сопротивления.

    Далі
  • ПРОТЕСТУВАТИ В УКРАЇНІ СТАЛО НЕБЕЗПЕЧНІШЕ: З ПРИХОДОМ НОВОЇ ВЛАДИ РЕПРЕСІЙ ПОБІЛЬШАЛО

    ПРОТЕСТУВАТИ В УКРАЇНІ СТАЛО НЕБЕЗПЕЧНІШЕ: З ПРИХОДОМ НОВОЇ ВЛАДИ РЕПРЕСІЙ ПОБІЛЬШАЛО

    • Статті
    • 22/09/2010

    ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

    Дайджест № 5, 22 вересня 2010

    За даними моніторингу протестів в Україні, що здійснюється Центром дослідження суспільства, весна 2010 року позначилась рекордним сплеском протестної активності. Натомість, влітку кількість подій знову скоротилась, у серпні ледь не досягши лютневого мінімуму. Найприкметнішими особливостями періоду з квітня по серпень 2010 року є «ланцюгова реакція» страйків та зростання репресивних дій влади по відношенню до протестувальників.

    Далі
  • НОАМ ХОМСЬКИЙ ПРО КУБИНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКІ ВІДНОСИНИ

    НОАМ ХОМСЬКИЙ ПРО КУБИНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКІ ВІДНОСИНИ

    • Статті
    • 20/09/2010

    У передмові до нової книги про тероризм проти Куби американський науковець Ноам Хомський (Чомскі) у подробицях викладає історію насильницької, а часто й просто дивної, політики американського уряду щодо свого невеликого, але непокірного сусіда. «Cuba Sі» має честь отримати дозвіл на ексклюзивне розміщення цієї передмови...

    Мабуть, найбільш характерною рисою війни Вашингтона проти Куби, що ведеться з того самого моменту, як вона нарешті виборола свободу в 1959 році, є її несамовитість. Даючи свідчення перед комітетом Черча в Сенаті, міністр оборони США Роберт Макнамара підтвердив, що рішення Кеннеді невдовзі після вступу на посаду президента здійснити вторгнення до Плая-Хірон було прийняте в атмосфері «істерії». На першому ж засіданні уряду після невдалого вторгнення, атмосфера була «майже дикою», як засвідчує заступник держсекретаря Честер Боулз, описуючи «практично божевільну реакцію на програму дій». Суттєвою складовою цієї «програми дій» була масштабна терористична війна. Роберт Кеннеді, на якого було покладено завдання координації масованої кампанії державного міжнародного тероризму, неодноразово заявляв, що повалення уряду Куби було «головним пріоритетом уряду Сполучених Штатів — все інше вторинне — скільки б часу, грошей, зусиль або людських життів це не коштувало».

    Сам президент розумів, що союзники США «думають, що ми трохи схиблені» на Кубі, причому залишаємося ними і досьогодні. Коли Куба перебувала у вкрай важкому стані після розпаду Радянського Союзу, ліберальні демократи на чолі з Біллом Клінтоном дужче затягнули навколо неї зашморг, переграючи адміністрацію Буша «справа» у прагненні «посіяти хаос на Кубі» (конгресмен Роберт Торрічеллі, відповідальний за цей напрямок «діяльності»). Такий перекіс в бік екстремізму викликав певну стурбованість навіть у Пентагоні. Військовий коледж армії США в 1993 році застеріг проти «емоційного запалу», що заволодів провідними американськими політиками, які вбачали в Кастро «втілення зла, яке повинне бути покаране за непокору Сполученим Штатам, як і за всі інші неподобства», хоча й сумнівно, що якесь із останніх вважалося небезпечнішим за «непокору Сполученим Штатам».

    Далі