• ТЮРЬМЫ СВОБОДНОГО МИРА

    ТЮРЬМЫ СВОБОДНОГО МИРА

    • Права людини
    • 17/08/2010

    Лилия ЗАКИРОВА, Андраник МИГРАНЯН, Николай ПАХОМОВ

    Масштаб проблем пенитенциарной системы США таков, что пока у властей не получается их решить даже под давлением мощного американского правозащитного сообщества.

    Сегодня США с более 2,3 млн заключенных возглавляют список стран по количеству людей, находящихся в местах лишения свободы. Это четверть всех отбывающих наказание в мире. Цифра 754 заключенных на 100 тыс. человек делает США мировым лидером и по соотношению количества заключенных к общему количеству населения. Если к числу заключенных добавить американцев, на которых распространяются процедуры условного и условно-досрочногоосвобождения, то получится, что 7,3 млн человек так или иначе охвачены системой наказаний — 3,2% населения страны.

    Все эти данные свидетельствуют о сложностях, с которыми сталкивается сегодня американское общество. Само функционирование пенитенциарной системы таких масштабов порождает множество социальных, правозащитных, экономических, межрасовых и, в результате, политических проблем.

    Главная причина перенаселенности американских тюрем — строгость законов, согласно которым незначительные правонарушения и нетяжкие преступления караются тюремными сроками. Перенаселенность ведет к росту затрат на тюрьмы в федеральном и местных бюджетах. Когда эти затраты пытаются сократить, часто нарушаются права заключенных. Кроме того, растет количество так называемых частных тюрем, в деятельности которых тоже отмечено множество нарушений. Попадая в тюрьму в молодом возрасте, отбывшие наказание в подавляющем большинстве случаев совершают правонарушения повторно и снова направляются в исправительные учреждения.

    Далі
  • ЙОНАС МЕКАС: «Флюксус тільки починається»

    ЙОНАС МЕКАС: «Флюксус тільки починається»

    • Статті
    • 14/08/2010
    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Американський кіноекспериментатор Йонас Мекас – живе втілення поразки повоєнного мистецького авангарду. Виставка, яку він привіз до Києва в червні 2010 року показала, що ця поразка не є остаточною.

    87-річний Мекас у капелюсі a la Фредді Крюґер та пляшкою «Чернігівського» в руці ходить по Музею сучасного образотворчого мистецтва України, де саме відкрилася виставка «З Нью-Йорка з любов’ю: Флюксус та американський кіноавангард». На стінах – роботи Джорджа Мачунаса, Нам Джун Пайка, Джорджа Брехта, Бена Вотьє, Йоко Оно та інших художників руху Флюксус, які віддали чимало зусиль задля того, щоб мистецтво не виставлялося в музеях, а взаємодіяло безпосередньо з навколишнім середовищем. «Митці повинні поміняти вежу зі слонової кістки на контрольну вежу суспільства» - йдеться в творі Джорджа Брехта «Текст, що стосується питань про мистецтво й суспільство»[1]. Під англійською назвою твору на виставці – лаконічний український переклад: «Текст про мистецтво». Крапка. В одному залі з Флюксусом – об’єкти з постійної «образотворчої» експозиції: богоматір з білого каменя та Ісус на колінах. Наступного дня з колонок у музейному залі лунатиме fm-радіо, а плазмові монітори з фільмами Мекаса, здається, виконують функцію подібних екранів над барною стійкою в кабаку. Якщо ж врахувати, що центральною установкою Флюксуса було «скасувати мистецтво», розчинити його в потоці побутових практик й таким чином революціонізувати повсякденність, ця виставка виглядає надзвичайно влучною іронією історії чи помстою естетики. Далі

  • БОРЬБА ЗА СВОБОДУ ИНФОРМАЦИИ КАК КЛАССОВОЕ ПРОТИВОСТОЯНИЕ

    БОРЬБА ЗА СВОБОДУ ИНФОРМАЦИИ КАК КЛАССОВОЕ ПРОТИВОСТОЯНИЕ

    • Статті
    • 13/08/2010

    Jamao

    В общественном сознании термин «классовая борьба» главным образом ассоциируется с движением промышленного пролетариата. Недавняя забастовка на заводе «Форд» [1] вызвала волну высказываний о нарастании классовой борьбы на постсоветском пространстве. К сожалению, мало кто из участников современного «левого» движения замечает, что параллельно с борьбой промышленного пролетариата идёт противостояние на другом фланге классового противоборства, которое началось не так давно, но с каждой секундой становится лишь острее. Это противостояние – борьба за свободу информации.

    В начале декабря [2007 г. - прим. ред.], через пару недель после начала забастовки всеволжских рабочих, произошло событие знаковое для российского интернет-сообщества. Житель Ростова-на-Дону Сергей Абрамов был осуждён за компьютерное пиратство. Случай сам по себе абсолютно не новый, дело только в том, что к году лишения свободы условно был приговорён «пират», распространявший информацию абсолютно безвозмездно, то есть без цели извлечения прибыли. Возможно, это и не первый подобный судебный процесс на территории России, но только он один получил широкую огласку. [2]

    Практика свободного обмена продуктами интеллектуального труда (программами, музыкой, графикой, текстами и.т.д.) настолько широко распространена среди пользователей интернет, что при желании «правоохранительные» органы могут привлечь к ответственности за нарушение авторских прав каждого второго компьютерного любителя. А если учесть, что доказательством вины в данном случае является само по себе наличие «пиратского» (то есть скопированного в обход закона) продукта на компьютере подозреваемого, то привлечь уже можно практически каждого пользователя.

    Разумеется, простое владение персональным компьютером и выходом в интернет не делает человека принадлежащим к эксплуатируемому классу, который может подвергаться репрессиям со стороны государства. Если понимать под классами группы людей, различающиеся по их роли в системе общественного производства и по их отношению (большей частью оформленному законах) к средствам производства [3], то, тем не менее, можно выделить два «класса» людей относительно процесса умственного труда и его результатов. Средством производства в данном случае, как правило, является компьютерная техника и программное обеспечение.

    Далі
  • ПСИХИАТРИЯ: КОНТРОЛЬ НАД СОЗНАНИЕМ ИЛИ ТЕМ, ЧТО ОТ НЕГО ОСТАЛОСЬ

    ПСИХИАТРИЯ: КОНТРОЛЬ НАД СОЗНАНИЕМ ИЛИ ТЕМ, ЧТО ОТ НЕГО ОСТАЛОСЬ

    • Здоров'я
    • 11/08/2010

    Александр ТАРАСОВ

    Соблазн контролировать сознание подданных путем провозглашения инакомыслящих "сумасшедшими" с последующим воздействием на них как на "сумасшедших" присутствовал у властей с давних пор. В древних обществах атеистов считали психами. Это даже в Библии отражено: "И сказал безумец в сердце своем: нет бога!".

    В христианских странах такой способ контроля над умами, как помещение инакомыслящих в дома умалишенных, долгое время был все-таки малораспространен. Наоборот, сплошь и рядом самых настоящих душевнобольных, страдавших галлюцинациями, передавали в руки инквизиции за "сношения с дьяволом".

    Ситуация изменилась в 30-е годы XIX века. Первый пример показала Россия и лично император Николай I. Это был знаменитый пример: официальное провозглашение П.Я. Чаадаева "сумасшедшим" за публикацию "Философического письма" - с запретом писать и выезжать из дома и помещением под надзор полицейского врача (алкоголика из ближайшей части, ежедневно изводившего Чаадаева своими пьяными придирками). Способ себя оправдал: последователей у Чаадаева не было. Несколькими годами позже к России присоединилась Америка: в северных штатах отдельных молодых людей из "приличных семей" стали отправлять в сумасшедшие дома за приверженность социалистическим (фурьеристским и сен-симонистским) взглядам, а в южных - за пропаганду аболиционизма. Уже в 40-е к списку добавилась Франция - власти экспериментировали с методами подавления сен-симонизма: одних - в тюрьму, других - в дурдом. Тюрьма, впрочем, была куда более распространенным наказанием. К тому же и врачи, как с неудовольствием обнаружили власти, нередко оказывались политическими единомышленниками репрессированных.

    Далі
  • КОНТРОЛЬОВАНЕ МІСТО НА ЗАХОДІ

    КОНТРОЛЬОВАНЕ МІСТО НА ЗАХОДІ

    • Статті
    • 09/08/2010
    Олексій ВЄДРОВ

    Рецензія на книгу: Фолькер Айк (ред). Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки (Volker Eick, Jens Sambale, Eric Töpfer. Hg. 2007. Kontrollierte Urbanität: Zur Neoliberalisierung städtischer Sicherheitspolitik. — Bielefeld: transcript. — 398 S.)

    Кому з нас не доводилось почуватися ніяково під пильними поглядами, коли заходиш у двір будинку, в якому не живеш і не працюєш? Ще неприємнішим це почуття стає, коли тебе прямо запитують, що ти тут забув. Були повідомлення і про обнесені парканом дитячі майданчики в Києві «тільки для своїх».

    Кому з нас приємно перед входом, скажімо, на великий концерт, мати близький тілесний контакт із працівниками приватних охоронних фірм або бути виведеною чи виведеним звідти за «занадто активну поведінку»?

    Хто з нас не бачив — в кращому разі зі співчуттям, в гіршому разі з полегшенням — як міліціонери забирають бездомного або просять неохайну людину показати документи з неодмінним питанням, мовляв, що ти тут робиш без місцевої прописки?

    Ми звикли списувати такі явища на «відсталість» України та «бидлуватість» тутешнього народу, який, звичайно, заслуговує на таку владу, таку міліцію й таке ставлення до нього. У цивілізованому світі все, звичайно, інакше. Ось тільки мешканці самого «цивілізованого світу» про це не знають. У збірці «Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки» науковці з Канади, США, Великої Британії та Німеччини на матеріалі переважно «своїх» країн, аналізують феномени, пов’язані зі зростанням контролю над міським простором за неоліберальної доби [1].

    Далі
  • Сексуальність та трансцендентність

    Сексуальність та трансцендентність

    • Статті
    • 05/08/2010
     Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Виставка «Сексуальність та трансцендентність» триває у Пінчук Арт Центрі з 24 квітня 2010 р. по 19 вересня 2010 р.

    Володимир АРТЮХ

    Зауважу, що у назві виставки та її концепції я не шукатиму особливого потенціалу чи новизни, а тим більше цікавого кута зору на представлені роботи. Можна здогадатись, що таке кітчеве формулювання було підведене заднім числом під зібрання хрестоматійних робіт художників, на чолі з розрекламованим Джефом Кунсом. Концентрація якісних робіт на квадратний метр занадто велика, щоб говорити про виставку у цілому, тим часом, як розмова про кожну роботу чи художника окремо означала б переписування розділу з підручника сучасного мистецтва останніх трьох десятиліть (на рештках якого лежить, періодично еякулюючи, скульптура молодого Яна Фабра у його інсталяції «Фонтан життя»).

    Тому  ми зупинимося на окремих темах, у полі яких можуть сприйматися певні  роботи. Сам геній цього місця змушує говорити про комодифікацію твору мистецтва, тим більше, що хедлайнером цього заходу є її співець Джефф Кунс. Про його одинадцять робіт організатори заявляють як про «кістяк виставки». Колишній брокер з Волл-Стріт, Джеф Кунс виробляє нудотно солодкаві об’єкти, здебільшого збільшені металеві копії банальних товарів, демонстративно заперечуючи критичну дистанцію до цих товарів (що відрізняє його від поп-арту). Проте збільшені й виконані в нержавіючій сталі, вони продаються за суми порядку мільйонів, а то й десятків мільйонів доларів (кажуть, «Висяче серце» купили від імені Пінчука у 2007 році за $21 млн. + $2,6 млн. премії посереднику – на той час рекорд для твору живого митця, проданого з аукціону; представлений на виставці «Синій діамант» – $11,8 млн.). В даному разі такому збільшеному, піднесеному рекламою та мистецьким ринком товару,  організатори виставки приписують еротичні властивості, а також магічні властивості доступу до трансцендентного. Предметність і комерційність підкреслюється незграбним винятком перформенса, який заборонено знімати.

    Далі