Статті

КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

• Галереї
• 12/10/2009

Олексій РАДИНСЬКИЙ

«То хай прийдуть жаркі розпалювачі з обпеченими пальцями! Ось вони! Ось вони!.. Вперед! Полум'я на бібліотечні полиці! Загатіть канали, щоб затопити музеї!.. О, втіха бачити, як величні старі полотна виринають без ладу в цих водах, пожухлі та пошарпані!..»

(Перший маніфест футуризму)

Для початку - коротка хронологія подій, що змусили зогнилу мистецьку спільноту очуняти від напівситого сну й почати скиглити зазубрені мантри. 25 вересня в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?». Обговорювалися поява антології «120 сторінок Содому» та заборона показу в Україні фільму «Бруно». Ця акція проходила в межах фестивалю «Остання барикада», а «Я Галерея» лише надала приміщення для її проведення. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я Галерею», залишивши на стіні напис «Ні содомії! ОУН». Реакція ключових учасників цих подій не забарилася, й вона була на диво знаковою. Першим ділом було затерто провокативний напис. А вже вранці 30 вересня Андрій Мокроусов, головний редактор видавництва «Критика», що видало антологію, поширив заяву, в якій прямим текстом пов'язав підпал галереї Гудімова з вищезгаданим диспутом, а також із націоналістичними погромами на Львівському форумі та в книгарні «Є», що супроводжували презентації «120 сторінок Содому». Крім того, Мокроусов скаржився, що медіа «цей брутальний акт терору зиґнорували», й «така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство».

"НЕЗРОЗУМІЛА КРАЇНА"

• Статті
• 10/10/2009

Андрій РЄПА

Україну роз’їдає іржа кризи, і вже ні для кого не секрет, що соціальна модель, яка була запропонована країні на початку її незалежності, себе не виправдала і потребує серйозного переосмислення і заміни. Ця система, скажемо прямо, не створена для людей, більше того, вона глибоко шкодить їм, якщо не відверто спрямована проти них. Точніше, ця модель суспільства розрахована на благо невеликої кількості за рахунок поневірянь переважної більшості. Ось так це працює, все інше, як казав Поль Валері, література. Натомість нас переконують у тому, що гніт дикого капіталізму і супутні йому непристойне розділення праці та потворні нерівності є неминучими, природними і вічними. Довірливість і терпіння наших людей, звичайно, гідні подиву і пошани, але всьому є логічний край. Сьогодні питання вже не стоїть про поліпшення навколишнього світу (це вже занадто), але точно про зупинку сповзання на самісіньке дно.

Нещодавно ми пересвідчилися: коли трапляється лихо, держава рятує не людей, а банки. Тобто ту саму «невелику кількість», потреби та інтереси якої ототожнюються із загальним благом. Усе інше, як радить реклама, нехай зачекає. Куди зникають мільярди коштів кредитів на підтримку банків — велика таємниця, хоча борг віддаватимемо з гаманця всіх громадян. Криза — це чудова нагода збагатитися одним за рахунок банкрутства інших. Пікантності ситуації додає те, що люди, які методично заганяли країну в яму, сьогодні в перших кандидатах на її врятування. Вони не були з ганьбою вигнані геть, зовсім ні. Чомусь вважається, що той, хто одного разу вас пограбував, наступного разу обов’язково принагідно зробить навпаки.

ТУРИСТИ ТУТ НЕ ХОДЯТЬ

• Статті
• 08/10/2009

Ця стаття почалася з випадкової зустрічі у Кракові, на літній школі „Міста в конфлікті: урбаністичні стратегії в Центральній Європі”, організованій Краківським міжнародним культурним центром. Незважаючи на різний бекграунд – одна з нас (Т.З.) прихильниця інтердисциплінарних культурних студій, друга (А.Р.) – критичний соціолог, скепсис до моделей культурного урядування, запропонованих професорами Краківського центру, був спільним. Нам видається, що за популярною нині як в Польщі, так і в Україні темою центральноєвропейських студій та збереження історичної спадщини забувається Місто як таке, як живе та динамічне соціальне середовище, яке існує не лише в площині інтелектуальних проекцій (representations of space), але й, за термінологією Aнрі Лефевра, в просторі, який щохвилинно проживається (representational space та spatial practice) його мешканцями і користувачами. Серед прикладів, до яких звертатимемося, будуть головним чином Краків та Львів – ті центрально-європейські міста, середовище і проблеми репрезентації яких знайомі нам з власного досвіду. Далі

ОТ КАРПАТ ДО БРИТАНСКИХ МОРЕЙ

• Слайдер
• 07/10/2009

master_genie

Ирландцы дали «зелёный свет» созданию огромной милитаризированной авторитарной империалистической сверхдержавы. Теперь – не только на восточных, но и на западных границах Украины.

2 октября в Ирландии прошёл референдум по вопросу ратификации Лиссабонского договора. Мнением жителей Зелёного острова относительно документа, который бы превратил ЕС в гигантскую федерацию, интересуются уже в четвёртый раз. Сначала они отвергли эту идею на референдуме по поводу Договора в Ницце, подписанного главами государств в 2001 г.; правительство не успокоилось и провело ещё один референдум на ту же тему. Договор таки протащили.

Потом была эпопея с Конституцией ЕС: этот унификационный неолиберальный проект отвергли на референдумах французы и голландцы, поэтому дальнейшее проведение плебисцитов представлялось бессмысленной публичной поркой евробюрократов, и его прекратили. Ведь по результатам опросов, отношение жителей всех европейских стран к конституции становилось тем более враждебным, чем больше информации об этом документе просачивалось в прессу. Это касалось и тех стран, где даже не собирались проводить референдум – например, Германии. Так что до Ирландии очередь просто не дошла.

О РЕВОЛЮЦИЯХ И ФОРМАЦИЯХ

• Статті
• 07/10/2009

В революциях разбираются уже все, а лет десять назад Борис Рудницкий даже издал толстую книжку с названием «Как сделать революцию». Процентов 80 ее – подборки цитат из Ленина, остальное – назидания автора. Несмотря на сие практическое руководство, Рудницкий ни одной революции так и не сделал.

Чем-то подобным занимаются и многие левые, особенно троцкисты. Похоже, они вообще единственные среди марксистов, кто еще усердно читает Ленина.Остальным хватает устной передачи как Священного Предания трех ленинских признаков революционной ситуации, хотя, конечно, попадаются и знатоки Священного Писания. Но все они абсолютно уверены – ключ от революции у них в кармане. Все они прекрасно обходятся представлениями о мире начала ХХ века, не замечая, что за сто лет мир сильно изменился.

Практика давно заставила усомниться в истинах Священного Писания, и прежде всего в идее социальной революции как причине смены формаций, да и в самой формационной схеме. Опыт показал: обе эти идеи – лишь гипотезы, слабо подтвержденные практикой.

Маніфест комуністичної партії

• Класова експлуатація
• 05/10/2009

Привид бродить по Европі — привид комунізму. Всі сили старої Европи об’єдналися для священного цькування цього привиду