• ЧЕМ ПАХНЕТ СОЦИОЛОГИЯ?

    ЧЕМ ПАХНЕТ СОЦИОЛОГИЯ?

    • Статті
    • 17/04/2010

    Александр ПАНОВ

    Когда-то давно известный итальянский детский писатель и журналист Джанни Родари написал стихотворения о том, чем пахнут и какого цвета ремесла. Очень близко им по духу стихотворение «Кем быть?» Владимира Маяковского.

    Сейчас по таким произведениям уже можно начинать восстанавливать социальную историю эпох, в которые они писались и усердно читались (благо эпохи эти уже успели обрасти изрядным количеством мифов, вследствие чего нуждаются в демифологизации и научном осмыслении). Ведь если вооружиться постфрейдистским тезисом о том, что всю культуру того или иного общества можно в концентрированном виде прочитать через принятые в нем практики воспитания детей (такой подход был особо популярен в американской культурной антропологии как раз во времена Маяковского и Родари), то эти стихи следует рассматривать как источник, своего рода культурный артефакт.

    Если обратить внимание на содержание стихов Маяковского и Родари, то и там и там, среди воспеваемых образов вы не обнаружите такой фигуры, как, например, социолог, философ или психолог. Конечно, это детские стихи, которые, в первую очередь, должны были быть понятны детям и говорить на понятном им языке. И, тем не менее, включить туда образ ученого, без определения его точной деноминации, было вполне возможно. Не все представленные там профессии пролетарские, есть и интеллигенция. У Маяковского - инженеры и врачи, у Родари - тоже есть «доктор в халате с лекарством приятным». Но вот ученых нет...

    Далі
  • ВОНИ БАЛАКАЮТЬ. ВОНА — ПРАЦЮЄ

    ВОНИ БАЛАКАЮТЬ. ВОНА — ПРАЦЮЄ

    • Статті
    • 14/04/2010

    [info]volontariste

    Габор Вона, лідер крайньо правої партії Рух за кращу Угорщину, або, простіше, Йоббік, справді не сидить, склавши руки. Як і вся його команда, що домоглась фантастичного електорального успіху. Тепер, з огляду на підсумки першого туру парламентських виборів,  Вона може сісти за написання потенційного бестселеру «Як створити ультраправу партію, за яку через 7 років голосуватиме кожен шостий, для чайників».

    Якихось два роки тому в таку цифру — 16,7% — мало хто б повірив. На початку 2008 р. партію називали «маленькою», а навесні того ж року ще можна було самовпевнено писати про те, що «електоральна підтримка ультраправих не буде істотньо більшою, ніж стабільні 3-4%». Склалося так, що значно більшу увагу журналісти приділяли її парамілітарному крилу — Угорській гвардії, яка була створена «для фізичної та духовної самооборони» угорської нації у серпні 2007 р. Тоді, у замку Буда, 56 чоловіків (число, що символізує революцію 1956 р.) були посвячені на членство колишнім міністром оборони,  а три священики, з католицької, кальвіністської та євангелістської церков, благословили прапор. Одягнені у чорні чоботи, чорні брюки, чорні жилетки без рукавів, чорні кашкети та білі сорочки, «гвардійці» своїм виглядом відсилали до архетипу класичного фашистського парамілітарного загону, а «прапор Арпада», центральний елемент організаційної символіки, використовувався до того фашистською Партією схрещених стріл.

    Далі
  • ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

    ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

    • Статті
    • 13/04/2010

    Денис ГОРБАЧ

    На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується "Філософський пароплав", на якому було вислано з Радянської Росії "цвіт національної інтелігенції". Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що "Філософський пароплав" відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують "неавторитарних лівих", з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

    Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США - країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали "небажаних осіб" - анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.

    Далі
  • НАУКА И ЭТИКА, ИЛИ МОГУТ ЛИ УЧЕНЫЕ ИЗБЕЖАТЬ КСЕНОФОБИИ?

    НАУКА И ЭТИКА, ИЛИ МОГУТ ЛИ УЧЕНЫЕ ИЗБЕЖАТЬ КСЕНОФОБИИ?

    • Статті
    • 10/04/2010

    Виктор ШНИРЕЛЬМАН

    Эпоха [1] постмодерна, представляющая знакомые явления с незнакомой стороны и ставящая под вопрос то, что еще совсем недавно никаких вопросов не вызывало, бросает вызов ученым и заставляет переосмысливать позиции, которые еще совсем недавно считались незыблемыми. Это, в частности, касается изучения ксенофобии и расизма, исследования идеологии и деятельности праворадикальных движений, распространения ксенофобских настроений в обществе и их влияния на межэтнические отношения. В этой связи вызывает недоумение тот факт, что подавляющее число российских этнологов (или социальных и культурных антропологов) дистанцируются от этой проблематики, старательно не замечают ее или даже своими теоретическими рассуждениями либо гипотетическими построениями — чаще всего неосознанно, но иногда вполне сознательно — подбрасывают хворост в костер ксенофобии и поднимающего голову расизма. Размышления над тем, почему это происходит, заставляют, во-первых, по-новому оценить некоторые базовые позиции отечественной науки, а во-вторых, задуматься о социальной роли нашей науки и о месте ученого в обществе.

    Отмеченная отстраненная позиция ученого вовсе не всегда связана с тем, что сам он разделяет ксенофобские настроения, хотя и это встречается. Мотивации и установки специалиста отличаются определенным разнообразием.

    Далі
  • КЛАСОВА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РОБІТНИКІВ ТУРБУЮТЬ ЛИШЕ РОБІТНИКІВ

    КЛАСОВА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РОБІТНИКІВ ТУРБУЮТЬ ЛИШЕ РОБІТНИКІВ

    • Статті
    • 09/04/2010

    ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

    Дайджест №4, 8 квітня 2010

    Як показують результати регулярного моніторингу Центру дослідження суспільства, кількість протестів у березні 2010 року суттєво зросла, в порівнянні з попереднім місяцем. Якщо в лютому 2010 року на території України відбувалося в середньому 6-7 протестних подій щодня, то в березні цей показник збільшився в півтора раза і сягнув 9-10 протестних подій щодня. Така щоденна протестна активність є рекордною від початку проведення моніторингу Центру (з вересня 2009 року). А протестні події, викликані змаганням за політичну владу та ідеологічними питаннями, поступаються місцем безпосередній боротьбі за економічні інтереси різних соціальних груп.

    Діаграма 4.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 31 березня 2010 року).

    Вибори пройшли, реальні проблеми залишились

    Ця активізація протестуючих у березні 2010 року цікава тим більше, якщо звернути увагу на рекордно низьку кількість протестів у січні-лютому 2010 року (в середньому – 6-7 у день). І якщо в січні спад активності можна було б частково пояснити зимовими святами, то аналогічний низький показник у лютому наводить на думку, що таку динаміку варто пояснювати іншим фактором – виборами і передвиборчою кампанією. У дайджесті Центру дослідження суспільства №2 від 5 лютого 2010 р. ми зазначали, що перед виборами  політичні партії більше залучаються до вуличних протестів, а серед питань, які  піднімаються протестними групами, більше акцентуються ідеологічні та політичні проблеми. Імовірно передвиборча активізація політичних партій та процес волевиявлення в принципі змінює розподіл ресурсів у сфері громадської активності, що й призводить до зменшення вуличних акцій протестів у цей період. Цим (а також призначенням Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України) можна пояснити і подальший сплеск вуличної протестної активності в березні після закінчення передвиборчої кампанії. Адже в обіцянки можна вірити, але реальні проблеми від цього нікуди не зникають.

    Далі
  • КТО ТАКИЕ «БЕЛЫЕ ЛЮДИ»?

    КТО ТАКИЕ «БЕЛЫЕ ЛЮДИ»?

    • Статті
    • 08/04/2010

    Линда ГОРДОН

    Рецензия на THE HISTORY OF WHITE PEOPLE By Nell Irvin Painter. Illustrated. 496 pp. W. W. Norton & Company.

    Заголовок новой книги Нелл Ирвин Пейнтер – «История белых людей» - является провокацией сразу по нескольким причинам: эта монументальная претенциозность и абсурдная грандиозность должны напомнить нам о том, что белые считали заголовок «История черных людей» совершенно разумным. Тем не менее, заголовок совершенно точно отражает содержание книги, которая рассматривает характеристики светлокожих людей, которых мы сегодня зовем «белыми», начиная с древних скифов. Тем, кто еще не в курсе, насколько поменялись эти характеристики, стоит напомнить, что ваше зрительное восприятие никогда не было основанием для расовой номенклатуры.

    Некоторые древние описания народов признавали цвет их кожи, например, древние греки отмечали, что «варварские» северные народы, скифы и кельты, обладают ненормально светлым (по сравнению с греками) цветом кожи. Однако большинство людей древности считали главными этническими отличиями особенности культуры, а не внешнего облика, хотя в целом необычно светлая кожа считалась признаком низкой цивилизованности. Столетия спустя европейские путешественники отмечали светлокожесть черкесских или кавказских племен, как признак людей, которые подходят только для рабства, и одновременно описывали черкесских рабынь как несравненных красавиц. Такая экзотизация и сексуализация женщин из предположительно низших «рас» имеет длительную и непрерывную историю в расовом мышлении, просто сегодня аналогичные процессы направлены на женщин с более темным цветом кожи.

    Далі