Статті

КОНТРОЛЬОВАНЕ МІСТО НА ЗАХОДІ

• Статті
• 09/08/2010

Олексій ВЄДРОВ

Рецензія на книгу: Фолькер Айк (ред). Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки (Volker Eick, Jens Sambale, Eric Töpfer. Hg. 2007. Kontrollierte Urbanität: Zur Neoliberalisierung städtischer Sicherheitspolitik. — Bielefeld: transcript. — 398 S.)

Кому з нас не доводилось почуватися ніяково під пильними поглядами, коли заходиш у двір будинку, в якому не живеш і не працюєш? Ще неприємнішим це почуття стає, коли тебе прямо запитують, що ти тут забув. Були повідомлення і про обнесені парканом дитячі майданчики в Києві «тільки для своїх».

Кому з нас приємно перед входом, скажімо, на великий концерт, мати близький тілесний контакт із працівниками приватних охоронних фірм або бути виведеною чи виведеним звідти за «занадто активну поведінку»?

Хто з нас не бачив — в кращому разі зі співчуттям, в гіршому разі з полегшенням — як міліціонери забирають бездомного або просять неохайну людину показати документи з неодмінним питанням, мовляв, що ти тут робиш без місцевої прописки?

Ми звикли списувати такі явища на «відсталість» України та «бидлуватість» тутешнього народу, який, звичайно, заслуговує на таку владу, таку міліцію й таке ставлення до нього. У цивілізованому світі все, звичайно, інакше. Ось тільки мешканці самого «цивілізованого світу» про це не знають. У збірці «Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки» науковці з Канади, США, Великої Британії та Німеччини на матеріалі переважно «своїх» країн, аналізують феномени, пов’язані зі зростанням контролю над міським простором за неоліберальної доби [1].

Сексуальність та трансцендентність

• Статті
• 05/08/2010

Володимир АРТЮХ

Зауважу, що у назві виставки та її концепції я не шукатиму особливого потенціалу чи новизни, а тим більше цікавого кута зору на представлені роботи. Можна здогадатись, що таке кітчеве формулювання було підведене заднім числом під зібрання хрестоматійних робіт художників, на чолі з розрекламованим Джефом Кунсом. Концентрація якісних робіт на квадратний метр занадто велика, щоб говорити про виставку у цілому, тим часом, як розмова про кожну роботу чи художника окремо означала б переписування розділу з підручника сучасного мистецтва останніх трьох десятиліть (на рештках якого лежить, періодично еякулюючи, скульптура молодого Яна Фабра у його інсталяції «Фонтан життя»).

Тому  ми зупинимося на окремих темах, у полі яких можуть сприйматися певні  роботи. Сам геній цього місця змушує говорити про комодифікацію твору мистецтва, тим більше, що хедлайнером цього заходу є її співець Джефф Кунс. Про його одинадцять робіт організатори заявляють як про «кістяк виставки». Колишній брокер з Волл-Стріт, Джеф Кунс виробляє нудотно солодкаві об’єкти, здебільшого збільшені металеві копії банальних товарів, демонстративно заперечуючи критичну дистанцію до цих товарів (що відрізняє його від поп-арту). Проте збільшені й виконані в нержавіючій сталі, вони продаються за суми порядку мільйонів, а то й десятків мільйонів доларів (кажуть, «Висяче серце» купили від імені Пінчука у 2007 році за $21 млн. + $2,6 млн. премії посереднику – на той час рекорд для твору живого митця, проданого з аукціону; представлений на виставці «Синій діамант» – $11,8 млн.). В даному разі такому збільшеному, піднесеному рекламою та мистецьким ринком товару,  організатори виставки приписують еротичні властивості, а також магічні властивості доступу до трансцендентного. Предметність і комерційність підкреслюється незграбним винятком перформенса, який заборонено знімати.

Маркс і Енгельс про російський імперіалізм

• Статті
• 04/08/2010

Трапляється так, що російські кріпаки розуміють емансипацію зовсім інакше, ніж уряд, а російське дворянство розуміє її ще по іншому

ДУБАИ ВО МНЕ (2010)

• Статті
• 02/08/2010

Дмитрий КРАЛЕЧКИН

"Дубаи во мне" Христиана фон Борриса - это фильм о самом инновационном городе планеты, о том будущем, которое осуществляется уже сейчас. И это будущее не имеет ничего общего с инспирированными советской фантастикой "наукоградами" или древними "городами Солнца". Реальность будущего выглядит совершенно иначе и, в то же время, тривиальнее некуда.

Дубаи - это буквально проект построения сверх-технологичного города в условиях, которые максимально противятся городской организации пространства. Он построен так, словно бы его уже строили на Марсе - собственно, строить города на Луне и на Марсе можно будет только по такой же методе, а вовсе не в рамках мифического "международного сотрудничества". В Дубаи такое сотрудничество тоже налицо, но носит совершенно иной характер.

Дубаи является весьма условным городом, скорее это манифестация "творческой активности" капитала, осуществляемой государством ОАЭ, то есть правящей семьей и лично шейхом. Это буквальная реализация идеи распада, разведения "пустыни реального" и "воображаемого": поддерживаемое государственным капиталом воображаемое выстроено именно в пространстве полного запустения, и именно потому производит столь мощный эффект. Главное условие построения ультрасовременного города - это сосредоточение политической и финансовой власти в руках вполне просвещенной, но авторитарной власти. Более того, условием является неразличение бизнес-процессов, публичных процессов и политических. Дубаи является чистой манифестацией мощи капитала - потому здесь все должно быть самое дорогое и самое современное. В перспективе истощения запасов нефти ОАЭ Дубаи должны, соответственно, стать сверхсовременным финансовым центром, то есть со временем, как предполагает шейх, нефтяной капитал должен мутировать в финансовый, поэтому Дубаи выступает одновременно в качестве мутагена и того, что образуется в результате мутации.

Классовый вопрос постсоветского феминизма, или Об отвлечении угнетенных от революционной борьбы

• Статті
• 31/07/2010

Сформировавшееся в постсоветских гендерных исследованиях описанное разделение является в определенном смысле классовым

КРОВ НА ШЛЯХУ

• Статті
• 28/07/2010

Щороку десятки тисяч людей - 90 відсотків із них із Центральної Америки - перетинають усю Мексику в надії досягти Сполучених Штатів. Вони подорожують пішки, поїздами, машинами, автобусами та вантажівками. В дорозі цим людям доводиться стикатися з ризиком викрадення, шантажу, зґвалтування, хвороби, голоду та смерті.

Фотограф із Еквадору Феліпе Хакоме Марчан проїхав разом із мігрантами цією небезпечною дорогою, документуючи випробування та небезпеки подорожі на північ.

Усе тільки погіршилося після того, як Мексика посилила війну з наркокартелями: тепер у пошуках легких прибутків злочинні синдикати почали захоплювати мігрантів, вимагаючи від їхніх і так небагатих родичів викупу.

В результаті збільшення ризиків, у квітні цього року Міжнародна Амністія назвала шлях мігрантів "одним із найнебезпечніших у світі". Хакоме провів 5 місяців, живучи в наметах і хибарах уздовж цього шляху, документуючи постійний потік мігрантів із Центральної Америки, що стали на довгий шлях до кращого життя.