• «Формування» і «занепад» робітничого класу  (спроба огляду)

    «Формування» і «занепад» робітничого класу (спроба огляду)

    • Статті
    • 30/05/2009

    Після руйнування Берлінської стіни та розпаду СРСР стало модно говорити не лише про смерть комунізму, а й про смерть робітничого класу. На початку 1990-х відомі соціологи Ульрих Бек та Ентоні Ґіден заявили, що клас як соціяльна категорія перестав відігравати будь-яку роль у сучасних суспільствах, а 1996 року у Великобританії вийшла монографія Яна Пакульського і Малколма Вейтерса під назвою «Смерть класу». Звісно, робітники нікуди не зникли - вони і далі шиють нам одяг, складають докупи наші автомобілі, будують нам житло, видобувають вугілля і вантажать судна (до того ж, останніми роками пролетаризації зазнає дедалі більше представників дрібної буржуазії чи так званих середніх класів - на противагу ранішій тенденції «обуржуазнення» робітників). Однак особливістю наукових дискусій про становище робітничого класу в сучасних суспільствах є те, що наукова складова (визначення, класифікація, кількість і головні характеристики робітників у суспільстві) є другорядною, порівняно з політичним питанням щодо революційного потенціялу цього класу. Тобто питанням, яке імпліцитно присутнє в усіх дослідженнях, є не те, чи існує сьогодні робітничий клас як такий, а радше - чи здатний він суттєво змінити хід історії.

    Далі
  • Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    Враження від однієї виставки політичного мистецтва

    • Статті
    • 29/05/2009

    Роман ПІЩАЛОВ

    Я був на виставці «Погляди» в Центрі сучасного мистецтва, який розташований на території Києво-Могилянської академії (вул. Г. Сковороди, 2). Анонсована як «виставка політичного мистецтва», вона представила роботи художників, об'єднаних у ґрупу «Худрада». Загальне враження від експозиції залишилось таке, що художники взялися за формулювання чи висвітлення проблем, всю складність яких вони до кінця не усвідомили, а відтак не змогли ні чітко сформулювати їх, ані вирішити (якщо, звичайно, таке завдання вони перед собою взагалі ставили). Два десятки представлених на виставці робіт нагадували якісь відходи... ні, навіть не самих витворів мистецтва, а ідей, до того ж не зовсім ориґінальних. Відходи чужих ідей.

    Мені здається, що, коли берешся за політичне мистецтво, важливо не втрачати пильність і слідкувати за тим, щоб на шляху, незалежно від напрямку руху (чи від мистецтва до політики, чи навпаки), не тільки не розгубити властивостей одного, не набувши властивостей другого, але зробити так, аби витвір політичного мистецтва демонстрував гармонійне поєднання елементів одного й другого. Інакше виходить або шалена пропаґанда, або безформні згустки напівнатяків і напівжестів. Це тим більше важливо для художників, які зараховують себе до продовжувачів «лівої» традиції (а я розумію, що художники «Поглядів» вважають себе саме такими).

    Далі
  • ВЕЗЕРМАНИ: КІНОСЕАНС ЕСТЕТИЧНО-ПРАКТИЧНИЙ

    ВЕЗЕРМАНИ: КІНОСЕАНС ЕСТЕТИЧНО-ПРАКТИЧНИЙ

    • Статті
    • 26/05/2009

    Далі
  • Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    • Статті
    • 24/05/2009
    «Вальс с Баширом»: показательный случай соучастия израильской культурной индустрии в израильском апартеиде. Waltz With Bashir: A Case Study on the Complicity of the Israeli Cultural Industry with Israeli Apartheid Rethinking marxism

    В статье проводится параллель между расистской и милитаристской политикой государства Израиль и его же культурной дискриминацией палестинского меньшинства. Рассматривается собравший много международных призов анимационный фильм израильского режиссера Ари Фольмана «Вальс с Баширом» и показывается как там за видимостью изображения драмы израильского солдата скрыт один из видов государственной пропаганды (пусть даже не сознаваемой самим режиссером). Для нас пример анализа такой связи искусства и государственной пропаганды в последнее время становится все актуальнее – в связи с все чаще появляющимися махровыми образчиками такого «искусства» в пространстве российской культуры.

    Далі