• Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

    Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

    • Статті
    • 30/01/2010

    Доба української революції 1917 - 1920 рр. і період Української Центральної Ради зокрема здавна привертає увагу істориків. Чимало з них, описуючи причини поразки Центральної Ради, згадують і повстання, підняте проти неї більшовиками в січні 1918 р. в Києві, як раз тоді коли більшовицькі війська зі сходу вели повномасштабний наступ на столицю УНР. Проте спеціальних наукових досліджень саме цього повстання до сих пір практично немає. Як не дивно, але навіть у радянські часи наукова розробка цієї теми була зведена до написання кількох популярних нарисів, енциклопедичних та ювілейних статей. Причини ж, підготовка, перебіг повстання, склад його учасників, роль різних політичних сил у ньому практично залишились недослідженими.

    Не багато зробили в цьому напрямку і дослідники з української діаспори. Ось як описує причини і початок січневого повстання в Києві „Енциклопедія українознавства”: „Під впливом большевицької пропаганди чужонаціональні (росіяни та жиди) робітники київського заводу „Арсенал” під проводом А. Іванова, захопивши стратегічні пункти міста (Арсенал, Печерськ, Поділ, Вантажну станцію, Старе місто) і намагаючись оточити Центральну Раду, почали 29.01.1918 р. (дата подана за новим стилем. За старим стилем це 15 січня 1918 р. – А. З.) повстання”.

    Далі
  • БЫВШАЯ ЮГОСЛАВИЯ - НОВАЯ СЕТЬ СОПРОТИВЛЕНИЯ

    БЫВШАЯ ЮГОСЛАВИЯ - НОВАЯ СЕТЬ СОПРОТИВЛЕНИЯ

    • Статті
    • 29/01/2010

    Растко МОЧНИК, Люсьен ПЕРПЕТТ

    12—13 сентября 2009 года в Сараево по инициативе движения «Доста»[1] прошел Форум сопротивлений. Движение «Доста» было начато сараевской молодежью, которая организовала две радикальных демонстрации, выступая против инертности правительства в борьбе с преступностью, а также — в расследовании недавнего убийства мелкими хулиганами подростка. Участниками Форума сопротивлений стали представители различных движений и организаций из Боснии и Герцеговины, Македонии, Сербии и Словении, а также из Франции, Греции и Польши. Хорватские активисты, проводившие в то же время антиправительственную демонстрацию, направили свое приветствие. Люсьен Перпетт: Можете ли вы указать причины своего участия в деятельности Форума?

    Растко Мочник: За последние годы происходили студенческие и молодежные демонстрации в Белграде, Сараево, Загребе и Любляне. В Боснии и Герцеговине эти молодые люди создали сеть сопротивления, которая охватывает всю страну — что весьма ново для этой республики, разрываемой националистическими политиками. В апреле—мае 2009 года, студенты заняли несколько факультетов в крупных городах Хорватии[2]. На факультете искусств в Загребе — столице страны — «блокада», в ходе которой студенты организовали альтернативный университет, продолжалась более месяца. Осенью 2007 года в Любляне молодые активисты кампании «глобальной справедливости» приняли участие в большой профсоюзной демонстрации, выступавшей против неолиберальной политики правительства и за индексацию оплаты труда соответственно росту прибылей[3]. Тогда экономика переживала значительный рост, в то время как уровень заработной платы находился в стагнации. Кроме того, молодежь оказывается среди тех групп общества, которые больше всего страдают от неолиберального переиздания периферийного капитализма: социологи даже отмечают «дискриминационную флексибилизацию молодежи». В Словении 37,2 % рабочих мест, занимаемых молодыми людьми в возрасте от 14 до 29 лет, в 2001 году были прекарными (против 10,1 % среди лиц в возрасте 30 и старше)[4]. Ситуация особенно неблагоприятна для выпускников университетов: в Словении спрос на должности, требующие высшего образования, почти вдвое больше числа предлагаемых рабочих мест.

    Далі
  • О революциях личности и реформах образования

    О революциях личности и реформах образования

    • Статті
    • 27/01/2010

    Александр БИКБОВ

    О революции личности

    Чаще всего революция определяется как момент эмансипации, создающей возможности или реализующей возможности, которые ранее реализовать было нельзя. Происходит это с шумом, криком, потрясениями: нельзя не заметить этого процесса. Таковы, в частности, революционные события «1968-х годов» во Франции, которые сделали возможными легальные аборты, критическую и социально ориентированную прессу, систему неправительственных организаций, социальные центры и жизнь в коммунах, новые образовательные структуры и властные институции, мини-юбки, свободный секс. 

    Далі
  • НЕМНОГО О ДВОЙНОМ СЧЕТЧИКЕ И КРЫСАХ

    НЕМНОГО О ДВОЙНОМ СЧЕТЧИКЕ И КРЫСАХ

    • Статті
    • 27/01/2010

    Дмитрий КОЛЕСНИК

    Кто бы ни победил во втором туре выборов, чем бы ни закончился президентский забег, но ни пришедший вторым, ни пришедший предпоследним не смогут окончательно реализовать свои амбиции. Двоевластие де-факто будет сохраняться, сколько бы новых выборов ни назначалось.

    Мы зачастую склонны видеть в этом двоевластии некий прообраз двухпартийной системы по образцу Великобритании и США. Но подобный паритет осложняется сильнейшим желанием каждого (невзирая на реальность) получить окончательную и безоговорочную победу. Получить полномочия туркмен-баши.

    Но что делать, если примерно равные силы, сцепившись в жестокой схватке, не могут все же рассчитывать на полный триумф? Неужели вечная борьба? Не для того ылита рвалась к экономическим рычагам, чтобы находится в постоянном напряжении, вечно отодвигая до следующих перевыборов долгожданный покой на перинах, рахат-лукум и танцующих гурий. Перспектива вот так всю жизнь и напрягаться, как какие-то европейские социал-демократы, никак не прельщает. А глаза невольно с завистью косят в сторону среднеазиатских баев. Что ж, неужели так и окаменеть здесь в схватке каким-то барельефом времен афино-спартанских войн?

    Далі
  • МІСТО БОГА / CIDADE DE DEUS

    МІСТО БОГА / CIDADE DE DEUS

    • Статті
    • 22/01/2010
    Андрій БОЖОК і Валентин ДЕГТЯР

    Не так давно, у жовтні 2009 року в трущобах Ріо-де-Жанейро відбулася невеличка, проте кривава війна за контроль над торгівлею кокаїном. У сутичках між представниками влади та двома угрупуваннями бандитів було збито поліцейський гелікоптер, вбито декількох поліцейських та місцевих жителів, а також спалено щонайменше десять автобусів. Як повідомляє "The Guardian", незважаючи на усі намагання місцевої влади покращити рівень безпеки у Ріо перед чемпіонатом світу з футболу 2014 та Олімпійськими Іграми 2016 року "більшість з фавел міста все ще контролюються членами трьох угруповань наркомафії, які володіють все складнішим арсеналом зброї, в т.ч. автоматами та навіть засобами протиповітряної оборони. Джерелами цієї зброї часто є запаси, що призначені для болівійської і аргентинської армії та, натомість, доставлені контрабандою в Ріо" [1]. "Проекти пацифікації", за якими трущоби Ріо перманентно окуповані поліцією, не дають бажаних результатів "покращення безпеки". Адже вони не торкаються ані запитання корумпованості поліції та інших державних органів, які є частиною проблеми (без цієї корупції, "наркомафія" не мала би доступу до зброї, призначеної для болівійської і аргентинської армій), ані соціо-економічних передумов "війни" у бразильських фавелах, що триває уже декілька десятиліть.

    Далі
  • “НЕ ТЕ ЩОБ РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ, ПРОСТО ТЕПЕР ГІРШЕ”: НОСТАЛЬГІЯ ЗА ЧИМ?

    “НЕ ТЕ ЩОБ РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ, ПРОСТО ТЕПЕР ГІРШЕ”: НОСТАЛЬГІЯ ЗА ЧИМ?

    • Статті
    • 16/01/2010

    Анастасія РЯБЧУК

    Проблема з такою «ностальгією» у тому, що вона суміщає несумісні речі: «соціалізм» і «епоху Брежнєва», «стабільність» і «застій». Ностальгія і солідарність можливі і необхідні тою мірою, якою вони вказують на проблеми та суперечності у нашому суспільстві. Минуле повинне допомагати нам критично осмислювати теперішні зміни, помічати як здобутки так і втрати, розуміти, що завжди є альтернативи (причому не лише «негативні» антиутопії, а й «позитивні» – де навпаки теперішнє становище є «антиутопією»). Водночас вибір між поганим минулим і поганим теперішнім – це не той вибір, який ми повинні робити. Так само ми не повинні вибирати між Гітлером і Сталіном, між аме риканським імперіалізмом і тероризмом. І коли ностальгія стає вибором радянського минулого – це означає, що люди не бачать у сучасному позитивних альтернатив, і нашим завданням є ці альтернативи створити.

    Електропоїзд з Києва до Яготина переповнений – саме о сьомій вечора всі повертаються до своїх сіл. Жінки зі спорожнілими торбами – з базарів, чоловіки у комбінезонах – з будівництва. Штовхаються, щоб зайняти ’сидячі’ місця у вагонах або, принаймні, стати десь біля вікна, адже від спеки і втоми можна зомліти. Одна з жінок зітхає: “Ох, яке ж важке тепер життя”. “І не кажіть, усе таке дороге, а зарплати такі малі,” – підхоплює сусідка. І ось уже дві раніше незнайомі жінки ведуть розмову, немов давні подруги: про ціни на продукти, про те, що вже десять років жодна з них не мала відпустки, і що все тепер “не таке”: і молодь не така, і по телевізору показують не те, і люди “всі якісь злі стали, якісь сердиті”. Розмову підхоплюють інші пасажири, і незабаром уже цілий вагон нарікає на важке життя, лає владу і згадує минуле з “ковбасою за два двадцять”. “Он раніше гуртки для дітей були безкоштовні, а тепер нікуди ж їх не запишеш, бо та ж музична школа стільки коштує…”. “Раніше не треба було думати, чи вистачить зарплати, навіть щось можна було на книжку покласти…”. “Раніше і у парках було чисто, і дитячі майданчики були, і стадіони, а тепер скрізь самі смітники…”. “Раніше я й журнали передплачував, і книжки читав, а тепер усе дуже дорого, та й часу немає з цією роботою”. Я зауважую, що можливо, те минуле не було таким уже й добрим, адже і голодомор був, і політичні репресії, та й за дешевою ковбасою у сімдесяті доводилося стояти кілька годин у черзі. Однак відразу ж отримую відповідь від жінки, що почала розмову: “Я й не кажу, що було краще. Це не те, щоб раніше – краще, просто тепер гірше”.

    Далі