• ЧЕМ ПАХНЕТ СОЦИОЛОГИЯ?

    ЧЕМ ПАХНЕТ СОЦИОЛОГИЯ?

    • Статті
    • 17/04/2010

    Александр ПАНОВ

    Когда-то давно известный итальянский детский писатель и журналист Джанни Родари написал стихотворения о том, чем пахнут и какого цвета ремесла. Очень близко им по духу стихотворение «Кем быть?» Владимира Маяковского.

    Сейчас по таким произведениям уже можно начинать восстанавливать социальную историю эпох, в которые они писались и усердно читались (благо эпохи эти уже успели обрасти изрядным количеством мифов, вследствие чего нуждаются в демифологизации и научном осмыслении). Ведь если вооружиться постфрейдистским тезисом о том, что всю культуру того или иного общества можно в концентрированном виде прочитать через принятые в нем практики воспитания детей (такой подход был особо популярен в американской культурной антропологии как раз во времена Маяковского и Родари), то эти стихи следует рассматривать как источник, своего рода культурный артефакт.

    Если обратить внимание на содержание стихов Маяковского и Родари, то и там и там, среди воспеваемых образов вы не обнаружите такой фигуры, как, например, социолог, философ или психолог. Конечно, это детские стихи, которые, в первую очередь, должны были быть понятны детям и говорить на понятном им языке. И, тем не менее, включить туда образ ученого, без определения его точной деноминации, было вполне возможно. Не все представленные там профессии пролетарские, есть и интеллигенция. У Маяковского - инженеры и врачи, у Родари - тоже есть «доктор в халате с лекарством приятным». Но вот ученых нет...

    Далі
  • ВОНИ БАЛАКАЮТЬ. ВОНА — ПРАЦЮЄ

    ВОНИ БАЛАКАЮТЬ. ВОНА — ПРАЦЮЄ

    • Статті
    • 14/04/2010

    [info]volontariste

    Габор Вона, лідер крайньо правої партії Рух за кращу Угорщину, або, простіше, Йоббік, справді не сидить, склавши руки. Як і вся його команда, що домоглась фантастичного електорального успіху. Тепер, з огляду на підсумки першого туру парламентських виборів,  Вона може сісти за написання потенційного бестселеру «Як створити ультраправу партію, за яку через 7 років голосуватиме кожен шостий, для чайників».

    Якихось два роки тому в таку цифру — 16,7% — мало хто б повірив. На початку 2008 р. партію називали «маленькою», а навесні того ж року ще можна було самовпевнено писати про те, що «електоральна підтримка ультраправих не буде істотньо більшою, ніж стабільні 3-4%». Склалося так, що значно більшу увагу журналісти приділяли її парамілітарному крилу — Угорській гвардії, яка була створена «для фізичної та духовної самооборони» угорської нації у серпні 2007 р. Тоді, у замку Буда, 56 чоловіків (число, що символізує революцію 1956 р.) були посвячені на членство колишнім міністром оборони,  а три священики, з католицької, кальвіністської та євангелістської церков, благословили прапор. Одягнені у чорні чоботи, чорні брюки, чорні жилетки без рукавів, чорні кашкети та білі сорочки, «гвардійці» своїм виглядом відсилали до архетипу класичного фашистського парамілітарного загону, а «прапор Арпада», центральний елемент організаційної символіки, використовувався до того фашистською Партією схрещених стріл.

    Далі
  • ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

    ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

    • Статті
    • 13/04/2010

    Денис ГОРБАЧ

    На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується "Філософський пароплав", на якому було вислано з Радянської Росії "цвіт національної інтелігенції". Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що "Філософський пароплав" відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують "неавторитарних лівих", з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

    Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США - країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали "небажаних осіб" - анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.

    Далі
  • НАУКА И ЭТИКА, ИЛИ МОГУТ ЛИ УЧЕНЫЕ ИЗБЕЖАТЬ КСЕНОФОБИИ?

    НАУКА И ЭТИКА, ИЛИ МОГУТ ЛИ УЧЕНЫЕ ИЗБЕЖАТЬ КСЕНОФОБИИ?

    • Статті
    • 10/04/2010

    Виктор ШНИРЕЛЬМАН

    Эпоха [1] постмодерна, представляющая знакомые явления с незнакомой стороны и ставящая под вопрос то, что еще совсем недавно никаких вопросов не вызывало, бросает вызов ученым и заставляет переосмысливать позиции, которые еще совсем недавно считались незыблемыми. Это, в частности, касается изучения ксенофобии и расизма, исследования идеологии и деятельности праворадикальных движений, распространения ксенофобских настроений в обществе и их влияния на межэтнические отношения. В этой связи вызывает недоумение тот факт, что подавляющее число российских этнологов (или социальных и культурных антропологов) дистанцируются от этой проблематики, старательно не замечают ее или даже своими теоретическими рассуждениями либо гипотетическими построениями — чаще всего неосознанно, но иногда вполне сознательно — подбрасывают хворост в костер ксенофобии и поднимающего голову расизма. Размышления над тем, почему это происходит, заставляют, во-первых, по-новому оценить некоторые базовые позиции отечественной науки, а во-вторых, задуматься о социальной роли нашей науки и о месте ученого в обществе.

    Отмеченная отстраненная позиция ученого вовсе не всегда связана с тем, что сам он разделяет ксенофобские настроения, хотя и это встречается. Мотивации и установки специалиста отличаются определенным разнообразием.

    Далі
  • КЛАСОВА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РОБІТНИКІВ ТУРБУЮТЬ ЛИШЕ РОБІТНИКІВ

    КЛАСОВА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РОБІТНИКІВ ТУРБУЮТЬ ЛИШЕ РОБІТНИКІВ

    • Статті
    • 09/04/2010

    ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

    Дайджест №4, 8 квітня 2010

    Як показують результати регулярного моніторингу Центру дослідження суспільства, кількість протестів у березні 2010 року суттєво зросла, в порівнянні з попереднім місяцем. Якщо в лютому 2010 року на території України відбувалося в середньому 6-7 протестних подій щодня, то в березні цей показник збільшився в півтора раза і сягнув 9-10 протестних подій щодня. Така щоденна протестна активність є рекордною від початку проведення моніторингу Центру (з вересня 2009 року). А протестні події, викликані змаганням за політичну владу та ідеологічними питаннями, поступаються місцем безпосередній боротьбі за економічні інтереси різних соціальних груп.

    Діаграма 4.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 31 березня 2010 року).

    Вибори пройшли, реальні проблеми залишились

    Ця активізація протестуючих у березні 2010 року цікава тим більше, якщо звернути увагу на рекордно низьку кількість протестів у січні-лютому 2010 року (в середньому – 6-7 у день). І якщо в січні спад активності можна було б частково пояснити зимовими святами, то аналогічний низький показник у лютому наводить на думку, що таку динаміку варто пояснювати іншим фактором – виборами і передвиборчою кампанією. У дайджесті Центру дослідження суспільства №2 від 5 лютого 2010 р. ми зазначали, що перед виборами  політичні партії більше залучаються до вуличних протестів, а серед питань, які  піднімаються протестними групами, більше акцентуються ідеологічні та політичні проблеми. Імовірно передвиборча активізація політичних партій та процес волевиявлення в принципі змінює розподіл ресурсів у сфері громадської активності, що й призводить до зменшення вуличних акцій протестів у цей період. Цим (а також призначенням Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України) можна пояснити і подальший сплеск вуличної протестної активності в березні після закінчення передвиборчої кампанії. Адже в обіцянки можна вірити, але реальні проблеми від цього нікуди не зникають.

    Далі
  • Кто такие «белые люди»?

    Кто такие «белые люди»?

    • Статті
    • 08/04/2010

    Заголовок новой книги Нелл Ирвин Пейнтер – «История белых людей» - является провокацией сразу по нескольким причинам: эта монументальная претенциозность и абсурдная грандиозность должны напомнить нам о том, что белые считали заголовок «История черных людей» совершенно разумным. 

    Далі