• “НЕ ТЕ ЩОБ РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ, ПРОСТО ТЕПЕР ГІРШЕ”: НОСТАЛЬГІЯ ЗА ЧИМ?

    “НЕ ТЕ ЩОБ РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ, ПРОСТО ТЕПЕР ГІРШЕ”: НОСТАЛЬГІЯ ЗА ЧИМ?

    • Статті
    • 16/01/2010

    Анастасія РЯБЧУК

    Проблема з такою «ностальгією» у тому, що вона суміщає несумісні речі: «соціалізм» і «епоху Брежнєва», «стабільність» і «застій». Ностальгія і солідарність можливі і необхідні тою мірою, якою вони вказують на проблеми та суперечності у нашому суспільстві. Минуле повинне допомагати нам критично осмислювати теперішні зміни, помічати як здобутки так і втрати, розуміти, що завжди є альтернативи (причому не лише «негативні» антиутопії, а й «позитивні» – де навпаки теперішнє становище є «антиутопією»). Водночас вибір між поганим минулим і поганим теперішнім – це не той вибір, який ми повинні робити. Так само ми не повинні вибирати між Гітлером і Сталіном, між аме риканським імперіалізмом і тероризмом. І коли ностальгія стає вибором радянського минулого – це означає, що люди не бачать у сучасному позитивних альтернатив, і нашим завданням є ці альтернативи створити.

    Електропоїзд з Києва до Яготина переповнений – саме о сьомій вечора всі повертаються до своїх сіл. Жінки зі спорожнілими торбами – з базарів, чоловіки у комбінезонах – з будівництва. Штовхаються, щоб зайняти ’сидячі’ місця у вагонах або, принаймні, стати десь біля вікна, адже від спеки і втоми можна зомліти. Одна з жінок зітхає: “Ох, яке ж важке тепер життя”. “І не кажіть, усе таке дороге, а зарплати такі малі,” – підхоплює сусідка. І ось уже дві раніше незнайомі жінки ведуть розмову, немов давні подруги: про ціни на продукти, про те, що вже десять років жодна з них не мала відпустки, і що все тепер “не таке”: і молодь не така, і по телевізору показують не те, і люди “всі якісь злі стали, якісь сердиті”. Розмову підхоплюють інші пасажири, і незабаром уже цілий вагон нарікає на важке життя, лає владу і згадує минуле з “ковбасою за два двадцять”. “Он раніше гуртки для дітей були безкоштовні, а тепер нікуди ж їх не запишеш, бо та ж музична школа стільки коштує…”. “Раніше не треба було думати, чи вистачить зарплати, навіть щось можна було на книжку покласти…”. “Раніше і у парках було чисто, і дитячі майданчики були, і стадіони, а тепер скрізь самі смітники…”. “Раніше я й журнали передплачував, і книжки читав, а тепер усе дуже дорого, та й часу немає з цією роботою”. Я зауважую, що можливо, те минуле не було таким уже й добрим, адже і голодомор був, і політичні репресії, та й за дешевою ковбасою у сімдесяті доводилося стояти кілька годин у черзі. Однак відразу ж отримую відповідь від жінки, що почала розмову: “Я й не кажу, що було краще. Це не те, щоб раніше – краще, просто тепер гірше”.

    Далі
  • ПОЧЕМУ АНТИКОММУНИЗМ?

    ПОЧЕМУ АНТИКОММУНИЗМ?

    • Статті
    • 16/01/2010

    Андрей МАНЧУК

    В конце ноября два депутата от правой президентской фракции «Наша Украина» внесли на рассмотрение парламента законопроект «О запрете коммунистической идеологии и ликвидации символов тоталитарного и коммунистического режимов». Будучи заведомо непроходным, он, тем не менее, интересен попыткой определить очертания того призрака, против которого ведут пламенную борьбу современные украинские антикоммунисты: «Коммунистической идеологией считается система концептуально оформленных представлений, идей и взглядов на политическую жизнь, основанных на нетерпимости одного социального класса (социального слоя) по отношению к другому, антигуманизме и тоталитаризме, предусматривает развитие идеи о превосходстве одного социального класса над другим, верховенстве одного класса и государства над личностью, отрицание права народов и наций на самоопределение, отрицание права частной собственности на средства производства, любые силовые действия на установление диктатуры одного слоя, агрессию к другому социальному слою, нетерпимость к другим мыслям, установление однопартийной системы управления. Под коммунистической идеологией также понимается трактовка ее разных форм в изложении ее основных представителей: В.Ленина, И.Сталина, М.Цзэдуна, К.Маркса»

    Далі
  • СОЦІОЛОГІЧНИЙ КІНОКЛУБ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ - ВЕСНА 2010

    СОЦІОЛОГІЧНИЙ КІНОКЛУБ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ - ВЕСНА 2010

    • Статті
    • 15/01/2010

    Щопонеділка о 18:30 у Бурсі (9 корпус, 1 поверх, 13 кімната) по вул. Набережно-Хрещатицькій 27 Вхід вільний. Після фільму – дискусія.

    18.01 Хліб і троянди / Bread and Roses (реж. Кен Лоуч, 2000)

    Молода мексиканка Майя нелегально перетинає кордон Мексики і США, щоб приєднатися до своєї сестри Рози у Лос-Анджелесі. Але по інший бік кордону нелегальну мігрантку зустрічає зовсім не солодке життя. Попрацювавши певний час офіціанткою, вона за допомогою сестри влаштовується прибиральницею у великому офісному центрі. Це вважається більш престижною і непогано оплачуваною роботою серед імігрантів. Невдовзі Майя знайомиться з профспілковим активістом Семом, який закликає її подивитися правді в очі й переконатися, що компанія грабує їх, виплачує мізерні зарплати. Перед імігрантами стає вибір: жити так, як жили, вдовольняючись малим, або боротися за свої права, за кращі умови праці й життя, соціальні гарантії... Здається, що страх і безправ'я - неуникний фон їх майбутнього життя. Невже ці несправедливі порядки можна змінити?..

    Далі
  • КЛАССОВАЯ ПРИРОДА РАСИЗМА

    КЛАССОВАЯ ПРИРОДА РАСИЗМА

    • Статті
    • 13/01/2010

    Иван ОВСЯННИКОВ

    Так же, как в политическом плане прообразом всех буржуазных наций являются античные и средневековые города-республики с их патрицианской демократией (не распространявшейся на рабов и метеков и рассматривавшей плебеев исключительно как объект манипуляции), все капиталистические империи были «сшиты» по образцу Emporium Romanum. Ядро их обычно составляют национальные государства, более или менее либеральные, зажиточные и стабильные; периферию – более или менее нищие, вечно мятежные провинции, управляемые самым деспотическим образом. В существовании подобного гибрида нет ничего противоестественного. Паразитизм буржуазной нации предопределен самим фактом ее буржуазности. Симбиоз «демократии» и империи обусловлен политической необходимостью: пространственно рассредоточить и разобщить пролетариат, изолировав одну его часть от империалистических центров власти и внушив другой иллюзию «равенства» с буржуазией и национального превосходства. Это именно то, за что ратовал недоброй памяти Сесиль Родс: «Если вы не хотите гражданской войны, вы должны стать империалистами».

    Далі
  • Програма партії «Чорна пантера»

    Програма партії «Чорна пантера»

    • Статті
    • 04/01/2010

    Ми приймаємо ці істини як такі, що не потребують доказів, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невідчужуваними правами – серед них: життя, свобода і бажання бути щасливими.

    Далі
  • МИФ О ГЛОБАЛЬНОЙ "СТРАХОВОЧНОЙ СЕТИ"

    МИФ О ГЛОБАЛЬНОЙ "СТРАХОВОЧНОЙ СЕТИ"

    • Статті
    • 31/12/2009

    Ян БРЕМАН

    В репортажах об экономическом кризисе СМИ в основном говорят о том, как он сказался на богатых странах, при этом практически не уделяя внимания положению масс в том регионе, который раньше называли «третьим миром». Согласно весьма распространённой сегодня точке зрения, неудачи в развитии в странах с переходной экономикой могут быть менее тяжелыми, чем ожидалось. Высокие темпы экономического роста Индии и Китая снизились, но предсказывавшегося резкого спада не произошло. Однако в рамках данного подхода анализируется только влияние кризиса на страны в целом и умалчиваются различия в его влиянии на социальные классы. Если принять во внимание не только макроэкономические расчеты ВВП, но и характер распределения доходов, то становится очевидным, что экономический спад нанёс непропорционально большой ущерб наиболее незащищённым секторам: огромной армии низкооплачиваемых, малообразованных, неимущих рабочих, образующих переполненное дно мировой экономики.

    Говоря об участии этих многих сотен миллионов трудящихся в процессе производства, можно отметить, что их труд официально не оформлен, а также то, что он характеризуется колебаниями занятости и сдельной оплатой, вне зависимости от того, работают ли они дома, на «потогонных» предприятиях или сами на себя. Также для их труда характерно полное отсутствие каких-либо трудовых соглашений и трудовых прав, как и отсутствие коллективных организаций. Каким-то случайным, пока ещё малопонятным образом такая организация труда стала в мире преобладающей. Международная организация труда подсчитала, что работники неформального сектора составляют более половины всей рабочей силы в Латинской Америке, более 70% – в Тропической Африке, более 80 % – в Индии (индийское правительство говорит о более чем девяноста процентах).[1] Оторванное от своих прежних социальных связей, большинство не в силах вырваться из трущоб городских окраин, окружающих города по всему Глобальному Югу.

    Далі