Статті

РАДИКАЛЬНІ ПРОТЕСТИ: чому в Україні пошкоджують пам’ятники, підпалюють машини і руйнують паркани

• Статті
• 03/03/2010

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Дайджест №3, 3 березня 2010

У лютому 2010 року загалом по Україні було зафіксовано 135 акцій протесту (з урахуванням багатоденних акцій протесту). Незважаючи на другий тур чергових виборів президента України, у цьому місяці відбулося на цілих 30% менше протестних подій, ніж у попередньому. Лютий 2010 року можна назвати найменш активним протестним місяцем за весь період моніторингу (з жовтня 2009 року), навіть беручи до уваги те, що це найкоротший місяць у році.

Однак, незважаючи на такі значні зміни в протестній активності на території України в лютому 2010 року, деякі факти залишаються незмінними. Як і за попередні місяці моніторингу, близько 10% акцій протесту супроводжується пошкодженням майна. Сюди відносяться як сплановані акти (вандалізм, підпали, саботаж, напади), так і пошкодження майна в результаті сутичок між опонентами.

Діаграма 3.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 28 лютого 2010 року).

Гаїті: кредитор, а не боржник

• Статті
• 02/03/2010

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

ДИВОКРАЙ

• Статті
• 02/03/2010

Україна очима актуальних художників

У лютому в Києві  триває кілька виставок, які так  чи інакше торкаються теми Батьківщини  – чи то засобами критичного реалізму, чи через ліричний живопис. У час запеклих боїв за владу митці стороняться політичних висловлювань, що досить показово – на відміну від попередніх, ці президентські вибори художня спільнота наче не помітила. Нагадаймо, у буремні місяці 2004 сформувалась група Р.Е.П., яка вже у 2005-2006 провела серію публічних акцій, спрямованих на гостру критику організації політичного життя в країні. Партійні лідери ставали героями робіт Стаса Волязловського, Іллі Чічкана, Олександра Ройтбурда. На початку нового десятиліття художники демонструють інший настрій – їх цікавлять не конкретні особистості чи політика як така, а різні аспекти громадського співжиття. Від часткового до загального: об’єктом вивчення стає земля та люди, які її населяють, а популярним жанром - пейзаж. Митці оперують темами, близькими до повсякдення, таким чином створюють простір для осмислення глядачами власної ролі у соціальних процесах.

Леся Хоменко "Wonderland", куратори Катерина Тейлор та Володимир Кадигроб, Український дім, до 25 лютого;

Олександр Бабак "Зима 2009-2010", галерея Карась, до 9 березня;

"Генофонд - проекти молодих авторів", Володимир Стецькович, Садан, арт-центр "Я Галерея" на Хорива, до 9 березня;

Сергій Братков "Україна", ПАЦ, до 21 березня;

"Імпресіонізм і Україна", куратор Ольга Жбанкова, Національний художній музей, до 11 квітня. Далі

ДЕМОКРАТИЯ ПРОТИВ НАРОДА

• Статті
• 02/03/2010

Славой ЖИЖЕК

Рецензия на книгу: Peter Hallward. Damming the Flood: Haiti, Aristide and the Politics of Containment. London: Verso, 2008. 480 p.

Ноам Хомский как-то заметил, что "безопасное введение демократических форм возможно только после преодоления угрозы народного участия". Тем самым он указал на "пассивизирующее" ядро парламентской демократии, которое делает ее несовместимой с прямой политической самоорганизацией и самоутверждением народа. Открытая колониальная агрессия или военное нападение - это не единственный способ утихомирить "враждебное" население: до тех пор, пока они имеют за своей спиной достаточные силы принуждения, международные "стабилизационные" миссии способны справляться с угрозой народного участия при помощи менее спорной тактики "содействия демократии", "гуманитарного вмешательства" и "защиты прав человека".

Это и делает случай Гаити столь показательным. Как пишет Питер Холлуард в своей книге "Остановить потоп", этом подробнейшем описании "демократического сдерживания" радикальной политики на Гаити на протяжении двух последних десятилетий, "нигде набившая оскомину тактика „содействия демократии“ не применялась с более разрушительными последствиями, чем на Гаити в 2000 - 2004 годах". Нельзя не отметить иронии того обстоятельства, что освободительное политическое движение, которое вызвало такое международное давление, называлось Lavalas, что по-креольски означает "потоп": потоп экспроприированных, заливающий закрытые сообщества тех, кто эксплуатирует их. Именно поэтому название книги Холлуарда оказывается необычайно точным, вписывая события на Гаити в глобальную тенденцию к возведению новых дамб и стен, которые появились повсюду после 11 сентября 2001 года, обнажив перед нами внутреннюю истину "глобализации", глубинные водоразделы, поддерживающие ее.

Рецензія на фільм А. Аменабара «Агора»

• Статті
• 25/02/2010

Поскольку я с интересом ожидал появления этого фильма, то решил ознакомиться с ним до появления в прокате. Файл, который я скачал, оказался «фейком», то есть, он состоял из нарезки эпизодов фильма, снятых на камеру в кинотеатре. Но сначала меня даже посетили сомнение, не есть ли это своеобразный режиссерский ход: построить фильм как нудное повторение разрозненных эпизодов. Ведь действительно, все, что мы знаем о Гипатии – это скудные крохи биографической информации и еще меньше сведений о ее философских воззрениях. Все, что мы знаем о философе, которая оказалась также женщиной, происходит от мужчин и врагов-христиан.

Особисті проблеми українського фемінізму

• Статті
• 21/02/2010

Коли мене запитують чи я феміністка, я відповідаю дуже обережно. При чому відповідь варіюється від ствердної до заперечної – в залежності від моєї оцінки того, хто запитує. Переважна більшість наших співгромадян, чуючи про фемінізм, подумки чи вголос висловлює своє здивування (у кращому разі) і починає сприймати співрозмовника через деякий бар’єр. Причина для цього досить проста – фемінізм у нас сприймається як набір певних маргіналізованих радикальних стереотипів.