Марксизм і проблеми глобальних соціальних трансформацій: діалектика теоретичної еволюції
- Статті
- 04/06/2010
За сучасних політичних умов у світі відбувається активне відродження інтересу до марксистської теорії
ДаліЗа сучасних політичних умов у світі відбувається активне відродження інтересу до марксистської теорії
Далі«Почекаєш тут?», запитує мене Катя, коли ми підіймаємося ліфтом гуртожитку на поверх, де знаходиться її кімната. Я ствердно киваю – Каті соромно показувати мені свою кімнату, де крім неї і батьків живе три молодші сестри, а найменшого брата забрали в інтернат, бо для нього у кімнаті не було місця. Їй соромно теж, що її мама п’є (хоча п’є не вона одна, а більшість колишніх робітників, яких звільнили ще на початку дев’яностих, а не виселили з гуртожитку лише тому, що не знають, що з ними робити).
Далі
Які думки викликають у непідготовленого читача словосполучення «Східний Тимор», «Тимор-Лешті» чи «Демократична республіка Тимор-Лешті» – а так офіційно називається одна з останніх держав на політичній карті світу, що здобула незалежність (після неї у цьому списку лише Чорногорія, якщо не враховувати три частково визнані маріонеткові республіки)?
ДаліЕрік Гобсбаум (нар. 1917) - видатний британський історик-марксист, автор фундаментальної трилогії про "довге ХІХ століття" ("Доба Революції", "Доба Капіталу", "Доба Імперії") та книги про ХХ століття "Доба крайнощів", а також іще тридцяти книг, присвячених новітній історії, націоналізму, "винайденню традицій", джазу і багато чому іншому.
ДаліУкраїна стала прикордонним фільтром, буфером для убезпечення Євросоюзу від притоку «непотрібних» людей. «Непотрібних» – це жорстко, але власне, так воно і звучить. Крім посилення східного кордону ЄС, існує низка програм з боку Євросоюзу, скерованих на зміцнення структур, які би протидіяли нелегальній імміграції, у самій Україні. Це допомога українським прикордонникам, угода про реадмісію, будівництво нових центрів тимчасового утримання нелегальних мігрантів за кошти ЄС тощо.
ДаліТамара ЗЛОБІНА
Про спільний проект кураторки Олесі Островської-Лютої, групи РЕП та Національного художнього музею.
Навпроти мене стіна. Потріскана, зі слідами від куль, де-не-де видно древню цегляну кладку, крізь яку вже давно проростають трави. За нею – світлий і урочистий простір, який не втрачає своєї величі попри зруйнований дах і усі «тут був Вася». Зрештою, Васі вирішили засвідчити своє існування саме на цих стінах.
Католицький костел святого Антонія, навпроти якого я стою, був збудований у Великих Межирічах, багатому волинському містечку, у 1702 році. Його прикрашали мармурові скульптури Томаша-Оскара Сосновського, орган і розкішна барокова різьба. У ХХ столітті євреїв розстріляли, поляків вивезли, місто перетворилось на село, костел на склад, панська садиба стала школою-інтернатом. Я чула багато історій про це місце від своїх родичів: від діда – як дитиною фехтував трубками від органу, які викинули на смітник; від дядька – які розкішні прикраси та скульптури були там, але ніхто не брав, бо з церкви і цвинтаря додому приносити не можна – а потім, в 90-х, то все понищили і попалили; від брата – про підземні ходи та пошуки скарбів. Сама ж уже бачила лише вицвілі фрески, порубані-попалені рештки дерев’яних скульптур, пір’я з ангельських крил та клаптики церковного шитва, які викопувала з куп сміття по кутках – і таки несла, попри протести бабці, додому.
Далі