Про Жана Жене
- Статті
- 05/05/2009

Руслан Хестанов, Виталий Лейбин
Профессор социологии Северо-Западного университета (Чикаго, США) Георгий Дерлугьян робеет, когда думает о тех нестандартных решениях, которые требуются для выхода из нынешнего глобального кризиса. Вместе с тем именно масштабность происходящего заставляет его предполагать, что жизнь людей радикально изменится к лучшему, а общество станет более справедливым. Но для этого кое-что должно кардинально поменяться
Что в сегодняшнем мире уже не может не измениться? И о каких временных рамках здесь можно говорить?
Не могут не измениться по крайней мере три вещи. Во-первых, главенствующая роль США. Во-вторых, корпоративная модель управления бизнесом. В-третьих, уйдут в прошлое неолиберальная идеология и глобализация, основанная на главенстве западных финансовых институтов.
ДаліВідзначаючи 50-у річницю Кубинської революції, британський часопис "Red Pepper" запропонував обмінятися думками, наскільки й досі ця подія важлива залишається актуальною для сучасного лівого руху. Що з себе уявляє Куба? Нову, хоч і не безпроблемну, модель демократії чи жорстку однопартійну диктатуру? Яким чином розвиватиметься? Піде шляхом китайської моделі капіталізму чи продовжуватиме надихати прогресивні ліві рухи Латинської Америки? Пропонуємо читачам Commons/Спільне переклад цієї цікавої дискусії.
Далі“Місто Лімерик страйкує. Магазини, склади й заводи зачинено. Не ведеться ніяка робота, не проводяться ніякі ділові операції”, - таку телеграму дублінська редакція “Айріш Індепендент” отримала від свого кореспондента в Лімерику в понеділок, 14 квітня 1919 року. До вечора до страйку приєднались 14 тисяч робітників. Протягом доби було сформовано Страйковий комітет, який самі лімерикці називали Радою (Soviet). Цей орган керував містом протягом двох тижнів страйку, який поставив робітничий рух Ірландії на межу революційної конфронтації з британськими властями
ДаліЛідери глобального капіталізму, зібравшись на саміт G20 в Лондоні, проголосили: «ми зобов’язалися працювати разом без зволікання», завзято продемонструвавши єднання навколо «відкритої світової економіки, побудованої на ринкових принципах» [1]. На противагу цьому глобальний робітничий рух досі не об’єднався у відповідь на кризу, наші профспілки організовані на рівні забюрократизованих Європейської профспілкової конфедерації (European TUC) і Міжнародної федерації профспілок (IFTU), а ці структури скоріше гальмували, ніж об’єднували і просували вперед робітничу боротьбу, що мала місце в окремих країнах.
Далі