• БАХРАМ ЗАНДІ: «Народ більше не довіряє обраній владі»

    БАХРАМ ЗАНДІ: «Народ більше не довіряє обраній владі»

    • Слайдер
    • 12/11/2013
    Чому ви вирішили залишитися в США? Я переїхав до США, коли був студентом. Попередній іранський політичний режим мав дуже хороші стосунки з США — шах Ірану був маріонеткою США (сміється). Тоді іранці мали змогу поїхати на навчання у Сполучені Штати та могли залишитися там, якщо бажали. Але наступний іранський уряд був більш релігійним та диктаторським, а позаяк я атеїст, то не мав бажання повертатися назад до Ірану. Як би ви прокоментували політичну систему в країні з погляду члена Партії зелених США? Адже дві панівні партії — демократи та республіканці — визначають вектор американської політики, і це нагадує замкнуте коло. Чи існують способи виходу з нього? У законі немає обмежень кількості політичних партій, але на практиці ці дві партії не схвалюють прихід інших політичних сил, тому третій силі надзвичайно важко втрутитися. Проте ми [Партія зелених США. — І.Д.] намагаємося поширювати інформацію, адже багато людей навіть не знають, хто ми такі. Чимало плутають нас із організацією «Ґрінпіс» або з ірландцями. Далі
  • ВІД КРИЗИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ КРИЗИ: двадцять років капіталізму і трудящі в нових країнах ЄС

    ВІД КРИЗИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ КРИЗИ: двадцять років капіталізму і трудящі в нових країнах ЄС

    • Слайдер
    • 07/11/2013
    Минуло вже двадцять років з часу переходу країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) від планової економіки до капіталізму. Після початкового шоку перехідного періоду, ближче до кінця дев’яностих років, ці країни почали хвалити як історії успіху. Однак така оцінка не враховувала розбіжності між успіхами в зростанні ВВП та наслідками для робітничого класу. Дана праця аналізує вплив політики перехідного періоду на зарплати, зайнятість, безробіття та розподіл доходів у ЦСЄ після двадцяти років капіталізму, які розбиті на три періоди: 1) криза перехідного періоду; 2) післяперехідне зростання; 3) криза 2008—2009 років. Від інтеграції країн ЦСЄ в західноєвропейський ринок і подальшого розширення ЄС на схід очікували, що вона дозволить цим країнам в осяжному майбутньому ліквідувати відставання в розмірі ВВП на душу населення. Невдовзі цей оптимізм перетворився на беззаперечну догму, особливо з огляду на те, що будь-яку критику цього процесу хибно сприймали як вихваляння старих, антидемократичних режимів цього регіону. В цих історичних умовах безперечну гегемонію утримувала система поглядів, що просувала неоліберальну економічну політику. Розширення ЄС на схід також було сконструйоване як елемент неоліберальної економічної моделі, що розглядає інтеграцію як розширення ринків і створення нових безпечних і прибуткових територій для руху капіталу, без особливого зважання на соціальну згуртованість (social cohesion). Офіційну політичну лінію ЄС легітимували поширені оптимістичні очікування від вільної торгівлі та потоків приватного капіталу, ґрунтовані на традиційній теорії обміну. На відміну від попередніх етапів розширення, під час розширення на схід бюджет ЄС і обсяг структурних фондів був дуже обмеженим; і, в повній відповідності до неоліберальної системи поглядів, ЄС делегував завдання забезпечити зближення приватним потокам капіталу та міжнародній торгівлі. Такими були об’єктивні умови, за яких нові члени ЄС із Центральної та Східної Європи були вимушені вступити в конкуренцію зарплат і податків заради приваблення капіталу. Далі
  • ПОТОПАЮЧИ В БОРГАХ. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    ПОТОПАЮЧИ В БОРГАХ. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

    • Слайдер
    • 24/10/2013
    Формально Сербія — банкрут. «Ми не можемо, — заявив перший віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вучіч, — і далі витрачати більше, ніж заробляємо, інакше поглинемо самі себе». Кажуть, що винна економічна політика, яку останні тринадцять років після падіння режиму Мілошевича провадили всі уряди. Це послужило виправданням для режиму жорсткої економії і реформ, врешті-решт проголошених 8 жовтня. Насправді, на нашу думку, майбутня хвиля жорсткої економії є не завершенням, а посиленням неоліберального економічного режиму. Вона не лише не вирішить наявної проблеми заборгованостей, а й іще більше поглибить кризу. Теперішня офіційна політика, в тому числі і пакет заходів жорсткої економії, йде безпосередньо від МВФ. Відкрити ринки для іноземного капіталу, почати приватизацію державного виробництва і соціальних послуг, лібералізувати ринок праці та жорстко регулювати монетарну політику — типово неоліберальна терапія. Думка, начебто нам у Сербії пропонують почати все спочатку, просто сміховинна. З 2000 року неолібералізм постійно наголошував, що лише відкриття ринків прямим іноземним інвестиціям через приватизацію державних активів та дерегуляцію ринку праці може принести інвестиції, вищу продуктивність і зростання. Інвестуючи в Сербію, іноземний капітал досі мусив переплачувати через високі відсоткові ставки та переоцінену валюту. У відповідь іноземні кредити субсидували імпорт та кредитний бум нульових. Але та сама монетарна політика, що так приваблювала іноземні кредити і приватизацію, викликала руйнування промисловості і масове безробіття та посилила абсолютну бідність. Політика дорогих грошей стримувала інвестиції в реальну економіку, тоді як переоцінена валюта зробила експорт неконкурентноспроможним. Наслідки цього для бюджету і дефіцит торговельного балансу поглибили зовнішній борг. Сербія стала настільки залежною, що після перекриття крану іноземних позик після банкрутства Lehman Brothers у вересні 2008 року її економіка зазнала краху і досі не відновилася. Далі
  • ВИРІШАЛЬНА РУМУНСЬКА ОСІНЬ

    ВИРІШАЛЬНА РУМУНСЬКА ОСІНЬ

    • Слайдер
    • 10/10/2013
    Хоч спрямування та подальше політичне самовизначення цих протестів іще не відомі й відкриті до можливостей, однак вони свідчать про реакцію на ширші економічні перетворення. Видобуток золота в Рош’ї Монтані за допомогою ціаніду, а також запланований Шевроном видобуток сланцевого газу на сході та півдні Румунії вказують на повернення економіки країни до первинного рівня виробництва. По суті, точнісінько як у міжвоєнний період, основним джерелом накопичення, схоже, стає видобуток первинних ресурсів силами транснаціональних корпорацій, чому сприяють компрадори з політичного класу, у яких на меті лише відхопити частину прибутків і залишатися в змозі відтворювати себе в умовах низового тиску народу. Це призведе до посилення політичного контролю над населенням військовими засобами — що вже помітно з гігантських бюджетів, які держава щороку виділяє поліції та таємним службам — і завдяки ймовірному росту ультраправих націоналістів та популістів, які шукатимуть способів нажитися на народному невдоволенні. Ось чому Румунська осінь є вирішальною. Її результат визначатиме майбутнє як Румунії, так і всього регіону. Далі
  • Про феномен паскудної роботи

    Про феномен паскудної роботи

    • Слайдер
    • 27/09/2013

    Ми пропонуємо вашій увазі текст, що справді наробив багато шуму в англомовному світі. Десятки публікацій в різноманітних виданнях, сотні обговорень та перепостів у соціальних мережах — усе це про статтю Девіда Гребера. Навіть традиційно неоліберальний The Economist змушений був виправдовувати «феномен безглуздої та паскудної роботи». Девід Гребер, «інтелектуал у вигнанні», антрополог, викладач Лондонської школи економіки, «ідеолог Окупаю» та один з найпопулярнішх мислителів останніх років в США, у своєму тексті намагається проблематизувати наше повсякдення. Чому, попри весь технічний прогрес, якого ми досягли, ми так багато працюємо? Чому наша робота дедалі частіше нагадує безглузде копирсання в папірцях, без якого людство прекрасно обійшлося б? Для чого ми сидимо цілими днями в офісах замість виробляти або просто насолоджуватися життям? Як саме ми всі стали «офісним планктоном»? Насправді, здається, що Гребер так і не дає задовільної відповіді. Говорити, що саме панівний клас винен у виникненні «феномену безглуздої роботи» — значить говорити, що історія твориться за чиїмось розрахунком, а значить — переоцінювати суб’єктивну роль у суспільних змінах. Скоріше має йтися про структурні чинники, які зумовили сучасний стан справ. Так чи інакше, статтю Девіда Гребера слід прочитати кожному. Вона не тільки стимулює рефлексувати над звичними для нас речами, але й дає уявлення про актуальні дискусії, що точаться в англомовному інтелектуальному світі.

    Далі
  • РЕВОЛЮЦІЯ БІЛЯ ВОРІТ?

    РЕВОЛЮЦІЯ БІЛЯ ВОРІТ?

    • Слайдер
    • 23/09/2013
    Якщо вже з 14 вересня профспілки — це модно, то, може, скоро молодь нарешті відкине сором і скаже про себе: «Так, ми вимагаємо!» Ані уряд, ані неприхильні до профспілок коментатори, ані навіть учасниці й учасники суботньої демонстрації у Варшаві не очікували такої чисельності акції. Мирний марш, що об’єднав три головні профспілки біля пальми на транспортному колі де Ґолля, не був, як зазвичай до цього часу, просто копією протестів працівників Парижа чи Брюсселя. Це був гучний маніфест громадянського невдоволення — найбільший за останні десятиріччя опір соціально-економічній політиці держави. Далі