Світ

ТРИ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ПРО iFORUM2013

• Україна
• 29/04/2013

Кілька днів тому довелося мені відвідати подію, яку довго та активно піарили в Мережі, — iForum. Ця конференція інтернет-діячів у цьому році зібрала близько шести тисяч учасників та проходила у п’ять потоків.

Далі

ЧТО ПОСЛЕ КЛЕНОВОЙ ВЕСНЫ? Судьба прямой демократии в Монреале

• Слайдер
• 24/04/2013

Студенческие протесты повлекли за собой дальнейшую мобилизацию. В районах Монреаля возникли общественные автономные районные собрания (Assemblee populaires autonomes de quartier, APAQ). Студенческая мобилизация повлияла и на старшие анархистские группы, активные на протяжении многих лет. Основная идея заключалась в разработке прямой демократии на уровне районов. Николя ван Калун, один из организаторов собрания граждан района Пуант-сен-Шарль (Pointe-St-Charles) и один из основателей проекта Documentaire Semences (серии фильмов на тему повстанческих альтернатив в Латинской Америке), знал людей, состоящих в подобных структурах в Аргентине и организовавших протест в результате кризиса 2001 года, от которых и получил советы по организации собраний. Во-первых, следует позаботиться о том, чтобы эти собрания были с самого начала признаны постоянными структурами. Во-вторых, важно сформулировать свою долгосрочную программу, а не только реагировать на события. В районе Пуант-сен-Шарль организаторы вдохновлялись либертарным, антиавторитарным видением общества. Некоторые организаторы раньше уже знали работы Букчина и его концепцию либертарного муниципализма, системы ротации и прямой демократии. Три человека при помощи других активистов из Pointe Libertaire опубликовали в июне манифест на тему прямой демократии. По подсчетам Николя ван Калуна (одного из главных авторов текста), около 30 тысяч человек прочитали этот манифест (счетчик на веб-странице показывает, что пост был просмотрен 20 411 раз). Из бесед с активистами других районов он сделал вывод, что этот документ вдохновил многих на организацию районных собраний. Например, в одном из районов манифест в начале первого собрания зачитали вслух. Следует обратить внимание на этот случай, так как он представляет собой редкий пример попытки воплотить в жизнь прямую демократию, которая по-прежнему остается скорее теорией, нежели практикой. Далі

ФАЛЬШИВІ КОРОЛІ

• Класова експлуатація
• 09/04/2013

Роми крадуть. Роми жебракують. Що криється за цим? Мафія? Або ж стратегія виживання в умовах тривалого безробіття? В Угорщині, Словаччині та Болгарії питання «циганської злочинності» вже давно на слуху. А тепер про неї почали писати й у серйозних німецьких друкованих виданнях. При цьому вони не завжди напряму послуговуються старим уявленням, що цигани крадуть. У нарисах та репортажах частіше постає образ великої потаємної організації, що охоплює весь континент, керує проституцією, жебракуванням і крадіжками і слугує вузькому колу багатіїв, які стоять за всім цим. З цієї точки зору бідняки, яких ми зустрічаємо в німецьких містах, виступають одночасно й жертвами, й агентами небезпечної потуги. Ця картина дуже кольорова та контрастна, а головне — вона викликає моральне збентеження, якому ми, ліберально налаштовані міщани, при спогляданні бідняків зі Східної Європи не чинимо опору. Ми хочемо вбачати злочин або принаймні величезну несправедливість у тому, що вуличний жебрак у лахмітті посилає дітей побиратися або ж займається проституцією. Але ми не хочемо бути винними в цьому. Такий погляд є доволі адекватним, але він не відображає реальності цілком. Румунська юстиція отримує безліч прохань про допомогу з Заходу, передусім із Франції: її просять знайти осіб, що стоять за бандами жебраків. Але, як зазначає уповноважений із прав людини румунської поліції, із цього нічого не виходить. Як правило, разом із дітьми жебракують бідні сім’ї, а їхнім сутенером виступає брат або свояк. Пари, яким ведеться трохи краще, живуть у якомусь покинутому будинку в Римі або Ліоні та доглядають за дітьми сестри або своячки. Іноді така пара входить у смак та дозволяє собі жити за рахунок дітей. Далі

Визвольне християнство у Латинській Америці: Теологія визволення і марксизм

• Слайдер
• 03/04/2013

Далі

Олена Гапова: «Ми як гендерні дослідниці виявилися "по один бік" із глобальним капіталізмом, бо поняття гендеру прийшло на пострадянський простір разом із ним»

• Гендер
• 01/04/2013

У світовій академії важлива інтерсекційність (перетин різних видів нерівності). Крім того, дослідження сексуальності як категорії влади, насильства проти жінок — цю тему конструюють на Заході в категоріях соціального гноблення. У нас про насильство проти жінок, домашнє насильство теж почали говорити дуже багато, але проблема просто запозичена з чужого дискурсу і виходить лише на побутовий рівень. Тобто: бити жінок погано. А чоловіків що, бити добре? Насильство не проблематизовано як проблему соціального гноблення. Про проблеми, які, на мій погляд, важливо осмислити, я писала у статті «Класове питання пострадянського фемінізму або Про відволікання пригноблених від революційної боротьби». Вона була опублікована у 2007 році в журналі «Гендерні дослідження» як спроба рефлексії над власною дослідницькою позицією. У радянському марксизмі (а це була єдина дозволена теорія, яка пояснювала загалом усе) було «старе» поняття класу, взяте з класичного марксизму, воно не було переосмислене (зі зрозумілих причин) для опису ситуації другої половини 20-го століття, хоча на заході це вже було зроблено. І коли той радянський марксизм пішов, лакуну почали заповнювати іншими теоріями. Вони були принесені на пострадянський простір «одномоментно», вони не виросли з осмислення власної соціальної реальності, не народилися внаслідок якоїсь наукової послідовності. Вони просто були «взяті». І, як каже Сергій Ушакін, виникла логіка «інтелектуального шведського столу»: можна цією теорією користуватися, а можна іншою.

Далі

Визвольне християнство у Латинській Америці: Сучасність та критика сучасності у теології визволення

• Слайдер
• 29/03/2013

Як теологія визволення і соціальний рух, який вона породжує, ставиться до сучасності? Цей розділ здебільшого присвячено католицькій теології визволення, яка має кілька особливостей, що відрізняють її від протестантського аналога. Суперечність між традицією та сучасністю часто використовують у суспільних науках, особливо коли йдеться про країни Третього світу, як головний ключ для інтерпретації економічної, соціальної, політичної та культурної реальності. Корисність цих категорій важко заперечувати, але слід уникати спокуси редукувати весь соціальний аналіз до дихотомії, нездатної пояснити глибоко амбівалентний чи полівалентний характер подібних явищ. Сучасність та традиція далеко не завжди суперечливі, їх часто проговорюють, пов’язують та поєднують так, що вони доповнюють одна одну — в такому разі елементи традиції не обов’язково лежать мертвим вантажем (як «релікти минулого»), натомість стають активними складовими культурного оновлення. Більше того, не слід забувати, що сучасність сама по собі не однозначна, пронизана суперечностями між спадком Промислової та Французької революцій, між лібералізмом та демократією, між інструментальною та посутньою раціональністю. Деякі європейські автори наполягають, що всередині теології визволення існує непереборна внутрішня суперечність між її сучасним виміром та критикою сучасності. Моя ж гіпотеза полягає у тому, що оригінальність теології визволення випливає саме з синтезу, що знімає (дехто скаже: «діалектично») класичне протистояння між традицією та сучасністю. Теологія визволення та визвольне християнство водночас і займають провідну позицію сучасної течії всередині Католицької Церкви, і успадковують традиційну — або непримиренну, якщо вживати термінологію Еміля Пола — католицьку недовіру до сучасності. Коротко розглянемо ці два аспекти.

Далі