Світ

ФАЛЬШИВІ КОРОЛІ

• Класова експлуатація
• 09/04/2013

Роми крадуть. Роми жебракують. Що криється за цим? Мафія? Або ж стратегія виживання в умовах тривалого безробіття? В Угорщині, Словаччині та Болгарії питання «циганської злочинності» вже давно на слуху. А тепер про неї почали писати й у серйозних німецьких друкованих виданнях. При цьому вони не завжди напряму послуговуються старим уявленням, що цигани крадуть. У нарисах та репортажах частіше постає образ великої потаємної організації, що охоплює весь континент, керує проституцією, жебракуванням і крадіжками і слугує вузькому колу багатіїв, які стоять за всім цим. З цієї точки зору бідняки, яких ми зустрічаємо в німецьких містах, виступають одночасно й жертвами, й агентами небезпечної потуги. Ця картина дуже кольорова та контрастна, а головне — вона викликає моральне збентеження, якому ми, ліберально налаштовані міщани, при спогляданні бідняків зі Східної Європи не чинимо опору. Ми хочемо вбачати злочин або принаймні величезну несправедливість у тому, що вуличний жебрак у лахмітті посилає дітей побиратися або ж займається проституцією. Але ми не хочемо бути винними в цьому. Такий погляд є доволі адекватним, але він не відображає реальності цілком. Румунська юстиція отримує безліч прохань про допомогу з Заходу, передусім із Франції: її просять знайти осіб, що стоять за бандами жебраків. Але, як зазначає уповноважений із прав людини румунської поліції, із цього нічого не виходить. Як правило, разом із дітьми жебракують бідні сім’ї, а їхнім сутенером виступає брат або свояк. Пари, яким ведеться трохи краще, живуть у якомусь покинутому будинку в Римі або Ліоні та доглядають за дітьми сестри або своячки. Іноді така пара входить у смак та дозволяє собі жити за рахунок дітей. Далі

Визвольне християнство у Латинській Америці: Теологія визволення і марксизм

• Слайдер
• 03/04/2013

Далі

Олена Гапова: «Ми як гендерні дослідниці виявилися "по один бік" із глобальним капіталізмом, бо поняття гендеру прийшло на пострадянський простір разом із ним»

• Гендер
• 01/04/2013

У світовій академії важлива інтерсекційність (перетин різних видів нерівності). Крім того, дослідження сексуальності як категорії влади, насильства проти жінок — цю тему конструюють на Заході в категоріях соціального гноблення. У нас про насильство проти жінок, домашнє насильство теж почали говорити дуже багато, але проблема просто запозичена з чужого дискурсу і виходить лише на побутовий рівень. Тобто: бити жінок погано. А чоловіків що, бити добре? Насильство не проблематизовано як проблему соціального гноблення. Про проблеми, які, на мій погляд, важливо осмислити, я писала у статті «Класове питання пострадянського фемінізму або Про відволікання пригноблених від революційної боротьби». Вона була опублікована у 2007 році в журналі «Гендерні дослідження» як спроба рефлексії над власною дослідницькою позицією. У радянському марксизмі (а це була єдина дозволена теорія, яка пояснювала загалом усе) було «старе» поняття класу, взяте з класичного марксизму, воно не було переосмислене (зі зрозумілих причин) для опису ситуації другої половини 20-го століття, хоча на заході це вже було зроблено. І коли той радянський марксизм пішов, лакуну почали заповнювати іншими теоріями. Вони були принесені на пострадянський простір «одномоментно», вони не виросли з осмислення власної соціальної реальності, не народилися внаслідок якоїсь наукової послідовності. Вони просто були «взяті». І, як каже Сергій Ушакін, виникла логіка «інтелектуального шведського столу»: можна цією теорією користуватися, а можна іншою.

Далі

Визвольне християнство у Латинській Америці: Сучасність та критика сучасності у теології визволення

• Слайдер
• 29/03/2013

Як теологія визволення і соціальний рух, який вона породжує, ставиться до сучасності? Цей розділ здебільшого присвячено католицькій теології визволення, яка має кілька особливостей, що відрізняють її від протестантського аналога. Суперечність між традицією та сучасністю часто використовують у суспільних науках, особливо коли йдеться про країни Третього світу, як головний ключ для інтерпретації економічної, соціальної, політичної та культурної реальності. Корисність цих категорій важко заперечувати, але слід уникати спокуси редукувати весь соціальний аналіз до дихотомії, нездатної пояснити глибоко амбівалентний чи полівалентний характер подібних явищ. Сучасність та традиція далеко не завжди суперечливі, їх часто проговорюють, пов’язують та поєднують так, що вони доповнюють одна одну — в такому разі елементи традиції не обов’язково лежать мертвим вантажем (як «релікти минулого»), натомість стають активними складовими культурного оновлення. Більше того, не слід забувати, що сучасність сама по собі не однозначна, пронизана суперечностями між спадком Промислової та Французької революцій, між лібералізмом та демократією, між інструментальною та посутньою раціональністю. Деякі європейські автори наполягають, що всередині теології визволення існує непереборна внутрішня суперечність між її сучасним виміром та критикою сучасності. Моя ж гіпотеза полягає у тому, що оригінальність теології визволення випливає саме з синтезу, що знімає (дехто скаже: «діалектично») класичне протистояння між традицією та сучасністю. Теологія визволення та визвольне християнство водночас і займають провідну позицію сучасної течії всередині Католицької Церкви, і успадковують традиційну — або непримиренну, якщо вживати термінологію Еміля Пола — католицьку недовіру до сучасності. Коротко розглянемо ці два аспекти.

Далі

РАСИЗМ И КЛАССОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ

• Класова експлуатація
• 27/03/2013

Мы будем рассматривать расизацию и расизм как исторически конкретные и обязательно противоречивые явления. Расизм проявлял себя в самых разных формах, но он всегда находится в некоем варьирующем взаимодействии с экономическими и политическими отношениями в капиталистических и некапиталистических социальных формациях. Расизация и расизм не являются исключительно «продуктами» капитализма, они имеют свои истоки в обществах, существовавших до начала развития капиталистического способа производства, а также свою историю в рамках социальных формаций, где главенствовали некапиталистические способы производства во взаимодействии с капиталистическим. Иными словами, расизм есть идеология, условия существования которой не зависят (по крайней мере не целиком зависят) от интересов правящего класса и буржуазии в капиталистических обществах. Определить расизм как функцию капитализма – значит предопределить природу и результаты его взаимодействия с экономическими и политическими отношениями и с другими идеологиями. Такое определение ошибочно предполагает, что гомогенный правящий класс обязательно и неизбежно извлекает из его проявлений экономические и/или политические выгоды. Расистское ограничение рынка труда далеко не всегда в интересах работодателей, сталкивающихся с нехваткой рабочей силы, или квалифицированных работников; гражданские беспорядки, к которым приводят расизм и исключающие практики, отнюдь не всегда приветствуются капиталистами, чей бизнес в результате страдает, или государством, вынужденным увеличивать расходы на поддержание общественного порядка. Поэтому мы анализируем расизм как феномен неизбежно противоречивый. Проявления расизма и последующее структурирование политических и экономических отношений имеют множество обусловленных конкретной эпохой последствий для тех, кто участвует в этом процессе, а благоприятные это последствия или нет – зависит от классовых позиций и конъюнктуры. Таким образом, расизм – противоречивое явление, поскольку то, что является «функциональным» для одного комплекса интересов, может быть «дисфункциональным» для другого и поскольку условия, благоприятствующие его проявлению, редко существуют постоянно – изменившиеся обстоятельства могут войти с ним в резкое противоречие. Эффективность расизма исторически конкретна и познаваема лишь в результате исторического анализа, а не абстрактного теоретизирования. Цель данной главы и заключается в том, чтобы проиллюстрировать и развить все эти положения. Далі

ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ або ТАЄМНИЦІ НЕВИДИМОГО ВПЛИВУ

• Слайдер
• 25/03/2013

Попри свої розміри, Швейцарія вже давно є одною з основних імперіалістичних держав світу. Я до цього ще повернуся. Проте у Швейцарії навіть робітничий рух лівих не усвідомлює цього феномену. Цьому сприяє низка причин: - Швейцарія ніколи не мала справжніх колоній, а отже, не заявляла відкрито про свій колоніальний чи імперіалістичний характер, тобто не була втягнена до колоніальної чи імперіалістичної війни. - Промислова і банківська швейцарська буржуазія ж тим часом уже віддавна розвивається потай: схована за політичною нейтральністю, вона просувається вперед у тіні великих колоніальних та імперіалістських держав (Великобританії, Франції, Німеччини, США). Вона замаскована також усюдисущим пропагандистським дискурсом, який часто намагається представити Швейцарію як країну гуманітарної політики за допомогою Червоного Хреста, посередництва, філантропії тощо. Нарешті, вона замаскована дискурсом, що доповнює попередній, — я назвав його «риторикою дріб’язковості»: завжди показувати Швейцарію як Давида, що протистоїть Голіафу, як маленьку, слабку і невинну державу і таке інше в тому ж дусі. Беручи до уваги ці причини, деякі автори охарактеризували швейцарський імперіалізм як другорядний, але цей вираз мені здається недоречним, бо він культивує ідею, ніби цей імперіалізм незначний, марґінальний — коротше кажучи, не такий важливий, як імперіалізм інших країн. Однак Швейцарія — впливова імперіалістична держава. Тому мені більше до вподоби вираз «прихований», або ж «невидимий імперіалізм». Далі