• ПРОТЕСТИ ЖІНОК НА ВІЙСЬКОВИХ ЗАВОДАХ: ФРАНЦІЯ 1917

    ПРОТЕСТИ ЖІНОК НА ВІЙСЬКОВИХ ЗАВОДАХ: ФРАНЦІЯ 1917

    • Гендер
    • 09/03/2013
    Попри низькі зарплати та значне погіршення умов праці, колективні протести не часто траплялися у перші три роки війни. Досвідчені активісти — майже всі чоловіки (до війни більшість членів профспілок, у тому числі і впливової CGT, були чоловічої статі) — перебували на фронті або працювали на військових заводах як мобілізовані під загрозою трибуналу за порушення дисципліни. Власне, й сама CGT підтримала політику Union sacrée (Священного Союзу) — об’єднання політичних сил різного напряму, покликаного припинити страйки чи інші соціально-економічні протести задля «порятунку Франції» (Zancarini-Fournel 2004). В таких умовах хвиля страйків, що прокотилася Францією в 1917 році, мала жіноче обличчя. Це були не перші протести воєнного часу — до літа 1917 відбувалися численні хлібні бунти, а також кілька переважно жіночих страйків. Але особливого і зовсім неочікуваного розмаху ці раніше нечисленні виступи набули в кінці травня 1917 року: вони наповнили як Париж, так і провінційні міста. Далі
  • БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

    БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

    • Слайдер
    • 01/03/2013
    Як не крути, а капіталізм – це не така ситуація, де виграють усі учасники процесу. Тому треба ставити більш фундаментальні питання, ніж питання про те, як уможливити вільне скачування цифрових даних з інтернету. Фактично вже існують альтернативи, адже якраз у мережі не бракує самоорганізованих, вільних проектів, де співпрацюють споживачі та виробники без будь-якого тиску потреби отримувати прибуток чи утримуватися на ринку. Наприклад, на порталі keimform.de уже протягом років обговорюють, наскільки виробництво вільного програмного забезпечення та commons може правити за модель для всього суспільства. Цей простір потрібно розширювати, не зациклюючись при цьому на питанні, як він може стати альтернативною моделлю ведення бізнесу. Якщо ми хочемо подолати конфлікт інтересів у дискусії про інтелектуальну власність, ми маємо вийти за межі вузького фокусу цифрового світу. Ідеться про питання загальносуспільної важливості. Зрештою, конфлікти в мережі є тільки дзеркалом суспільства – тож їх треба вирішувати і тут, у матеріальному світі. Далі
  • БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    • Слайдер
    • 27/02/2013
    Сірі бетонні стіни й підлога; вузенькі віконця, цілодобова задушлива спека й один поламаний вентилятор на кімнатку площею 20 кв.м; а ще ящірки й павуки на стінах і дерев’яні меблі… Так виглядає не тюрма й не концтабір, а одна із приватних шкіл у найбагатшому штаті на північному заході Індії. Утім, не все так страшно: кабінетам фізики, хімії й інформатики позаздрять найбільші київські гімназії. Робити ж «євроремонт» у звичайних класних кімнатах тут не прийнято — мовляв, однаково все поламають і рознесуть. Ця думка небезпідставна. У школі навчається більше трьох тисяч дітей — а це всього-на-всього сорок-п’ятдесят чоловік у класі і п’ять хвилин на перекличку за номерами в журналі: «Перший», — «Є, мем!». «Другий», — «Присутній, мем!» Щоб учителька запам’ятала твоє ім’я, тут треба бути дуже видатною особистістю. Наприклад, сваритися із сусідами по парті, кидатися папірцями, запізнюватися на ранкові молитви. До речі, молитва вже давно почалася, а учні все заходять і заходять до класу. Вони швидко зрозуміли, що я нікого не каратиму й не битиму за спізнення. Так-так, за найменші порушення дисципліни в індійських школах б’ють — боляче, з усієї сили, по щоках, а то й книжкою по голові. Фізичні покарання, за які будь-де у світі на вчителя давно подали б до суду, тут нікого особливо не бентежать. Директор школи, якому я першого робочого дня побігла скаржитись на небачену жорстокість, навіть не зрозумів, що мені не подобається; самі ж батьки й діти сприймають такий стан справ як належний і справедливий — вчителька завжди права, її авторитет незаперечний, отже, якщо когось і вдарила, то було за що. Далі
  • НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

    НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

    • Слайдер
    • 22/02/2013
    Постійні намагання провести реформи в Україні протягом останніх двадцяти років дискурсивно оформлюються як вибір «західного» шляху розвитку на противагу застарілому «радянському». Трансформації сфери освіти не уникли цього протиставлення: кожен міністр, що отримував посаду, в тих чи інших варіаціях незмінно підтверджував доцільність подальших реформ вищої освіти в напрямку наближення до європейської/західної моделі, при цьому рідко розшифровуючи, про яку, власне, модель ідеться. Нечасті протестні голоси освітян проти міністерської політики так само грають на протиставленні західного і радянського, наголошуючи на невідповідності реформ міжнародним/європейським/західним зразкам та продовженні радянської практики управління галуззю. При цьому ця сама радянська практика представляється як сукупність винятково неефективних рішень, котрі повністю суперечать «ідеї Університету». Так, президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт стверджує: «Радянська влада повністю зруйнувала підвалини класичного університету, куди від часів Середньовіччя входили: академічна свобода, автономія, освіта, заснована на християнському світогляді, повага до людської індивідуальності, національні цінності, соціальна та інтелектуальна елітарність» (Квіт, 2006). Таке твердження базоване на невисловленому припущенні, що до приходу радянської влади ці «підвалини класичного університету» цілком успішно існували на українських теренах. Водночас історичні дослідження доводять протилежне: до приходу радянської влади університети знаходились під значним впливом органів державної влади і, вочевидь, не могли бути місцем розквіту вільних наук. Тож, напевно, радянська влада не могла зруйнувати того, чого не було. Проте подібні твердження базуються не на конкретному історичному університеті, а радше на уявленні про ідеальний університет – західний, якому протиставляється не-ідеальний – радянський. У той же час наполягання на виборі «західного» шляху розвитку університету криє в собі не менші загрози, аніж очевидне просування «радянських» методів управління з боку міністерства. Головною загрозою є той факт, що «західний» університет є пустим означником, терміном, який означає нічого і водночас все, що захоче вкласти в нього той чи інший мовець. У таких умовах ведення діалогу стає абсолютно неможливим, адже як мінімум не вистачає спільних дефініцій. За фальшивим узагальненням «західний університет» розмивається маса відмінностей, котрі не можна не помічати. Оперування такими «фальшивими універсаліями» (за Саїдом) дозволяє виправдовувати будь-яку політику. Далі