Світ

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

• Статті
• 04/02/2014

Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі

Долой Евросоюз! Да здраствует борьба за абстракции!

• Блоги
• 29/12/2013

Вопрос в том, как нам вновь связать мечту о революционном прорыве к фундаментально лучшему обществу с социалистической программой и левыми политическими силами.

Далі

СКАНДИНАВСЬКА УТОПІЯ? Гендерна рівність і трудові vs. репродуктивні ресурси у Швеції

• Статті
• 26/12/2013

Швеція, разом з іншими скандинавськими країнами, посідає «особливе» місце в дослідженнях систем загального добробуту та політики гендерної рівності. Часто її представляють як найбільш «прогресивну» щодо обох цих аспектів соціальної політики та протиставляють країнам, у яких неолібералізм перетворився на панівний політичний, економічний і соціальний дискурс. За останні сімдесят років політики загального добробуту шведські жінки вийшли у публічну сферу, у тому числі на ключові позиції державного рівня (майже половину місць у шведському парламенті — Риксдазі — займають жінки). Наразі новий «скандинавський рецепт» розв’язання проблеми гендерної нерівності — це більш активне залучення чоловічих ресурсів у репродуктивну сферу, що означає перерозподіл такого важливого ресурсу як час. У ситуації, коли держава далі активно підтримує соціальну сферу, все одно актуально підважувати стан справ, коли репродуктивну і доглядову працю, зокрема оплачувану, виконують переважно жінки (доволі часто із «нижчих» класів, жінки-мігрантки). Держава загального добробуту при цьому намагається сприяти балансуванню трудових і репродуктивних ресурсів, забезпечуючи розвиток соціальної інфраструктури, матеріальну допомогу батькам тощо. Звісно, не завжди така політика виявляється успішною — зокрема, вона може досягати успіху за рахунок дискримінації більш маргінальних соціальних категорій населення. У цій статті ми розглянемо досягнення та проблеми політики загального добробуту, а також її вплив на гендерні відносини на прикладі Швеції. Далі

Ділан Райлі: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву»

• Статті
• 20/12/2013

Як щодо відносної важливості інших факторів, що, можливо, також сприяли постанню фашизму у міжвоєнній Західній Європі: економічна ситуація, авторитарні традиції, поразка революційних соціалістичних рухів? У своїй книзі я намагаюся розглянути інші, більш стандартні пояснення. Які саме? У марксистській традиції існують два види пояснень, що походять з аналізу двох прикладів фашизму: італійського досвіду відсталого другорядного капіталістичного суспільства та слабкої буржуазії 20-х років і німецького досвіду 30-х років як вираження граничної кризи капіталізму. Тож маємо два практично несумісні підходи. Ґрамшіанська ж теорія пропонує підхід, що об’єднує як італійський, так і німецький випадки: тут важливим є не стільки загальне явище відсталості культурних традицій та авторитаризм як такий, скільки питання гегемонії. В обох випадках панівні класи не змогли адекватно впоратись зі швидкою соціальною мобілізацією. Причини дуже різні: в Італії це були регіоналізм та внутрішня фрагментація панівного класу, в Німеччині ж — велетенська напруга між економікою швидкого розвитку та доволі відсталою і хиткою політичною структурою. Я думаю, що запропонований Ґрамші підхід кращий за будь-які економічні пояснення. Кажучи це, я не хотів би применшувати важливість світової економічної кризи 1930-х, але ж першу хвилю фашизму 1920-х років так не поясниш.

Далі

Накопичення у глобальному масштабі та імперіалістична рента

• Статті
• 18/12/2013

Цю тезу із обережністю висловлювали представники західного марксизму, окрім, наскільки я пам’ятаю, Пола Суїзі, Гаррі Магдоффа та Джованні Арріґі. На противагу їм, вона була розвинута в Азії та Африці. Там ця теза різноманітними шляхами, які врешті-решт поєдналися, зробила свій внесок у розповсюдження азійського та африканського типу марксизму та призвела до появи «безмежного Маркса».

Далі

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕЗАРИЗМ

• Статті
• 16/12/2013

Коли 12 жовтня минулого року Європейському Союзу вручили Нобелівську премію миру, що то було — гірка іронія, заохочення чи епітафія? Такий вибір бентежить, адже саме тоді Європейський центральний банк та брюссельська комісія розгорнули бюджетну війну проти багатьох своїх країн-членів... У будь-якому разі, в світлі останніх подій варто повернутися до роздумів про природу політичного режиму ЄС. «Коли ми кинемо кристал на підлогу, він розіб’ється, проте не довільно, а розпадеться за властивими йому лініями розколу на фрагменти, обриси яких, хоч і невидні, вже були визначені наперед структурою кристала». Так Зиґмунд Фройд у 1930-х роках говорить про людей із душевними недугами, але це зауваження цілком прийнятне й до недуг політичних. Одна з найпримітніших серед них — Європейський Союз із внутрішньо тріснутою й надбитою структурою. Далі