ГУМАНІТАРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ: Нова доктрина імперського права
Ноам ХОМСЬКИЙ
Поняття «гуманітарний імперіалізм», введене Жаном Брікмоном, лаконічно виражає дилему, з якою зіткнулися західні лідери та інтелектуальна спільнота після розпаду Радянського Союзу. Від самого початку Холодної війни для кожного випадку застосування сили та терору, повалення режимів та введення економічних санкцій існувало виправдання від протилежного (reflexive justification): так чинили заради захисту від того, що Дж. Ф. Кеннеді назвав «монолітною та безжальною змовою», центр якої знаходився у Кремлі (іноді — у Пекіні), від сил абсолютного зла, що прагнуть поширити свою насильницьку владу на весь світ. Ця формула покривала всі мислимі випадки інтервенції, незважаючи на те, якими могли бути реальні факти. Але після розпаду СССР або політичні підходи мусили зазнати змін, або слід було знайти нові виправдання. І дуже скоро стало зрозуміло, який курс оберуть у пострадянському світі, а це, в свою чергу, проливає світло на те, що насправді відбувалося у попередні роки і якими є інституційні засади політики. По завершенню Холодної війни світ затопила вражаюча хвиля риторики, метою якої було переконати людей у тому, що тепер Захід звільнив свої руки, до того зайняті змаганням із наддержавою-опонентом, для втілення власного традиційного призначення – нести демократію, справедливість та права людини, хоча дехто — представники групи дослідників у теорії міжнародних відносин, яких називають «реалістами» — попереджав, що, «надаючи ідеалізму практично ексклюзивних прав у нашій міжнародній політиці», ми можемо зайти надто далеко і зашкодити власним інтересам. Такі поняття, як «гуманітарна інтервенція» та «обов’язок захищати» незабаром стали риторичним стандартом у західному політичному дискурсі, і зазвичай описувались, як встановлення «нових норм» у міжнародних справах.
Далі
Українська
Русский
Англійська
