• АНАТОМИЯ ЛЕВОГО СЕКТАНТСТВА

    АНАТОМИЯ ЛЕВОГО СЕКТАНТСТВА

    • Статті
    • 19/10/2010

    Иван ОВСЯННИКОВ

    Тема сектантства, этой дурной болезни, буквально разъедающей постсоветскую левую, является предметом навязчивой рефлексии той (к сожалению, немногочисленной) части современных социалистов и коммунистов, которая вообще способна к критике и самокритике. Анекдотический образ оторванного от жизни начетника, живущего в мире идеологических абстракций и псевдоисторических мифов; не менее анекдотические истории бесчисленных расколов и свар на фоне перманентного бессилия стали неотъемлемой частью левацкого фольклора, а также источником пессимизма для тех левых, кому их собственная деятельность представляется чем-то большим, чем просто разновидностью групповой психотерапии. Итак, что же такое сектантство? Каковы социальные предпосылки этой формы квазирелигиозного сознания? Наконец, есть ли перспективы у российского левого движения?

    Далі
  • В ПУТИ С ТОВАРИЩАМИ: Арундати Рой об индийских маоистах

    В ПУТИ С ТОВАРИЩАМИ: Арундати Рой об индийских маоистах

    • Статті
    • 13/10/2010

    Арундати РОЙ

    Конверт с короткой напечатанной на машинке запиской скользнул под мою дверь, приглашая на встречу с главной угрозой внутренней безопасности Индии[1]. Я ждала этого несколько месяцев.

    Мне надо быть в мандире (индуистский храм — пер.) Ma Дантешвари[2] в Дантеваде, Чхаттисгарх, четыре явки в каждый из двух назначенных дней: на случай плохой погоды, прокола шины, блокады, забастовки транспортников или просто невезения. В записке говорилось: «У писателя должна быть камера, тика и кокосовый орех. Встречающий будет в кепке, с журналом «Аутлук» на хинди и бананами. Пароль: «Намашкар Гуруджи» (в буквальном переводе означает «Здравствуйте, Гуру» — пер.).

    Намашкар Гуруджи. Значит ли это, что встречающий будет ожидать мужчину?... И нужно ли мне приклеить усы?

    Есть множество способов описать Дантеваду. Это оксюморон: пограничный городок прямо в сердце Индии. Эпицентр войны. Этот город поставлен с ног на голову и вывернут наизнанку.

    В Дантеваде полиция ходит в штатском, а повстанцы носят униформу. Начальник тюрьмы сидит в тюрьме, а заключённые на свободе (триста заключённых бежали из старейшей тюрьмы города два года назад). Женщин насилуют в полицейских участках, а затем насильники выступают на городской площади.

    За рекой Индравати лежит местность, контролируемая маоистами, полицейские называют её «Пакистаном». Деревни там пусты, а лес полон людей. Дети, которые должны ходить в школу, предоставлены сами себе. В идиллических лесных поселениях бетонные здания школ либо взорваны и лежат в руинах, либо заполнены полицейскими. Разворачивающаяся в джунглях смертоносная война — это война, которой правительство Индии гордится — и в то же время стесняется.

    Далі
  • Пригадуючи Третю хвилю

    Пригадуючи Третю хвилю

    • Статті
    • 04/10/2010

    Леслі ВАЙНФІЛД

    У статті розповідається про експеримент у Вищій школі м. Каберлі (Каліфорнія) у 1967 р., коли вчитель створив прото-фашистський рух, який вийшов із-під контролю. Цей випадок був екранізований у фільмі 2008 року «Хвиля».

    Хоча привид відродження фашизму видається майже забутим на тлі ейфорії з приводу возз’єднання Німеччини, він може не так вже й глибоко ховатися під мирною оболонкою цієї нації, чи, відверто кажучи, будь-якої іншої. Навіть нібито найбільш вільні та відкриті суспільства не мають імунітету від принад фашизму – включаючи такі місця, як Пало Альто.

    Те, що пізніше стало відомим, як «Третя хвиля», почалося у Вищій школі м. Каберлі у Пало Альто у якості гри без будь-якого прямого стосунку до нацистської Німеччини, – розповідає Рон Джонс, який тільки-но взявся за викладацьку діяльність у 1966-67 академічному році. Коли учень із суспільствознавства запитав про відповідальність німецької громадськості за постання Третього Рейху, Джонс вирішив спробувати відтворити те, що трапилося в Німеччині, запропонувавши учням «просто слідувати інструкціям» протягом одного дня.

    Але один день перетворився на п’ять, а те, що сталося наприкінці шкільного тижня, породило кілька документальних фільмів, досліджень та подібних соціальних експериментів з метою висвітлення темної сторони людської природи та головної слабкості державної освіти.

    Далі
  • БОРОТЬБА – ЦЕ ШКОЛА: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка

    БОРОТЬБА – ЦЕ ШКОЛА: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка

    • Статті
    • 29/09/2010

    Здавалось би, що спільного можуть мати проблеми українських міст з проблемами мешканців нетрів у Південній Африці? В Україні ще нема проблеми «6 туалетів для 6 тисяч людей», діти не змушені полювати на черв'яків в екскрементах та й самих класичних нетрів тропічних країн немає. Хоча й у нас сміття уже вивозять далеко не завжди вчасно і регулярно, а все зростаюча кількість будинків у аварійному стані, з яких ніхто й не збирається переселяти мешканців навіть у столиці, є хорошим претендентом на зародок нетрів у холодній країні. А ще спільною є неоліберальна система, в якій прибутки стоять вище за людей, а зрадливі «народні обранці» готові віддавати перспективні ділянки для елітних забудов, залишаючи місцевих мешканців напризволяще. Чи будемо ми захищати свої права, настільки ж завзято як південноафриканці?

    Річард ПІТГАУЗ

    Порушені обіцянки

    9-го листопада 1993 р. Африканський Національний Конгрес (АНК) видав офіційну заяву, у якій відніс тогочасну кризу житлового будівництва до «питань безпосередньої відповідальності режиму Національної Партії та її сателітів», а умови проживання в несанкціонованих поселеннях описав як «неприпустимі». У цьому документі було проголошено, що «Нельсон Мандела проведе Народний Форум в Інанді в суботу зранку для того, щоб почути думки мешканців несанкціонованих поселень… АНК закликає всіх, хто проживає в несанкціонованих поселеннях, прийти, щоби їх голос було почуто! «Ваші проблеми – це мої проблеми. Ваше рішення – це моє рішення», - каже президент Мандела».

    Одне з поселень, окремо відзначених у цьому документі, – це поселення Кеннеді Роуд на території колишнього індійського передмістя Клейр Естейт у Дурбані. Через сім місяців АНК прийшов до влади на парламентських виборах.

    4 червня АНК радо привітав свою першу перемогу над Партією Свободи Інката (ПСІ) на виборах у провінції КваЗулу-Натал сповненою ейфорії заявою для преси. Він пообіцяв, що як  головними пріоритетами «АНК разом із нашими людьми займеться проблемами найбідніших із бідних, які живуть у таборах сквоттерів на зразок Кеннеді Роуд, Лузака та Мбамбаї». Влада АНК, включно з його владою демобілізувати народних бойовиків, була виправдана в першу чергу в ім’я найбідніших. В обох виборах мешканці Кеннеді Роуд одностайно голосували за АНК.

    Це було тоді. Зранку в середу, 14 вересня 2005 р., більше 5 000 людей з поселення Кеннеді Роуд разом із представниками інших поселень, промаршували до їхнього місцевого радника з АНК з вимогами землі, житла, туалетів та усунення загрози примусових виселень, нарешті, відставки самого радника. Усі численні спроби з боку місцевого АНК зупинити марш були марними. Це було сильним приниженням.

    Далі
  • РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

    • Статті
    • 27/09/2010
    Сторонники снижения налогов раньше делали вид, что они прежде всего стараются помочь рядовым американским семьям. Даже налоговые льготы для богатых обосновывались в свете теорий о «просачивающемся богатстве» (trickle-down economics), согласно которым снижение налогов в высшем сегменте способствует укреплению экономики на всех уровнях. Теперь, однако, сторонники сокращения налогов едва ли пытаются отстаивать такие аргументы. Республиканцы продвигают идею, что повышение налогов для богатых ударит по малому бизнесу, но на самом деле они об этом не заботятся. Теперь довольно часто можно услышать истовые заверения, что люди с годовым доходом 400-500 тыс. долларов не являются богатыми. Посмотрите на их расходы: налоги на имущество, которые они платят со своей дорогой недвижимости, плата за обучение детей в элитных частных школах, и так далее. Да они едва сводят концы с концами. Далі
  • "ЧЕРНАЯ ПАНТЕРА" – РЕВОЛЮЦИОННОЕ ИСКУССТВО ЭМОРИ ДУГЛАСА

    "ЧЕРНАЯ ПАНТЕРА" – РЕВОЛЮЦИОННОЕ ИСКУССТВО ЭМОРИ ДУГЛАСА

    • Статті
    • 24/09/2010

    Ольга КОПЁНКИНА

    Эмори Дуглас: "Черная Пантера". Новый музей современного Искусства (New Museum), Нью Йорк. 22.07.09 – 18.10.09

    Выставка Эмори Дугласа, американского графикa-дизайнерa, иллюстраторa, политического карикатуристa и мастерa визуального стиля, ответственного за выпуск газеты [1] и памфлетов партии "Черная Пантера", представила графические работы, созданные художником c середины 1960-х по конец 1970-х годов. Восходя к традиции политического коллажа (в работах явно угадываются элементы агитпроповской графики русского авангарда и фотомонтажей немецкого художника-дадиста Хартфильда), графика Дугласа – с ее воинственно-прямолинейной, партизанско-пропагандистской эстетикой – близка по стилю и пафосу кубинским, вьетнамским революционным плакатам, а также агитпропy 1960-х годов, которые циркулировали среди ультралевых политических групп США.

    Выставка, включавшая почти 150 работ, собранных куратором Сэмом Дюрантом для Музея современного искусства в Лос-Анджелесе и Нового музея в Нью-Йорке, кому-то могла показаться свидетельством новой (ностальгической) моды на радикализм. В то же время в ней было очевидно признание кураторами глубокого кризисa современной неолиберальной культуры, включающей всякий радикальный жест в систему художественного эстеблишмента. Но что бы такая "нестандартная" для музея выставка ни значила, она выглядела своевременным напоминанием об эпохе, когда искусство рассматривалось как оружие борьбы, а художник – как солдат сопротивления.

    Далі