Світ

ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

• Статті
• 13/04/2010

Денис ГОРБАЧ

На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується "Філософський пароплав", на якому було вислано з Радянської Росії "цвіт національної інтелігенції". Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що "Філософський пароплав" відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують "неавторитарних лівих", з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США - країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали "небажаних осіб" - анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.

МАОИСТСКИЕ И ХОДЖИСТСКИЕ ОРГАНИЗАЦИИ В ФРГ

• Статті
• 24/03/2010

Евгений КАЗАКОВ

История коммунистических организаций, ориентировавшихся на идеи Мао Цзэдуна и Энвера Ходжи, в последние годы все чаще привлекает исследователей. Вслед за работами патриарха американской социал-демократии Роберта Александера[2] только в Германии появились мемуары бывшего маоиста Герда Кёнена[3], монография Михаэля Штеффена о «Коммунистическом союзе»[4], исследование Андреаса Кюна о буднях наиболее крупных левых организаций 1970-х годов[5] и, наконец, сборник статей о феномене «маоизмов» в немецкоязычном мире[6]. В Интернете доступна база данных «Материалы для анализа оппозиции», в которой группа энтузиастов собирает данные о соответствующих организациях по отдельным регионам[7]. И, тем не менее, историческая работа, охватывающая все партии этого спектра от момента создания до наших дней, еще не написана и в истории этих маргинальных организаций еще немало белых пятен.

Нелегко подобрать правильный термин для течений, о которых пойдет речь в данной статье. Политические оппоненты - а вслед за ними и многие исследователи - иронически называли их «к-группами»[8], поскольку производные от слова «коммунизм» почти всегда присутствовали в названии этих организаций. Сами активисты предпочитали называть себя «антиревизионистами» (под «ревизионистами» подразумевались сторонники советского курса после смерти Сталина и ХХ съезда) или «марксистско-ленинским движением». Обычно их принято называть маоистами, хотя многие отвергали этот термин (в КНР он также никогда не был принят), а после смерти «великого председателя» некоторые организации полностью порвали с его учением, поддержав критику албанского руководства в адрес КНР. Так что если собирательный термин «маоизм» и уместен, то только до 1976 года, после чего уместно говорить о «ходжизме» как об отдельно оформившемся течении.

Хунта чёрных банкиров

• Статті
• 12/03/2010

«Общественное мнение» напрочь забыло о Греции с её проблемами в январе прошлого года, когда СМИ переключились с поднадоевшей темы тамошних бунтов на войну в Газе, а потом и на другие раздражители.

Освіта не на продаж: студентські протести 2009 між прагматикою та утопією

• Статті
• 09/03/2010

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації.

Гаїті: кредитор, а не боржник

• Статті
• 02/03/2010

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

ДЕМОКРАТИЯ ПРОТИВ НАРОДА

• Статті
• 02/03/2010

Славой ЖИЖЕК

Рецензия на книгу: Peter Hallward. Damming the Flood: Haiti, Aristide and the Politics of Containment. London: Verso, 2008. 480 p.

Ноам Хомский как-то заметил, что "безопасное введение демократических форм возможно только после преодоления угрозы народного участия". Тем самым он указал на "пассивизирующее" ядро парламентской демократии, которое делает ее несовместимой с прямой политической самоорганизацией и самоутверждением народа. Открытая колониальная агрессия или военное нападение - это не единственный способ утихомирить "враждебное" население: до тех пор, пока они имеют за своей спиной достаточные силы принуждения, международные "стабилизационные" миссии способны справляться с угрозой народного участия при помощи менее спорной тактики "содействия демократии", "гуманитарного вмешательства" и "защиты прав человека".

Это и делает случай Гаити столь показательным. Как пишет Питер Холлуард в своей книге "Остановить потоп", этом подробнейшем описании "демократического сдерживания" радикальной политики на Гаити на протяжении двух последних десятилетий, "нигде набившая оскомину тактика „содействия демократии“ не применялась с более разрушительными последствиями, чем на Гаити в 2000 - 2004 годах". Нельзя не отметить иронии того обстоятельства, что освободительное политическое движение, которое вызвало такое международное давление, называлось Lavalas, что по-креольски означает "потоп": потоп экспроприированных, заливающий закрытые сообщества тех, кто эксплуатирует их. Именно поэтому название книги Холлуарда оказывается необычайно точным, вписывая события на Гаити в глобальную тенденцию к возведению новых дамб и стен, которые появились повсюду после 11 сентября 2001 года, обнажив перед нами внутреннюю истину "глобализации", глубинные водоразделы, поддерживающие ее.