Маркс колись сказав, що «живучість примітивних спільнот була незрівнянно більшою, ніж… живучість сучасних капіталістичних суспільств». Це твердження згодом було доведене численними дослідженнями, чітко й точно підсумованими у вступі до поважної «Кембриджської енциклопедії мисливців та збирачів». В енциклопедії написано: «Мисливство та збиральництво стали першою та найбільш успішною адаптацією людства. Період такого способу життя займає щонайменше 90% нашої історії і закінчився лише 12 тисяч років тому».
Іронія сучасного життя полягає в тому, що, попри неймовірне матеріальне багатство та століття технологічного прогресу, мисливці-збирачі — люди, які жили майже без матеріальних благ — насолоджувалися таким повним та щасливим життям, що його в деяких сенсах можна порівняти із життям у суспільствах індустріальної Півночі. Велика частка спільнот мисливців-збирачів жили в достатку — тобто мали ледь не все, чого потребували. Етнографічні дослідження бушменів жуцьоансі у Південній Африці, наприклад, показали, що представники цього суспільства мали повноцінне харчування, доступ до засобів життєдіяльності, а також багато вільного часу (Lee 1993). Вони використовували дозвілля, щоб перекусити, пограти в ігри чи поспілкуватися — коротше кажучи, робили саме те, що ми сьогодні асоціюємо з достатком. Для таких суспільств був характерний високий рівень особистої свободи. Поміж бушменами !кунґ та народом хадза з Танзанії, наприклад, не існує лідерів як таких. (Ті ж поодинокі тимчасові лідери, які виникають, стикаються з рядом обмежень своєї влади.) Ці суспільства не мають соціальних класів чи, як стверджують, дискримінації на основі гендеру. Їхній спосіб життя та колективного прийняття рішень дозволив їм виживати та процвітати десятками тисяч років у гармонії з середовищем, не знищуючи ресурси, на яких була заснована їхня економіка.
Далі